Міністерство освіти І науки України

Національний технічний університет України

«Київський політехнічний інститут»

Курсова робота

З дисципліни: «Трудове право»

Варіант: З

Виконала:		Перевірено:
Студентка V курсу		Викладач
групи ЗСП-62		Кузнецова Л.О.
Стасевич
НаталІя Петрівна		Дата:
		Оцінка:
.	Київ
	2010

З

Вступ

Актуальність теми. Проголошення України демократичною, соціальною та правовою державою, найвищою соціальною цінністю якої с людина, обумовлює необхідність реформування трудового законодавства, приведення Його у відповідність з міжнародними нормами і стандартами.

У чинному Кодексі законів про працю України детально врегульована лише матеріальна відповідальність працівників, окремі ж випадки матеріальної відповідальності роботодавця розпорошені по всьому КЗпП і не врегульовані в ньому в окремій главі; у діючому законодавстві не знайшли також свого закріплення питання матеріальної відповідальності сторін колективних трудових правовідносин. У К'іпІІ України ті чи Інші питання матеріальної відповідальності регулюються із змішенннм гарантій на користь одній із сторін без врахування інтересів Іншої сторони трудового нравовідношення.

Підготовка проекту нового Трудового кодексу України вимагас розробки концепції побудови Кодексу в цілому І кожного з його розділів, зокрема, одним з яких с розділ, що реіулюс матеріальну відповідальність сторін трудових правовідносин. Це в свою чергу вимагас розробки концепції розвитку як трудових правовідносин взагалі, так і кожного із видів трудового нравовідношення. особливе місце серед яких займають правовідносини з матеріальної відповідальності.

Слід зазнач йти, що питання юридичної відповідальності і, зокрема, матеріальної відповідальності в трудовому праві завжди знаходились у центрі уваш вчених правознавців. У роки незалежності України проблемами матеріальної відповідальності в трудовому праві займалися В.С. Венсдиктов, І.В. Зуб, ДО. Карпенко, В.І.Прокопенко. В.Г. Ротань, М.П. Стадних, Л.І. Суров-ська іа Ін.

Незважаючи на ґрунтовні дослідження, проблеми юридичної і матеріальної відповідальності в трудовому праві не тільки не втратили своєї актуальності, а ше більше загострилися. Донині залишається спірним питання шодо поняття

4 юридичної відповідальності взагалі та матеріальної відповідальності зокрема. Виникає потреба дослідження матеріальної відповідальності в трудовому праві з метою виявлення в ній наявності не лише негативного, а й позитивного аспекту. Актуальним залишається на сьогодні і дослідження підстави матеріальної відповідальності в трудовому праві та кожного з її елементів. Чекають свого нового вирішення питання щодо розмірів І порядку відшкодування сторонами заподіяної шкоди, врегулювання строків позовної давності з питань матеріальної відповідальності та ін.

Метою дослідження с дослідження трудових відносин щодо матеріальної та дисциплінарної відповідальності в ринкових умовах.

Об 'ектом дослідження с трудові правовідносини щодо матеріальної та дисциплінарної відповідальності.

Предметом дослідження с теоретичні проблеми матеріальної та дисциплінарної відповідальності сторін трудових правовідносин в умовах ринкової економіки.

Методи дослідження. У процесі дослідження були використані загальионаукові та спеціальні методи пізнання правових явищ: діалектичний метод, фориально-логічннй. історичний, норматнвно-порівняльний, системно-структурний та інші.

5

І. Види матеріальної відповідальності працівників за шкоду, заподіяну підприємству

Дослідження поняття та змісту матеріальної відповідальності в трудовому праві - проблема не нова. Ця проблема детально розглядалась і в працях вчених України: М.Й.Бару, ОТ. Барабашем. Е.С. Бєлінським, В.С. Венеднктовнм. Г.С. Гончаровою. М.І. Данченком, Д.О. Карпенком. А.Р. Машоком, З.К. Снморотом, В.І. Скобелкіннм, П-Р. Ставиським. О.І. Процевськнм. ВХ Прокопснком. Г.1. Чанишевою та ін. Незважаючи на глибокі дослідження, проблема матеріальної відповідальності в трудовому праві не втратила своєї актуальності.

