51. Стилістика складних речень

Складні речення найуживаніші в книжковій мові, в книжкових стилях цьому типові речень віддається перевага, оскільки складні речення логічні та інтелектуальні. Залежно від характеру синтаксичних зв'язків міх окремими граматичними центрами складні речення поділяються на складнопідрядні, складносурядні та безсполучникові. Складнопідрядні речення разом з простим поширеним становлять понад 80% усіх речень, уживаних у наукових текстах. Між реченнями вживаються сполучникові зв'язки з використанням прислівникових слів у ролі сполучників (тому, тоді, потім, оскільки, з огляду на те, що; унаслідок того, що; стосовно до того, що і т. ін.). Знижують рівень наукового мовлення невмотивовані запозичення з російської мови, здебільшого кальки типу між тим, згідно (даних досліду), дякуючи (досягнутим наслідкам). В українській мові для таких випадків є власні засоби сполучниково-прийменникового зв'язку – тим часом, згідно з (даними досліду), завдяки (досягнутим наслідкам) і под.

Складні речення застосовуються в науковому та офіційно-діловому стилі. В цих стилях широко використовуються пасивні конструкції для об'єктивної узагальненості та абстрактності без зазначення суб'єкта, тобто опис дії без зазначення того, хто її виконує. Такі конструкції типові для наукової мови в усіх її різновидах. В інших стилях мови вони також використовуються, але менше.

В офіційно-діловому стилі застосовуються переважно прості, досить поширені речення, а складнопідрядні речення тут застосовуються набагато менше. До мови офіційно-ділових документів ставляться особливо високі вимоги ясності й чіткості висловлення, точності формулювань. В текстах офіційно-ділових документів запроваджують рубрикацію (пункти і підпункти). Приклад простого поширеного речення з офіційно-ділового мовлення: «Судноплавство, користування водними об'єктами для потреб лісосплаву та інші види водокористування, створення різних гідроспоруд, провадження інших робіт у внутрішніх водах України, користування землею, лісами, тваринним світом, ведення гірничої справи, геологічних розвідувань та інша господарська діяльність на державному кордоні України провадяться відповідно до законодавства України та міжнародних договорів України» (Відомості ВР України).

52. Стилістичні прийоми

Стилістичними прийомами називають різні способи комбінування мовних одиниць одного рівня у межах одиниць вищого рівня. Стилістичний прийом ґрунтується на синтагматичних відношеннях між стилістично маркованими і стилістично немаркованими одиницями в тексті. Отже, в основі стилістичних прийомів лежать синтагматичні відношення, що виникають між стилістично різноякісними одиницями мови.

Перифразом (грец. περίφρασιζ — описовий вираз) називається заміна прямого найменування предмета непрямим його означен­ням, даним у формі описового словесного зворота, що вказує на предмет, виділяючи його побічні ознаки. Як вказував Б. Томашевський: «...перифраз побудований на визначенні предмета замість прямого його найменуван­ня». Наприклад: «Над морем високо, на непоруш­ній скелі, // Квіт чарівний на мертвому стеблі, // горить вогонь, — щоб у морській пустелі // знаходили дорогу ко­раблі» (Є. Плужник; мається на увазі маяк); «...с длинных усов, напудренных тем неумолимым парикмахером, кото­рый без зову является и к красавице, и к уроду и насиль­но пудрит уже несколько тысяч лет весь род человечес­кий» (М. Гоголь; парикмахер — це час).

