49. Стилістика односкладних речень

Односкладні речення порівняно з двоскладними в більшості випадків структурно значно менші за обся­гом, проте вживаються в усіх стилях мови. їм властива стилістична своєрідність, яка не може бути зовсім адек­ватно виражена синтаксичною будовою двоскладного речення.

Односкладні речення — речення з одним го­ловним членом, які для вияву повноти і своєрідності своєї синтаксичної будови і об’єктивно-суб’єктивного змісту не потребують доповнення їх другим головним членом речення.

Серед односкладних речень виокремлюють такі різ­новиди:

—  означено-особові речення: Вітчизну сонячну свою люблю високою любов’ю (В. Сосюра);

—   неозначено-особові речення: Весною в селі вста­ють рано (Г. Тютюнник);

—  узагальнено-особові речення: Не вчи орла літати (Нар. творчість);

—   безособові речення: Ледь почало розвиднятись (С. Скляренко); Нема без втрати перемоги, без горя радості нема (О. Олесь); І стало скрізь тихо (П. Ти­чина);

—   інфінітивні речення: Куди мені діватись? Де по­мочі шукати? Кого просити? (І. Котляревський);

—  номінативні речення: Мітинги. Радість. Пісні. Братання. Хвиля народного ентузіазму (Г. Тютюн­ник).

Автор теорії односкладних речень О. Шахматов ви­значав односкладні речення як речення тільки з од­ним головним членом речення. У шкільній навчаль- но-лінгвістичній практиці головний член одно­складного речення прийнято умовно називати або присудком (в односкладних дієслівних реченнях — означено-особових, неозначено-особових, узагальне­но-особових, безособових, інфінітивних), або підме­том (в односкладних номінативних, або називних, ре­ченнях).

В усіх стилях і жанрах мови односкладні речення вживаються з неоднаковою активністю. За кожним з різновидів односкладних речень закріпилась у мові й певна своєрідна стилістична функція (функції).

50. Стилістичні можливості ускладненого речення

Ускладнене просте речення — синтаксична конструкція з однією синтаксичною основою (підметово-присудковим центром), яка може розгортатись у складне речення. Наприклад, у реченні Море мовчало зовсім, приспане тихою ласкою ночі (Дніпрова Чайка) відокремлене означення можна перетворити на підрядне речення: Море, яке було приспане тихою ласкою ноні, мовчало зовсім. Речення з одно­рідними членами День був ясний, сонячний і теплий (І. Нечуй-Левицький) можна розчленувати на три неускладнені висловлювання День був ясний. День був сонячний. День був теплий. Ускладнене речення Біля хати зашуміли внуки — радість і надія у житті (А. Малишко) можна переробити на два речення: Біля хати зашуміли внуки. Вони радість і надія у житті.

До ускладнених належать речення з однорідними членами, з відокремленими членами, а також із внесеннями — звертаннями, вставними і вставленими словами й реченнями, слова-ми-реченнями й вигуками.

Граматичними показниками ускладнення виступають сполучники ( та, або, тобто, а саме тощо), окремі прийменники {крім, замість, незважаючи на, завдяки та ін.), прислівники {зокрема, особливо, наприклад тощо), а також інтонація й поря­док слів. На письмі ускладнення позначаються розділовими знаками: комами, парними комами, тире, парними тире, крапкою з комою, дужками.

Ускладнена частина є засобом виділення, підкреслення важливих у смисловому й стилістичному відношенні компонентів речення, засобом передавання додаткової інформації» засобом увиразнення всього висловлювання

Прості односкладні речення різнотипні за власти­вою їм семантикою, синтаксичною структурою і стиліс­тичними функціями.

Прості ускладнені речення не бувають однослівни­ми. їх прийнято розглядати в таких вимірах:

—  на членореченнєвому рівні, тобто на рівні членів речення (тоді, коли в простому реченні наявна однорід­ність або відокремленість одного чи кількох членів ре­чення);

—  на позачленореченнєвому рівні, поза членами ре­чення (якщо до структури простого речення входить вставний, вставлений елемент чи звертання).

Трактування простого ускладненого речення в син­таксисі неоднозначне. Переважає думка, згідно з якою простим ускладненими речення або з однорідни­ми членами речення, або з відокремленим членом речен­ня, або речення зі вставним, вставленим чи зверталь­ним елементом. Усе ж дехто із синтаксистів (А. Прият- кіна та ін.) вважає, що прості ускладнені речення — це тільки речення з відокремленим членом (членами), що до них начебто не належать навіть речення з однорідни­ми членами, бо «однорідність лише кількісно поширює речення, але не ускладнює його». Це, мабуть, сумнівне міркування. Звісно, однорідність не змінює речення ка­тегоріально, бо не привносить до його складу синтак­сично різних членів речення (неможливий, наприклад, один однорідний ряд одночасно з означення і додатка тощо), але однорідність модифікує речення семантич­но, наповнює його новим змістом, розгортає структур­но, індивідуалізує стилістично. Це загалом стосується й простих речень із синтаксично ізольованою части­ною, бо кожна з них (вставна, вставлена чи звертальна) надає реченню чогось виразно особливого, семантично, синтаксично й стилістично важливого.

Синтаксис простого ускладненого речення — вели­кий за обсягом і важливий розділ граматики, який уста­лився як вчення про структуру й семантико-функціо- нальні особливості усіх різновидів простого ускладнено­го речення. Ці речення широко вживаються в писемній і усній формах мови, в усіх її стилях. Обмеженим, од­нак, є використання простих речень, ускладнених діє­прикметниковими чи дієприслівниковими зворотами, у

 

розмовно-побутовому мовленні, бо такі звороти загалом книжні за своєю сутністю, щонайбільше властиві нау­ковому й офіційно-діловому мовленню.

Усі різновиди простих ускладнених речень по-різно- му співвідносяться зі складними реченнями і з неус- кладненими простими реченнями. Якщо прості речення з однорідними членами синонімічні переважно зі склад­носурядними реченнями, становлять з ними стилістич­но паралельні конструкції, то прості речення з відок­ремленим членом (членами) співвідносні з певними різ­новидами складнопідрядних речень. Натомість речення із вставністю, вставленістю чи звертальністю (звертан­ням) сприймаються тільки в межах простого речення, синтаксично пов’язані не з усією структурою складного речення, а тільки з певною частиною простого речення або ж і з усім простим реченням.