Це стосується як самого поняття матеріальної відповідальності, зокрема, чи можна розглядати її як позитивну, чи вона мас тільки негативний аспект, так і окремих питань. • чи виступають сторонами матеріальної відповідальності тільки сторони трудового договору, чи матеріальну відповідальність несуть також і сторони колективних трудових відносин? Потребують зміни і нового вирішення також питання щодо розмірів та порядку відшкодування шкоди та багато Ін.

Про необхідність подальших досліджень проблем відповідальності в трудовому праві і матеріальної відповідальності, зокрема, підкреслювалось в юридичній літературі. Так. В.С. Венеднктов зазначає, шо саме в умовах переходу до ринкових відносин необхідне дійове законодавство, в тому числі і норми юридичної відповідальності, шо регулюють як дисциплінарну, так і матеріальну відповідальність. Матеріальна відповідальність за трудовим правом у нових умовах господарювання і за наявності різних форм власності також вимагає свого вдосконалення. Це стосується і видів матеріальної відповідальності, розмірів, порядку припинення і відшкодування шкоди [6. с.56).

Визначення самого поняття матеріальної відповідальності, її співвідношення із засобами захисту, її підстави та умов, кола суб'єктів

6

матеріальної відповідальності. її меж, порядку притягнення до неї та інших питань на перший погляд свідчить про всебічне дослідження цієї теми. Але не можна стверджувати, шо вже не залишилося білих плям у правовому просторі дослідження проблеми матеріальної відповідальності в трудовому праві. Що ж спонукає вчених ще і ще раз повертатися до цієї проблеми? Перехід до ринкових відносин, формування приватної власності, ринку праці не могли не вплинути на розвиток Індивідуальних та колективних трудових відносин, у тому числі і відносин з матеріальної відповідальності суб'єктів трудового права. Це вимагає перегляду традиційних підходів до трудових правовідносин взагалі та правовідносин щодо матеріальної відповідальності зокрема. Особливо ця Потребі загострилася в зв'язку з необхідністю розробки цілісної системи трудового законодавства, яке регулює трудові відносини працівників підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, що обумовлено корінними змінами в регулюванні трудових відносин у зв'язку з проголошенням Україною державної незалежності та переходом до ринкової економіки.

Останнім часом у науці трудового права логічно, послідовно і науково, юридично аргументовано доведено наявність у понятті юридичної трудо-правової відповідальності, поряд з негативним, позитивного аспекту відповідальності. У зв'язку з цим виникає питання, чи наявний для матеріальної відповідальності також позитивний аспект, чи її слід розглядати тільки як негативну? Без вирішення нього питання не можна дати поняття матеріальної відповідальності в трудовому праві.

Відповідь на питання, чи можна розглядати матеріальну відповідальність у трудовому праві в позитивному значенні, безпосередньо пов'язана з питанням, чи носять обов'язки, які закріплені в нормах трудового права і яких повинні дотримуватися сторони трудових правовідносин, майновий характер? Наявність майнового елемента в трудових правовідносинах доведена в юридичній літературі. В чому ж полягає майновий елемент трудових правовідносин? М.Г. Але ксан дров зазначав, шо це є обов'язок підприємства виплатити працівникові заробітну плату за його працю І право працівника її отримати [10, с.315]. До

7 майнового елемента включаїоться не пише право на оплату праці та обов'язок н виплатити, а Й інші права іа обов'язки: зокрема, обов'язок підприємства видати працівникові спецодяг, запобіжні засоби, нейтралізуючі речовини, виплатити компенсаційні витрати, викликані виконанням трудових обов'язків працівника, і т.п. О.І.Пропсвеький вважає, шо майновий елемент у трудовому иравовідношенні визначається фактичними затратами живої праці з урахуванням тривалості роботи, ступеня виконання норм виробітку, часу обслуговування, умов праці тошо. У трудових відносинах саме праця як діяльність приводить до почвн майнового елемента, що надає їй виплатного характеру[11.с.20|.

