- •7. Характеристика наукового стилю (визначення, підстилі, жанри, сфера використання, загальні особливості, особливості на мовних рівнях).
- •8. Характеристика худ стилю (визнач, підстилі, жанри, функції, сфера викор, загальні особл, особл на мовних рівнях)
- •9. Характеристика епістолярного стилю (визначення, сфера використання, загальні особл., особл. На мовних рівнях)
- •10. Характеристика офіційно-ділового стилю (визначення, підстилі, жанри, сфера використання, загальні особливості, особливості на мовних рівнях)
- •11. Характеристика розмовного стилю (визнач, сфера використ, загальні особливості, особливості на мовних рівнях)
- •12. Див. Пит. № 9 (повторюється)
- •15. Змінність лексичного складу (архаїзми, історизми, неологізми). Різноріднісь функц-ня таких лексем у стилях сум.
- •16. Характеристика походження слів. Запозичені слова: шляхи, умови, наукові підходи до процесів запозичення іншомовних слів. Засвоєння ін. Слів зі стилістичного погляду.
- •17. Лексика за сферою вживання (визначення, класифікація)
- •18. Стилістичні можливості жаргону та арго у функціональних стилях сучас. Укр. Літ. Мови.
- •19. Стилістичні можливості поетизмів та емоційно-експресивної лексики у функціональних стилях сучас. Укр. Літ. Мови.
- •20. Стилістичні можливості термінів у функціональних стилях сучас. Укр. Літ. Мови.
- •31. Визначення понять «евфемізм» та «дисфемізм». Соціальні та мовні умови виникнення. Стилістичні можливості.
- •32. Явище антонімії. Класифікація антонімічних пар (семантичні, структурні, контекстуальні). Стилістичні прийоми на основі антонімії: антитеза та енантіосимія. Стилістичні функції антонімії.
- •33. Омонімія. Класифікаційні ознаки омонімів. Питання розмежування полісемії та омонімії. Стилістичні функції омонімії. Міжмовна омонімія та її стилістичні можливості.
- •34. Визначення поняття «паронімія». Класифікаційні ознаки паронімів. Стилістичні функції паронімів.
- •36. Трансформація фразеологізмів. Сфера їх функціонування. Способи трансформації.
- •43. Короткі та повні форми прикметника,стягнені та нестягнені форми,ступені порівняння:стилістичні настанови
- •44. Стилістичне можливості займенників та числівників. Омонімічне функціонування займенників. Стилістичне можливості займенників
- •45. Стилістичні можливості дієслівних категорій
- •Стилістичні ресурси і можливості синтаксису
- •2.Функціонально-стилістична диференціація синтаксичних засобів на книжно-письмові та усно-розмовні
- •Стилістичні можливості синтаксису у функціональних стилях сучасної української мови
- •47. Стилістичні можливості простого речення
- •48. Стилістика головних та другорядних членів речення
- •49. Стилістика односкладних речень
- •50. Стилістичні можливості ускладненого речення
- •51. Стилістика складних речень
- •52. Стилістичні прийоми
- •55. Стилістичні фігури та їх види (фото в папці). Стилістичні можливості.
- •56. Синтаксична синонімія. Види синтаксичної синонімії: стилістичні можливості.
- •57. Текст. Властивості тексту. Напруга та напруженість тексту. Різновиди напруженості. Причини напруженості.
- •58. Модальність. Різновиди модальності.
- •59. Виклад та способи викладу.
- •60. Стилізація. Розрізнення стилізації від інших дотичних до неї термінів. Види стилізації. Стилістичні функції стилізації.
55. Стилістичні фігури та їх види (фото в папці). Стилістичні можливості.
Стилістичні можливості української мови
Кожна людина з раннього дитинства поступово й досить швидко оволодіває рідною мовою — її лексикою і граматичною будовою, а на цій основі також і мовленнєвою стилістикою, функціональними спроможностями мовних одиниць. Чим усталеніші мовні засоби і повніше закріплені народною мовленнєвою традицією, чим ширше використовуються вони в усному й писемному мовленні, в усіх його стилях і жанрах, тим стилістично потужнішою стає мова, тим повніше реалізуються її функціональні можливості, а на цій основі також і стилістичні барви мовних одиниць. Кожна з них стилістично неповторна у всенародному та індивідуальному виявах. Навіть у таких близькоспоріднених мовах, як українська, російська і білоруська, мало лексем (крім деяких форм повнозначних і кількох службових слів), які б повністю збігались передусім стилістично. Це найбільше стосується художніх текстів, напр.:
Коли я дивлюсь на хмари, ті діти землі і сонця, що, знявшись високо, все вище і вище, мандрують блакитним шляхом, — мені здається, що бачу душу поета.
