1.

Мова — cистема знаків, що знаходяться у зв'язках один з одним, утворюють одне ціле; забезпечує процес комунікації. Це мовні засоби, що призначені бути матеріалом для побудови висловлення. Крім мови, природної знакової системи, існують штучні, наприклад, сигнали світлофора, нотний лист, символічні записи, використовувані в математиці (цифри і символи ; +, - , =). Жестикуляція і міміка - системи невербального спілкування - додають звуковій мові лише додаткові емоційні і значеннєві відтінки.

Мова служить засобом спілкування, пізнання, збереження і передачі національної самосвідомості, традицій культури й історії народу. Мова виявляє себе тільки у мовленні і тільки через нього виконує своє головне, комунікативне, призначення.

Мовлення - це форма існування мови, її втілення, реалізація. Під мовленням розуміють використання людиною мовних багатств у життєвих ситуаціях, результат процесу формулювання і передачі думки засобами мови. Мовлення окремого носія мови має особливості вимови, лексики, структури речень. Таким чином, мовлення конкретне й індивідуальне.

У людини поряд із виробничою, науковою, державною, політичною та іншими існує найпоширеніша – мовленнєва діяльність. Без неї неможлива ніяка інша, вона передує, супроводжує, а іноді формує, складає основу діяльності.

Мовленнєва діяльність - це діяльність, що має соціальний характер, у ході якої висловлення формується і використовується для досягнення визначеної мети (спілкування, повідомлення, впливу).

Під мовленнєвими уміннями розуміють мовленнєві дії, які мають структурні характеристики акту діяльності (мотив, мету, задачу) і програму дії: дійова особа знає, що сказати, і припускає, який це дасть результат.

форми мовлення: Зовнішня мова - система використовуваних людиною звукових сигналів, письмових знаків та символів для передачі інформації, процес матеріалізації думки. Внутрішня мова (мова "про себе") - це мова, позбавлена звукового оформлення і протікає з використанням мовних значень, але поза комунікативної функції; внутрішнє промовляння. Внутрішня мова - це мова, що не виконує функції спілкування, а лише обслуговує процес мислення конкретної людини

Види мовлення: писемне, усне, монологічне, діалогічне. Усне мовлення - вимовна, звучна, чутна – виражене звуками (акустичним кодом), а писемна - видима, написана – буквами. Монолог являє собою розгорнуте висловлення (елементарна одиниця тексту) однієї особи, завершене у значеннєвому відношенні. Діалог - це безпосередній обмін висловленнями між двома чи декількома співрозмовниками. Структурно діалог складається з репліки - стимулу і репліки - реакції, тісно зв'язаних за змістом один з одним.

Стилістика вивчає вираження людських почуттів мовними засобами і впливу мовних засобів на людські почуття. Стилістика - це наука, яка займається відбором виражальних засобів мови для їх функціонування в мовленні залежно від мети висловлювання та мовленнєвої ситуації. Стилістика зорієнтована на оволодіння знаннями про функції мовних одиниць, культури мови і мовлення.

Загальнонародна мова – сукупність усіх граматичних форм, усіх слів, усіх особливостей вимови й наголосу людей, що користуються укр мовою як рідною. Загальнонародна мова охоплює діалекти, просторіччя, фольклорні елементи, жаргонізми тощо. Одним із складників загальнонародної мови є літературні мова – відшліфована форма національної мови, що має певні норми в граматиці, лексиці, вимові, наголошуванні. Літературна мова виникає на підставі писемної, художньо закріпленої форми загальнонародної мови і в своєму усному й писемному різновидах обслуговує культурне життя нації. Без літературн мови неможливий розвиток літ-ри, мистецтва, науки, техніки.

Позалітературні елементи — діалектизми, вульгаризми, штампи, канцеляризми, слова-паразити, тобто такі мовно-виражальні засоби, що заперечуються нормами.

7. Характеристика наукового стилю (визначення, підстилі, жанри, сфера використання, загальні особливості, особливості на мовних рівнях).

Науковий стиль мовлення використовується в наукових працях, для викладення результатів наукової дослідницької діяльності.  Метою наукового стилю є повідомлення, пояснення, тлумачення досягнутих наукових результатів, відкриттів. Найпоширеніша форма наукового стилю — монолог.

Основна функція наукового стилю — повідомлення. Твори, написані в цьому стилі, містять наукову інформацію, тому до нього ставляться жорсткі вимоги в дотриманні норм.

Сфера застосування наукового стилю — наукові й науково-технічні праці, призначені для спеціалістів, підручники для вищих шкіл.

Основні ознаки наукового стилю: ясність і предметність тлумачень, логічна послідовність і доказовість викладу, узагальненість понять і явищ, об’єктивний аналіз, точність і лаконічність висловлювань, аргументація та переконливість тверджень. Головна ознака наукового стилю — термінологічність.

Твори в науковому стилі насичені абстрактною лексикою. Загальновживані слова використовуються, як правило, лише в одному зі своїх значень.

У науковому стилі допускається повторення тих самих слів у невеликому за розмірами тексті. Це обумовлено необхідністю точно й однозначно виражати думку. У науковій мові переважають складні речення.