Узагальнюючи дослідження вчених щодо наявності майнового елемента в трудовому праві, П.Р. Ставнський прийшов до правильного висновку, шо. по-перше, в трудовому правовідношеннІ є певний майновий елемент, прямо пов'язаний з процесом праці, Н застосуванням живої праці. По-друге, майновий елемент трудового правовідіюшення проявляється у віаплатності праці, тобто в оплаті праці. По-треге. майновий елемент проявляється не лише в оплаті праці, а й у формі інших виплат підприємства працівникові не за працю, а у зв'язку із знаходженням робітника чи службовця у трудовому правовідношеннІ з підприємством.

Зараз створено ринок праці з умовами, за яких працівник може вільно здаїн в найм свою робочу силу і трудові відносини набули вартісного характеру. Тому виконання обов'язків роботодавцем, направлених на створення матеріальних умов для відновлення робочої сили, працездатності, здоров'я працівників, містить у собі майновий елемент як за характером обов'язків, так і за об'єктом, на який вони спрямовані. - робочу силу. Зокрема, такими обов'язками роботодавця є: обов'язок своєчасної виплати заробітної плати (статті 24 Закону України "Про оплату праці"), полегшення й оздоровлення умов праці працівників (стаття 158 КЗпП України) та ряд інших. Серед обов'язків роботодавця, шо носять майновий елемент, слід назвати не тільки обов'язки, пов'язані Із забезпеченням відтворення і збереження робочої сили, а й

8 із створенням для працівників умов, необхідних для нормальної роботи І повного збереження дорученого їм майна (стаття 131 КЗпП України). Серед обов'язків, які носять майновий елемент, другої сторони трудового договору -працівника - слід назвати обов'язок бережного ставлення до майна підприємства, установи, організації і запобігання шкоді (стаття 131 КЗпІІ України). Закріплення цих обов'язків у нормах права та їх належне виконання сторонами трудових правідноснн, а також матеріальні заохочення за їх належне виконання І становлять позитивну матеріальну відповідальність у трудовому прля:

Виходячи з раніше зробленого висновку про те. що об'єктивна позитивна юридична відповідальність - це сукупність норм, які регулюють правомірну поведінку особи та передбачають заходи заохочення, а суб'єктивна позитивна юридична відповідальність - цс дотримання правомірної поведінки особою, оцінка своєї поведінки згідно із закришеним у нормі права еталоном та застосування заходів заохоченій, і підсумовуючи сказане, можна стверджувати:

1. Об'єктивна позитивна матеріальна відповідальність у трудовому праві -це сукупність норм, які передбачають майнові обов'язки однієї' сторони трудового правовідношення, спрямовані на забезпечення майнових прав та виконання майнових обов'язків іншою стороною трудового правовідношення, і закріплюють матеріальні заходи заохочення за їх належне виконання.

2. Суб'єктивна позитивна матеріальна відповідальність у трудовому праві - це належне виконання стороною трудового правовідношення майнових обов'язків, спрямованих на забезпечення майнових прав та виконання майнових обов'язків іншою стороною трудового правовідношення, і застосування матеріальних заходів заохочення за їх належне виконання.

Проте в науці трудовою права матеріальна відповідальність і далі розглядається виключно в негативному аспекті, причому як негативна суб'єктивна відповідальність. У переважній більшості випадків поняття матеріальної відповідальності сформульоване лише для однієї сторони трудового договору - працівника. Тривалий час матеріальна відповідальність

9 другої сторони трудового договору - роботодавця не була предметом наукового дослідження. Це було викликано насамперед тим, що в КЗпП союзних республік прямо була закріплена матеріальна відповідальність лише однісї сторони трудового договору • працівника. Зараз виникає потреба визначити загальне поняття матеріальної відповідальності сторін трудового правовідношення. причому як індивідуального, так І колективного (7, с.56).