Я пізнаю її. Он пливе, чиста і біла, спрагла неземних розкошів, прозора і легка, з золотим усміхом на рожевих устах, тремтяча бажанням пісні (М. Коцюбинський).
Обидва абзаци цього уривка виразно втілюють у собі національно-стилістичні барви українського художнього мовлення, таку його винятковість, яка межує із словесною розкішшю, близька до неї або (це залежить від індивідуального сприймання) повністю репрезентує її. Певна річ, стилістично-позитивні барви українського нормативного мовлення властиві всім стилям мови (якщо тільки мовні одиниці використовуються в кожному стилі з якнайбільшою функціональною довершеністю). Це повністю або щонайбільше стосується усіх розвинених літературних мов. Кожна з них є рідною для певного народу, національності: Я прошу дарувати мені, що не вітаю вас вашою рідною мовою (Ю. Смолич).
У значенні «рідна мова» нерідко використовують словосполучення «рідне слово», напр.: Взагалі, коли зможете, пишіть до мене, бо я все ж на чужині і потребую рідного слова (М. Коцюбинський).
Завдяки рідній мові людина входить у світ, прилучається до загальнолюдських цінностей, які доповнюються своєрідними національними цінностями. Поступово оволодіваючи мовою батьків, дитина стає свідомою того, що відбувається навколо і в ній самій. Тому рідна мова сприймається не лише як засіб комунікації, формування думок, а й як джерело патріотичних почуттів. Рідна мова для людини така ж важлива, як і батьківщина. Це, зокрема, відображено у висловлюваннях багатьох видатних осіб про красу і соціальну важливість рідної мови: «Рідна мова — то безцінне духовне багатство, в якому народ живе, передає… свою мудрість і славу, культуру і традиції. У рідному слові народ усвідомлює себе як творчу силу» (В. Сухомлинський). «Поки жива мова в устах народу, до того часу живий і народ. І нема насильства нестерпнішого, як те, що хоче відірвати в народу спадщину, створену незчисленними поколіннями його віджилих предків…» (К. Ушин- ський).
Навіть найперші звуки немовляти певною мірою залежать від національності батьків. Це підтверджують результати сучасних наукових експериментів з використанням найрізноманітнішої апаратури.
Істинним вважається й те, що найповніше і найточніше відтворити українське життя й мовлення в художньому творі може лише письменник, який народився і проживає в Україні. Це засвідчує особливу сутність, незаперечну своєрідність і виняткову важливість рідної мови у процесах становлення людяності й людськості в кожному, хто глибоко пройнявся почуттям, розумінням того, що він належить до певної нації, народу і є його окремою неповторною частинкою.
До рідної мови кожен з мовців прилучається від народження, засвоює її разом із засвоєнням початків мислення. Уміння говорити розвивається поступово під час тривалого спілкування немовляти з батьками, передусім з матір’ю, через що рідна мова для дитини є й материнською. І лише після того, як рідна мова стане для неї невід’ємною ознакою й надбанням, засобом спілкування з іншими, дитина освоює, опановує іноземну мову.
Кожна мова по-своєму милозвучна й красива. Водночас є мови багатші, розвиненіші, однак усі вони (навіть ті, що існують у первинній, усній формі) повністю задовольняють комунікативні потреби свого народу. За сприятливих умов кожна мова може розвиватись прискорено й необмежено, а внаслідок цього — забезпечувати всі потреби народу у вираженні думок і почувань. Кожна мова є рідною, материнсько-батьківською для певного етносу, «живою» — всеосяжно використовуваною або «мертвою» — такою, що з певних конкретних соціально-історичних причин перестала бути всенародним засобом комунікації, використовується найчастіше тільки писемно, до того ж обмежено. Тому рідність мови — це сприймання й оцінна характеристика мови з погляду соціального і фізіологічно-психологічного.
Усі якості мови визначаються рівнем інтелектуального розвитку народу, його економічним і культурним станом.
Рідною може бути тільки одна мова. Завдяки їй людина по-справжньому може прилучитись до духовності свого народу, його національної своєрідності, ідентичності, до національно-самобутньої системи навчання й виховання, до формування й сформування таких багатьох якостей, національних та індивідуальних рис характеру, якими один народ відрізняється від усіх інших народів. Іноді буває так, що нерідною мовою мовці послуговуються частіше, ніж рідною. Навіть тоді, коли хто-небудь з мовців забуває рідну мову, вона продовжує залишатись для нього мовою материнською.