Науковий стиль властивий таким жанрам: монографія, наукова стаття, дисертація, анотація, рецензія, підручник, лекція.

Основне призначення — викладати наслідки досліджень про людину, суспільство, явища природи, обґрунтовувати гіпотези, доводити істинність теорій, класиф. й систематиз. знання, роз'яснювати явища, активізуючи інтелект читача для їх усвідомлення.

Серед підстилів наукового стилю виділяють наступні:

власне науковий. Основне призначення власне наукового підстилю – об'єктивувати наукові відомості й кінцеві результати аналітико-синтетичного перероблення даних. Цей підстиль збагачений інтернаціональними загальнонауковими термінами. У межах власне наукового підстилю виділяють науково-інформативний різновид з жанрами(реферат, анотація, резюме, огляд) та науково-довідковий (довідники,словники, каталоги).

науково-популярний. Характерний використанням елементів художнього та публіцистичного мовлення (епітети, порівняння, метафори), з метою зацікавлення читача.

науково-навчальний. Його головною рисою є доступність викладу інформації, спрощеність системи доведень, програмність викладу матеріалу, спрямованою на активізацію мислення учня, послідовність уведенням термінологічної лексики.

До основних жанрів наук. стилю належать: монографія, стаття, реферат, анотація, дисертація, тези, підручники, посібники та ін.

8. Характеристика худ стилю (визнач, підстилі, жанри, функції, сфера викор, загальні особл, особл на мовних рівнях)

Худо́жній стиль — це стиль художньої літератури, який використовується в поетично-художній творчості. Провідним завданням художнього стилю є вплив на людську психіку, почуття, думки через зміст і форму створених авторами  поетичних,  прозових текстів. Художній стиль передбачає попередній відбір мовних засобів для створення літературних художніх текстів. У художньому стилі широко використовуються всі мовні засоби, увесь лексичний потенціал мови.

Художній стиль реалізований у формі прози та поезії (лірика епос драма), які у свою чергу, розподіляються на відповідні жанри.

Художній стиль мовлення можна розглядати як узагальнення й поєднання всіх стилів, оскільки письменники органічно вводять ті чи інші складники стилів до творів, надаючи їм більшої переконливості та вірогідності в зображенні подій. Цей стиль широко використовується у творчій діяльності, різних видах мистецтва, у культурі й освіті.

Як у всіх зазначених царинах, так і в белетристиці (красному письменстві) цей стиль, окрім інформаційної функції, також виконує естетичну: впливає засобами художнього слова через систему образів на розум, почуття й волю читачів, формує ідейні переконання, моральні якості й естетичні смаки.

Основні ознаки:

• образність (образ-персонаж, образ-колектив, образ-символ, словесний образ, зоровий образ),

• поетичний опис словом подій у прозових і драматичних творах,

• естетика мовлення, призначення якої — розбудити в читача почуття прекрасного,

• експресія та інтенсивність вираження (урочисте, піднесене, увічливе, пестливе, лагідне, схвальне, фамільярне,  жартівливе, іронічне, зневажливе, грубе тощо),

• зображувальність (тропи: епітети, порівняння, метафори, алегорії, гіперболи, перифрази тощо; віршована форма, поетичні фігури), конкретно-чуттєве живописання дійсності,

• відсутнє певне регламентування вживання засобів, про які йтиметься далі, і способів їх поєднання, відсутність будь-якого нормування,

• визначальним є суб'єктивізм розуміння й відображення (світогляд, світовідчуття і, відповідно, світовідтворення автора спрямоване на світосприйняття й інтелект читача).

Основні мовні засоби:

1. наявність багатства найрізноманітнішої лексики, переважно конкретно-чуттєвої (назви осіб, речей, дій, явищ, ознак),

2. уживання емоційно-експресивної лексики (синонімів, антонімів, омонімів, фразеологізмів),

3. запровадження авторських новотворів (слів, значень, висловів), формування індивідуального стилю митця,

4. уведення до творів зі стилістичною метою історизмів, архаїзмів, діалектизмів, просторічних складників та жаргонізмів,

5. поширене застосування дієслівних форм: родових (у минулому часі й умовному способі); особових (у теперішньому й майбутньому часі дійсного способу); у наказовому способі,

6. широке вживання речень різноманітних типів, синтаксичних зв'язків, особливості інтонування та ритмомелодики,

7. представлено абсолютно всі стилістичні фігури (еліпсис, періоди, риторичні питання, звертання, багатосполучниковість,безсполучниковість тощо).

Щодо родів і жанрів літератури художній стиль поділяють на підстилі, які мають особливості мовного зорганізування тексту:

• епічні (епопея, казка, роман, повість, байка, оповідання, новела, художні мемуари, нарис),

• ліричні (поезія, поема, балада, пісня, гімн, елегія, епіграма),

• драматичні (драма, трагедія, комедія, мелодрама, водевіль),

• комбіновані (ліро-епічний твір, ода, художня публіцистика, драма-феєрія, усмішка).

Основна функція худ. стилю – діяння, вплив, але засоби його інші ніж у публіцистичному стилі, що має цю саму функцію.