Під матеріальною відповідальністю в трудовому праві розуміють насамперед обов'язок працівника відшкодувати заподіяну ним майнову шкоду підприємству за наявності підстав і умов, передбачених законом.

Л.О. Сироваїська визначає матеріальну відповідальність робітників і службовців як обов'язок кожного з них відповісти перед адміністрацією підприємства (установи) за вчинене майнове правопорушення і відшкодувати заподіяну шкоду в установленому законом розмірі |12, с.94].

На думку Л.О. Сироватської, вказівка на обов'язок відшкодування шкоди розкриває специфіку змісту цісї відповідальності, яка полягає в тому, що обов'язок правопорушника носить активний характер. "Не перетерпіти дію санкцій — правомочності^, а здійснити санкцію • обов'язок - ось безпосередня мета матеріальної відповідальності" [12, с.94). Вище уже наголошувалось, цю обов'язок відшкодувати шкоду безпосередньо в активному плані працівником реалізується не у всіх випадках. Тоді, коли він реалізується самим працівником, на мою думку, недоцільно в поняття матеріальної відповідальності робітників і службовців включати два обов'язки: обов'язок відповісти та обов'язок відшкодувати шкоду, бо виконання другого обов'язку включає в себе перший • обов'язок відповісти.

Характерною рисою матеріальної відповідальності як правової категорії є можливість державного примусу, коли заподіяна шкода добровільно не відшкодовується. Примус здійснюється в судовому чи адміністративному порядку. Якщо спрямовані на відшкодування шкоди примусові заходи, що застосовуються судами, можна назвати державним примусом, оскільки суди -органи державної судової влади (третьої гілки), то адміністративні заходи із

10

забезпечення відшкодування шкоди не завжди с державним примусом. Як відомо, зараз порід з державною з'явилися й успішно розвиваються інші форми власності - колективна, приватна. Примус, що здійснюється власником або уповноваженим ним органом на недержавних підприємствах, не с державним примусом.

Як вірно зазначає В.С. Венедиктов, трудова юридична відповідальність, що с узагальненою правовою категорією, включає в себе позитивний і неіатнвниЙ аспекти, заходи заохочення та іншого правового стимулювання праці, а також заходи негативного впливу за порушення трудових обов'язків і правових приписів трудового законодавства [5, с 9].

Негативну матеріальну відповідальність суб'єктів трудових правовідносин, як і позитивну, обов'язково слід розглядати в об'єктивному і суб'єктивному аспектах.

В об'єктивному аспекті негативна матеріальна відповідальність являє собою сукупність норм, які встановлюють матеріальні санкції за заподіяння матеріальної і/або нсмаинової шкоди сторонами трудових правовідносин та можливість застосування засобів примусу для реалізації цих санкцій у випадку відмови від добровільного їх виконання.

Суб'єктивна негативна матеріальна відповідальність с добровільне чи примусове перетерпіння стороною трудового правовІдношення негативних наслідків майнового характеру, закріплених у санкції правової норми, за заподіяння матеріальної і'або немайкової шкоди іншій стороні трудового правовІдношення.

Суб'єктивна негативна матеріальна відповідальність може реалізовуватись як добровільно, так і за допомогою засобів примусу.

Матеріальна відповідальність сторін трудового правовІдношення має багато спільних рис. Такими рисами с: виникнення її у обох суб'єктів обумовлено наявністю трудового правовІдношення; суб'єктами є пише сторони трудового правовІдношення - працівник І підприємство; відповідальність обох суб'єктів виннкас в результаті винного порушення ними обов'язків у трудовому

11

правовідношснні; на обох суб'єктів може бути покладена як обмежена, так і повна матеріальна відповідальність; межа обмеженої відповідальності встановлює!ься. як пришило, у вигляді певної частини заробітку робітника чн службовця; відповідальність сторін мас компенсаційний характер і жодна з них не несе штрафної матеріальної відповідальності.