Виразність перифраза полягає в тому, що в його худож­ній структурі завжди має місце елемент певної загадки, яку читачеві необхідно відгадати для того, аби зрозуміти, про що йдеться в перифразі. Не останню роль у художній виразності цього прийому відіграє й елемент словесного при­крашення описуваного предмета. Загадка і прикраса в пери­фразі повинні, проте, мати свої межі, за якими зміст пери­фраза без додаткового коментаря може залишитися не­зрозумілим для читача. Так, один з поетів французького Від­родження Жоакен Дю Белле замість «від сходу до заходу» радив писати: «...від тих, хто перші бачать, як червоніє Авро­ра, до тієї межі, де Фетіда приймає у свої хвилі сина Гіпері­она». Порушення міри зрозумілості й відповідності перифра­за мовленнєвому контексту гостро критикував О. Пушкін. Разом з тим при дотриманні певної міри перифраз може виступати як засіб художнього увиразнення мови. Зокрема, він дуже часто використовується з метою створення коміч­ного враження (наприклад, у М. Гоголя, який тонко пароді­ював перифрастичний стиль сентименталістської прози). 

Ампліфікація (лат. amplificatio — збільшення, розширення) — сти­лістичний прийом, який полягає в зумисному нагромаджуванні, нани­зуванні однотипних мовних засобів (синонімів, епітетів, порівнянь, антонімів тощо) для підсилення характеристики когось або чогось, до­повнення, збагачення висловлюваного.

Тавтологія (грец. tautologia, від tautos — те саме і logos — слово, вчення) — стилістичний прийом, який полягає в спеціальному чи не­передбаченому повторенні тих самих, спільнокореневих або близь­ких за значенням слів: раненько-раненько.Тавтологія може бути се­мантично, отже й стилістично, хибною: перший дебют.

53.

Синтаксичні омоніми - звукові комплекси, однин з яких є словом, а другий словосполученням. Наприклад: потри - по три.

Словотворчими омонімами є однакові звукові комплекси, що виникають при творенні похідних від різних за звучанням слів. Наприклад, засипати від спати і засипати від сипати.

Морфологічні омоніми - це однакові звукові комплекси, що утворюються при відмінюванні та дієвідмінюванні.

Омоформи - слова, що мають однаковий звуковий склад лише в певній граматичній формі. Наприклад, мати (іменник) та мати (дієслово).

Омографи - слова, що збігаються в написанні, але різняться вимовою. Наприклад, атлас - «збірка географічних карт» та атлас - «тканина».

З вищенаведених фактів ми можемо зробити висновок, що інколи важко відрізнити полісемію від омонімії через деяку подібність між цими явищами. Можливо, саме це і стало причиною виникнення наукової дискусії щодо питання існування явища полісемії як такого.

54. Період

Період (гр. регіосіоз — обертання, круговерть) — риторична фігура, в якій цілісна, завершена думка подається в ускладненому простому, багаточленному складному реченні або кількох реченнях, що структурно й інтонаційно поділяються на дві частини — члени періоду. Перший член {протазис — підвищення) характеризується нагромадженням інформації, поступовим підвищенням голосу до найвищої точки. Його ще називають попередником. Потім настає виразна пауза, якою звертається увага на зміст наступного члена періоду. Другий член періоду {апозис — зниження, або наступник) завершує думку різким спадом інтонації і поступовим зниженням тону голосу до рівня початку мовлення. В такий спосіб утворюється ніби замкнене інтонаційне коло періоду. Наприклад: Фантазіє! Ти сило чарівна, Що збудувала світ в порожньому просторі, Вложила почуття в байдужий промінь зорі, Збудила мертвих з вічного їх сна, Мету вказала буйній хвилі в морі, — // До тебе обертаюсь я сумна: Скажи мені, фантазіє дивна, Як помогти в безмежнім людськім горі. (Леся Українка) Період з двох членів називають двочленним, а період з трьох членів — тричленним. Кожний член періоду може мати кілька колон (менших частин — на один-два віршових рядки). У стилістиці період вважається фігурою високого, піднесеного, урочистого стилю, опоетизованого мовлення. Він належить до найдавніших фігур античної риторики. Великим майстром періодів був давньогрецький ритор і оратор Горгій, тому період у риториці називають горгієвською фігурою. Місткий за змістом, вишуканий за формою і самобутній інтонаційно, період поширився у публіцистиці, поезії, художній прозі. / вийшов я на гори, як Хорив, Поглянув на Дніпра важке свічадо, Братам далеким поклонився радо, Бо Київ разом з ними я творив. Світила осінь. Берег златогрив Дививсь у воду, як русяве чадо Князів моїх. О таємнича Ладо, Скажи//чиє життя я повторив? (Д. Павличко) Характерним для періоду є те, що його члени (їх ще можна назвати засновком і висновком) майже завжди за кількістю конструкцій, що входять до них, різні, але зміст їх та інтонація створюють враження єдності і рівноваги цих частин. Фінал періоду називається клаузулою і замикає кільце періоду. Нагромадження інформації в протазисі (частіше) і в апозисі (рідше) досягається повторами і паралелізмами синтаксичних конструкцій, тому період має свою змістову, структурно-синтаксичну і ритмомелодійну архітектоніку. Для періоду важливого значення набуває саме звучання тексту, бо виникла ця фігура у Давній Греції в епоху культури живого карбованого слова, яка потребувала гармонії думки, змісту, граматичної будови, ритму і мелодії звучання, тому період частіше використовується у поезії і свідчить про майстерність автора.