Українська мова як мова рідна для українців — це їхня неповторна ідентичність, одна з найсуттєвіших рис національної самобутності, індивідуальності, безбережне джерело культури українського народу, яка свій досконалий, найповніший і завершальний вияв знаходить тоді, коли українська мова всіма українцями (й не українцями) використовується стилістично, тобто передусім нормативно, логічно, точно, образно.
Стилістичні можливості синтаксису. Стилістичні властивості
української мови виявляються в її синтаксичній будові особливо яскраво
й повно. І лексичні одиниці, і морфологічні засоби повноти своєї стилістичної
виразності набувають лише в контексті1 .
Стилістичний синтаксис вивчає можливості найдоцільнішого використання
синонімічних варіантів залежно від змісту тексту, від його функціонально-
стилістичного призначення, а також із урахуванням завдань тексту
та його загальноестетичного спрямування2 . "У синтаксичному матеріалі
стилістика живиться двома основними джерелами: синтаксичною синонімією,
наявністю співвідносних варіативних рядів та лексичним наповненням
синтаксичних компонентів"3 .
Ні в останньому висловлюванні Л.І.Мацько, О.М.Мацько, О.М.Сидоренко,
ні в решті досліджень зі стилістичного синтаксису не знаходимо
розрізнення синтаксичних синонімів та паралельних синтаксичних конструкцій.
Здебільшого всі ці конструкції називають і так, і так в межах того
самого посібника4 . Б.М.Кулик та О.М.Масюкевич зазначають, що синтаксичні
засоби мають велике значення для стилістики, яка розглядає
їх численні паралельні та синонімічні варіанти з погляду оцінки й добору
для того, щоб найкраще передати потрібний зміст5 . Проте надалі пишуть
тільки про синтаксичні синоніми. Отже, синтаксичний розділ стилістики розглядає синтаксичні синоніми
й паралельні синтаксичні конструкції.
Синтаксичні синоніми об'єднуються спільним граматичним значенням,
на основі якого їх відносять до тієї чи іншої синтаксичної категорії;
вони передають відтінки спільного граматичного значення та мають відтінки
спільного експресивно-змістового або функціонально-стилістичного
забарвлення (забарвлення може й не бути за стилістичної нейтральності
синтаксичних синонімів). Синонімічними можуть бути три основні синтаксичні
одиниці: словосполучення, члени речення й речення.
Синонімічними називають два або кілька словосполучень, що передають
однакові синтаксичні відношення (предикативні, атрибутивні, об'єктні,
обставинні) та мають спільні стрижневі слова й однокореневі залежні,
відрізняючись способами синтаксичного зв'язку. В українській мові найбільшу
кількість синтаксичних синонімів становлять прийменникові дієслівні
словосполучення: стояти під місяцем (проти місяця, при місяці);
змокрів від туману (під туманом, за туману, через туман) тощо.
Синонімічними є такі члени речення, які виражено однокореневими
словами, що мають різне граматичне оформлення й різні відтінки спільного
синтаксичного значення. Ці слова можуть належати до різних частин
мови, мати при собі службові слова: Марія була студентка - Марія була
студенткою; Шевченкові думи - думи Шевченка.
Синонімічними є такі речення, які належать до одного типу, являючи
собою граматичний і змістовий паралелізм, але розрізняються відтінками
спільного граматичного значення, засобами граматичного вираження,
стилістичним забарвленням. Емоційно-експресивні відтінки мовлення,
його стилістичне забарвлення знерідка виявляються в будові простого
речення. Синонімічні зв'язки, зокрема, виникають між розповідним, питальним
і окличним (спонукальним) реченнями, між особовим і безособовим
реченням: Сніг замів - Снігом замело1 (Докладніше див. тут тему
V).
До паралельних синтаксичних конструкцій належать такі:
• П і д р я д н е означальне речення і дієприкметниковий зворот.
• П і д р я д н е означальне речення і зворот з прикметником.
• П і д р я д н е означальне речення і прикладка.
•Підрядні обставинні речення і дієприслівникові звороти.
•Конструкції з віддієслівними іменниками і підрядні речення. •Конструкції з віддієслівними іменниками і речення з однорідними
членами.
• П р я м а і непряма мова.
• П р я м а мова і "ділове відтворення висловлювання".
• Пряма і вільна пряма мова.
• П р я м а і невласне пряма мова.
• П р я м а і здогадна мова.
• П р я м а і напівпряма (підрядно-підпорядкована) мова (Докладніше
див. тут тему V).