Слід зазначити, що в ринкових умовах відмінності між матсрІальнок» відповідальністю суб'єктів трудового правовідношення, які навіть у часи застою не можна було віднести до принципових, все більше стираються. По-перше, роботодавцем зараз може виступати не тільки юридична особа - підприємство, установа, організація, а й фізична особа - громадянин України, іноземний громадянин, особа без громадянства. По-друге, в зв'язку з розвитком колективної і приватної форм власності нерідко власники майна переданого підприємству, які водночас виступають і працівниками, або просто наймані працівники за своїм майновим станом є багатшими, ніж підприємство, на якому вони працюють, або фізична особа - роботодавець, у якої вони працюють. Крім того, ні в цивільному, ні в інших галузях права, що регулюють майнову відповідальність, нерівність майнового стану ніколи не була критерієм чи тією особливістю, що дає підстави для виділення матеріальної (майнової) відповідальності в окремий вид. Цс було лише підставою для зменшення розміру матеріальної відповідальності. По-трегє. в трудових відносинах іараз розвивається метод їх договірною реіулювання, який починає займати первинне місце, порівняно з владно-адміністратнвним методом. А різний правовий статус підприємства і працівників, обумовлений насамперед їх різною функціональною роллю у виробничому процесі, ще не може свідчити про наявність принципових ознак, які б підтверджували абсолютну самостійність матеріальної відповідальності сторін трудових правовідносин (16,с.98).

Підбиваючи підсумок, можна зазначити, шо різноманітність точок зору щодо класифікації матеріальної відповідальності в трудовому праві грунтується в основному на аналізі тих відмінностей між матеріальною відповідальністю працівників і матеріальною відповідальністю підприємства, які закріплювало і

12 Продовжує закріплювати чинне трудове законодавство.

На нашу думку, зараз уже немає сенсу детально аналізувати відмінності між матеріальною відповідальністю суб'єктів трудових правовідносин, що грунтуються на старому, прийнятому ще за радянських часів законодавстві, яке вже не відповідає ринковим умовам, а отже, і не відображає всіх тих змін, що сталися в трудових відносинах, в тому числі Й щодо матеріальної відповідальності в останній період. Завдання полягає в тому, щоб урегулювати ці змін» новим законодавством.

Зазначені вище докази, які свідчать про стирання відмінностей між матеріальною відповідальністю працівників і матеріальною відповідальністю роботодавця, дають підстави для висновку про те, шо це не два самостійні види матеріальної відповідальності, а отже, і не два інститути в трудовому праві, а єдиний вид трудо-правової матеріальної відповідальності і санний інститут трудового права, що І потребує правового закріплення в новому Трудовому кодексі України.

Як уже зазначалося, у трудовому праві межі матеріальної відповідальності працівників диференціюються залежно від форми вини працівника, характеру допущеною ним порушення обов'язків, виду майна, якому заподіяна шкода, і трудової функції, шо виконується працівником.

Трудове законодавство передбачає два види матеріальної відповідальності працівників: обмежену і повну.

Основний вид матеріальної відповідальності працівника - обмежена матеріальна відповідальність, яка полягає в обов'язку працівника, з вини якого було заподіяно шкоду, відшкодувати власнику (уповноваженому ним органу) пряму дійсну шкоду, але не більше його середнього місячного заробітку.

За правилами ст. 132 КЗпП за школу, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов'язків, працівники, з вини яких заподіяна шкода, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямо) дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку, крім випадків, коли законодавством вона передбачена в більшому, ніж цей заробіток розмірі.