Наприклад: Якби знав я чари, що спиняють хмари, Що два серця можуть ізвести до пари, Що ламають пута, де душа закута, Що в поживу ними зміниться отрута!// То тебе би, мила, обдала їх сила, Всі би в твоїм серці іскри погасила, Всі думки й бажання за одним ударом. Лиш одна любов би вибухла пожаром, Обняла б достоту всю твою істоту, Мислі б всі пожерла, всю твою турботу, — // Тільки мій там образ і ясніє й гріє… Фантастичні думи! Фантастичні мрії! (Іван Франко) Коли весна рожева прилетить І землю всю вбере і заквітчає, Коли зелений гай ласкаво зашумить І стоголосо заспіває, Коли весні зрадіє світ увесь І заблищить в щасливій долі, І ти одна в квітках і травах, в полі десь, Серед весни, краси і волі Не зможеш більше серце зупинить, Що в грудях буде битись, мов шалене, І скрикнеш,//— знай, не долетить Уже твій скрик тоді до мене. (О. Олесь) У прозовий текст період вносить ритмомелодійні риси віршової мови і тим самим додає їй тої якості, про яку писав ще Арістотель: форма прозового тексту не має бути ані ритмізованою, ані позбавленою ритму. Зритмізована форма видається слухачеві штучною й водночас він очікує її; проза має бути ритмічною до певної міри.