13

Обмежена матеріальна відповідальність працівників мас універсальний характер, вона застосовується завжди, якщо Інше не передбачено законодавством. Необхідно -звернути увагу на межі матеріальної відповідальності, передбаченої за контрактом між працівником і роботодавцем. У ст. 21 КЗпП передбачено, що контрактом може бути визначено серед інших умов трудового договору також і умови про матеріальну відповідальність сторін контракту. У п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України віл 29 грудня 1992 р. Х?14 вказано, що якщо межі матеріаіьної відповідальності були визначені в укладеному з працівником контракті, вона покладасться на нього відповідно до умов контракту. Проте змін у КЗпП шодо розширення випадків повної матеріальної відповідальності працівників внесено не було. Таким чином, у законодавстві залишилося чинне раніше положення, за яким працівника не можна притягти до повної матеріальної відповідальності у випадках, не передбачених ст. 134 КЗпП, а серед них нсмас такої підстави, як умови встановлені контрактом. Згідно з кормою ст. 9 КЗпП, а також постановою Кабінету Міністрів України від 19 березня 1994 р. Хв170 та затвердженою нею Положення про порядок укладення контрактів при прийнятті (найманні) на робот)' працівників, умови контракту, шо погіршують становище працівника порівняно з чинним законодавством, вважаються недійсними. Більше того, вказаним Положенням встановлено, шо не можуть бути змінені контрактом імперативні норми законодавства, зокрема про порядок розгляду трудових спорів та випадки повної матеріальної відповідальності (ст. 134 КЗпП). Таким чином, положення п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України №14 суперечать чинному законодавству і не можуть застосовуватись як такі[21].

У відповідності до ст. 133 КЗпП України обмежену матеріальну відповідальність несуть:

І) працівники - за псування або знишення через недбалість матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), інструментів, вимірювальних приладів.

14

спеціального одягу та інших предметів, виданих піднрисмсгвом. установою, організацією працівнику в користування;

2) керівники підприємств, установ, організацій і їхні заступники, керівники структурних підрозділів та їхні заступники при заподіянні шкоди підприємству, установі, організації зайвими грошовими виплатами, неправильною постановкою обліку і зберігання матеріальних чи грошових цінностей, невжиттям необхідних заходів для запобігання простоям, випускові недоброякісної продукції, розкраданню, знищенню і псуванню матеріальних чи грошових цінностей (ст. 133 КЗпІІ)|22].

Зазначені службові особи несуть матеріальну відповідальність за ту частину шкоди, яка не відшкодована її безпосередніми заподіювачами. При цьому загальна суча, шо підлягає стягненню, не повинна перевищувати суми, на як}* заподіяно шкоду. Слід звернути особливу увагу на те, шо на керівників та відповідних службових осіб покладено обов'язок забезпечення своєчасного та обов'язкового стягнення матеріальної шкоди, заподіяної працівниками. В іншому випадку, як підкреслив Пленум Верховного Суду України у своїй постанові №14, на таких службових осіб покладається матеріальна відповідальність у зазначених межах, якшо з їх вини не було своєчасно вжито заходів для стягнення шкоди з безпосередніх заподіювачів її Й таку можливість підприємство втратило.

Повна матеріальна відповідальність без обмеження будь-якою межею за шкоду, заподіяну працівником, передбачена сг. 134 КЗпП. Перелік підстав притягнення до повної матеріальної відповідальності, шо міститься в цій статті, є вичерпним.

До таких підстав відносяться:

1. Укладення між. працівником і власником письмового договору про повну матеріальну відповідальність (п. 1 ст. 134).

2. Одержання майна та інших цінностей працівником під звіт за разовим дорученням або за іншими разовими документами (п. 2 ст. 134).

15

3. Шкоди завдано діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку (п. З сі. 134).

4. Шкоди завдано працівником, який був у нетверезому стані (п. 4 ст. 134).

5. Шкоди завдано недостачею, умисним знищенням або умисним зіпсуттям матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), в тому числі й при їх виготовленні, а також Інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих працівникові в користування підприємством, установою, організацією (п. 5 ст. 134).

6. Відповідно до законодавства на працівника покладено повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов'язків (п. бет. 134КЗпП).

7. Шкода завдана не при виконанні трудових обов'язків (п. 7 ст. 134).

8. Службова особа, винна в незаконному звільненні або переведенні працівника на Іншу роботу (п. 8 сі. 134 КЗпП) несе матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди|21-

16

2. Пормщок мокрими школі

Розмір заподіяної роботодавцю шкоди залежить від виду правопорушення, ступеня вини працівника, характеру виробничої діяльності юридичної особи.

Основою для визначення шкоди, завданої робоюдавцю. є дані бухгалтерського обліку. Розмір завданих збитків вираховується, виходячи з балансової вартості майна з урахуванням зносу згідно зі встановленими нормами. Це — найбільш поширений спосіб обчислення розміру шкоди. При навмисному заподіянні шкоди (при недосіачі. розкраданні, умисному знищенні або умисному зіпсуванні матеріальних цінностей) розмір суми збитків для відшкодування визначається за цінами, що діють у даній місцевості на день відшкодування шкоди.

І Ілснум Верховного Суду України звертає увагу на ту обставину, шо при визначенні розміру шкоди слід враховувати чинне законодавство про ціни і ціноутворення. Вартість майна обчислюється на день вняатення шкоди, а у випадку зміни цін застосовуються ціни, шо діють на день прийняття рішення про відшкодування.

Загальний порядок відшкодування шкоди залежить від виду матеріальної відповідальності працівника.

Покриття заподіяної шкоди працівниками в розмірі, що не перевищує середньомісячного заробітку, провадиться за розпорядженням роботодавця шляхом відрахування із заробітної плати працівника. Таке розпорядження чаг бути зроблене не пізніше 2 тижнів з дня виявлення шкоди та звернено до вико­нання не раніше 7 днів з дня повідомлення про це працівника. Якщо працівник не погоджується з відрахуванням або його розміром, трудовий спір за його заявою може розглядатися в КТС або у суді, якщо він вважає за потрібне одразу звернутися до суду.

У решті випадків покриття заподіяної шкоди провалиться шляхом подання роботодавцем позову до місцевого суду. Такий позов може бути поданий протягом І року з дня виявлення завданої шкоди. Днем виявлення шкоди

17

вважається день, коли роботодавцю стало відомо про завдану шкоду. У тих випадках, коли школу встановлено за результатами інвентаризації матеріальних цінностей, прн ревізіях або перевірках фінансово-господарської діяльності підприємства, днем її виявлення буде вважатися день підписання відповідного акта або висновку комісії, або уповноваженої особи, яка здійснювала перевірку.

Стаття 137 КЗпП передбачас обов'язкове зменшення розміру відшкодування шкоди у випадках, коли шкода заподіяна не лише з вини працівника, а й через неналежні умови для зберігання матеріальних цінностей. Пленум Верховного Суду України у постанові від 29 грудня 1992 р. № 14 "Про судову практику в справах відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх ираиівниками" зверіас уваїу на .;. шо зменшення розміру шкоди допустиме лише у виняткових випадках, коли підтверджено наявність конкретних обставин, шо перешкоджали працівникові виконувати належним чином покладені на нього обов'язки. Зокрема, у випадку, коли шкода заподіяна за відсутності нормальних умов зберігання матеріальних цінностей чи при неналежній організації праці [16, с.78].

Зниження розміру шкодн, що підлягає покрито, не допускається, якщо шкоду заподіяно злочинними діями працівників, вчиненими з корисливою метою.

Розмір шкоди, заподіяної з вини кількох працівників, визначається для кожного з них із урахуванням ступеня вини, виду та меж матеріальної відповідальності. Солідарна матеріальна відповідальність застосовується лише за умови, якщо судом встановлено, що шкода роботодавцю заподіяна спільними умисними діями кількох працівників або працівника та інших осіб.

18