Наприклад: Далека красо моя! Щасливий я,//що народився на твоєму березі, що пив у незабутні роки твою м ‘яку, веселу, сиву воду, ходив босий по твоїх казкових висипах, слухав рибальських розмов на твоїх човнах і казання старих про давнину, що лічив у тобі зорі на перекинутому небі, що й досі, дивлячись часом униз, не втратив щастя бачити оті зорі навіть у буденних калюжах на життєвих шляхах (О. Довженко). За відношеннями між першим і другим періодами розрізняють кілька їх видів. Період завершальний: Отак лежиш у полі, серед сивого полину, в задушливому теплі, лежиш серед оісовто-білого ромашкового мерехтіння, на самі- сінькому дні чебрецевої хвилі, що прокочується по тобі хмільним потоком,//— і крутиться голова (Є. Гуцало). Період означальний: Хто біг крізь тьму в атаку, Кого не міг спинить гармат охриплий крик, Хто бачив на снігу крові багряні маки,//— Той брат мені навік. (В. Сосюра) Період може включати кільцевий повтор, що формує рамку строфи чи тексту. Такий період називають кільцевим: Речі прості і чисті люблю я: Серце для друзів відкрите, Розум до інших увалений, Працю, що світ звеселяс, Потиск руки мозолястої, Сині світанки над водами, Шум у лісі зелений і шум золотий, Спів солов «їний і пісню людську, Скромну шипшину і горду троянду, Мужність і вірність, Народ і народи//— Я люблю. (М. Рильський) Період часовий виражає часові відношення між засновком і висновком. Після довгого літнього дня, коли сонце сідає, а розпечена земля поволі скидає з себе золоті шати, коли на бліде, втомлене днем небо з’являються крадькома несміливі зорі, в останньому промінні сонця справляє грища мушва, а дивно м ‘яке, злото-рожеве повітря приймає віддаль бузкові тони і робить простори ще ширшими і ще глибшими,// — Маланка з Гафійкою волочать курною дорогою утому тіла й приємне почуття закінченого дня (М. Коцюбинський). Період предикатний: Знай, Батьківщина —//церіка, що серед поля, поза селом, геп попід лісом, тихо плине, це в саді нашому дерева, зілля, квіти, це на ланах пшениця золотокоса, це той, що віє з піль пахучий теплий вітер, це на левадах скошена трава в покосах, це наші всі пісні і молитви щоденні, це рідна мова — скарб, якого ти не згубиш, це небо синє вдень, а серед ночі темне, це, моя Олю, все, що ти так щиро любиш (Б.-І. Антонич). Період причинний: її [стерню] ще не витіпала негода, не зчорнила бита дощами земля, а тому вона аж світиться, але сміється,//— / добрий од неї йде дух, хлібний, дух достиглого збіжжя (Є. Гуцало). Період протиставний: Нехай ботаніки розв ‘язують питання Про різнобарвний лист у пору опадання, Про ці розливи фарб, про пишну цю красу,//— Я в серці з юних літ до скону пронесу Це листя трепетне на полі голубому, Ці барви пушкінські, цю урочисту втому, Це горде золото, що падас у прах, Ці прожилки тонкі на кленових листах, На листі дубовім ці лінії різьблені, Цю суміш смішливу найяскравіших плям, Цю смерть, увінчану таким оісивим життям! (М. Рильський) Період пояспювальпо-порівняльний: Слово — це діамант: //то сяє й сміється, то обернеться мутною сльозою, то виблискує яскраво-гиівпо або ласкаво, спокійні- ше з добротою, то спалахне, мов зірка провідна, яка народжує надії, мрії, сподівання, або веселкою заграє і так бадьоро запалає, неначе вабить, і кличе, і навіть надихає (Г. Косинка). Період умовний: Коли в бою спиню свою ходу і на промерзлу землю упаду, мов для обіймів розпростерши руки, коли на дальніх пагорбах мене вогка земля навіки поглине//— як знак любові, відданості й злуки, у віщім сні, моїм останнім сні, на серці похололому нетлінно лежатиме неспаленим в огні шматок землі твоєї, Україно! (Л. Первомайський). Нехай у грудях ти чудове серце маєш І серце те усіх звабля, Бо всіх до нього ти ласкаво пригортаєш, Та коли ти Вкраїни не кохаєш,//— Ти не моя! (М. Вороний) Період пояснювальний. Наприклад: Золотоковці кували хитромудрі вериги-чепи, які прикрасять груди князям чи воєводам, чеканили на тонких стінках ковшів і чаш зображення птиць, риб і звірів, одні викопували з чистого золота гарні ковчеоісці, які потім прикрашалися різнобарвною емаллю, другі виводили тонкі візерунки на срібних релікваріях, ще треті ламали голову над жіночими прикрасами: сережками-колтами, наруччями, гребенями,//— / кожен намагався створити щось таке, чого ще ніхто не творив і не бачив, коленому хотілося бодай на недовгий час опинитися у вільному світі краси, викликаному власною уявою, відчути себе неподільним володарем, паном, вільним у всьому, бо справжню волю дає тільки роблена тобою робота, яку здатен виконати один ти у цілому світі (П. Загребельний).