3. Стилістичні можливості синтаксису у функціональних стилях сучасної української мови

Оволодіння стилістикою української мови передба­чає вивчення її функціональних можливостей, її спіл- кувального потенціалу. Це вимагає ґрунтовного знання того, як саме внутрішньо членується наша мова, з яких основних структурних компонентів вона сформувалась, які мовні одиниці становлять специфічний і формую­чий матеріал кожного з чотирьох основних структур­них компонентів мови.

Функціональні стилі мовлення є реалізацією стилів мови, оскільки мовлення є реалізацією мовної системи. Проте різниця між стилями мови і функціональними стилями мовлення не тільки у ступені узагальненості: стилі мови — поняття абстракт­ніше, стилі мовлення — поняття конкретніше, різноманітніше. Мовлення — категорія антропоморфічна, в ньому завжди при­сутній, наявний або уявний, мовець. У свідомості мовців — носіїв мови — мовний стиль існує тільки у вигляді принципів відбору й організації мовного матеріалу та основних мовних засобів, що закріпились у мовленнєвій практиці як маркери певного стилю. При потребі спілкування у певній сфері суспіль­ної діяльності і життя мовці реалізують принципи відбору й організації мовного матеріалу в мовленні відповідного функ­ціонального стилю і закріплюють його у текстах. В результаті функціональний стиль мовлення є поняттям більш окресленим, предметним і конкретним, бо реалізується у текстових зразках, доступних стилістичному аналізові. Проте в кожному функціо­нальному стилі мовлення є інгредієнт відповідного функціо­нального стилю мови, його стрижень. Різниця між стилями мови і стилями мовлення виявляється і в тому, що стилі мови пред­ставлені як певні різновиди, шари стилістичних ресурсів, як заготовки для реальних (мовленнєвих) функціональних стилів, їх системність існує тільки у потенції. У мовленні потенційна системність стилю мови втілюється у мовленнєву системність функціонального стилю мовлення, в якій поєднуються і взаємо­діють не тільки стилістично марковані, а й нейтральні одиниці.

Мовленнєва системність є ядром кожного мовленнєвого сти­лю. Це системний взаємозв'язок мовних засобів, які, виконую­чи єдине комунікативне завдання, набувають у типових різно­видах мовлення певного функціонально-стильового значення. Завдяки такому системному взаємозв'язку створюється загаль­не функціонально-стильове забарвлення. Мова в процесі спіл­кування реалізує два види системності. Перший вид системності виявляється в тому, що мовлення будується за граматичними законами і правилами побудови одиниць (форм, слів, словоспо­лучень, речень, конструкцій) цієї мови, які закріпилися під за­гальними поняттями парадигматики і синтагматики. Тут реа­лізується система мови, і ця системність є однаковою і пос­тійною для всіх функціональних стилів цієї мови. Наприклад, статичну ознаку (якість) предмета передає означення, воно в українській і російській мовах виражається, як правило, прик­метником, який узгоджується з означуваним словом і стоїть у пре­позиції (рання весна, струнка дівчина). Ця системна ознака нашої мови зберігається у всіх функціональних стилях. (У польській мові означення стоїть у постпозиції.) Друга системність є мов­леннєвою системністю конкретного функціонального стилю. Вона для кожного стилю своя і виявляється в тому, що відповід­но до соціальної сфери, типу, змісту і ситуації спілкування актуалізуються певні мовні одиниці або окремі їх значення, фор­ми. Конкретні потреби спілкування спричинюють взаємозв'я­зок однорівневих (наприклад, тільки лексем) та різнорівневих (лексем і граматичних форм, синтаксичних структур) одиниць на основі єдиної комунікативної мети. В результаті створюєть­ся певний загальний обрис забарвлення (тон) мовлення. Однак здійснюється цей зв'язок через принципи/правила відбору та комбінування мовних засобів, які передбачають наявність і мовних елементів, і правил оперування ними. Слід, проте, засте­регти від абсолютизації правил відбору чогось окремішнього, самодостатнього для стилю, оскільки і принципи, і правила не накладаються на мовний матеріал як готова схема. Вони ство­рюються в ньому в процесі мовленнєвої діяльності.

Слід зауважити, що стильове тло тексту створюється не тіль­ки яскраво забарвленими стилістичними одиницями, такими, які мають стійке позаконтекстне стилістичне значення (сти- лістеми) і стилістична конотація їх зумовлюється лексичною семантикою (милий, любий, добрий, поганий, гидкий, злий) та експресивними формами (милесенький, любесенький, нудота, гидота). Такі й аналогічні одиниці виконують свою функцію, є стилістичними домінантами, бо від частого використання у певних типах мовлення вже набули забарвлення певного сти­лю і закріпились як його маркери. Проте у мовленні (і його продукті — текстах) не буває суцільного потоку стилістем — урочистих старослов'янізмів чи емоційно-образних поетизмів. Спостереження свідчать про протилежне. Поряд зі стилістема- ми використовуються нейтральні одиниці, на тлі яких стилісте- ми й виділяються як стилістичні домінанти. У зв'язках зі стилі- стемами нейтральні одиниці також набувають контекстного сти­лістичного забарвлення. Прикладом може бути поезія М. Риль­ського «Слово про рідну матір», де урочисто-піднесений тон художнього мовлення створюється поєднанням стилістеми благо­словен, що мала первісне конфесійне лексичне значення, з відпо­відною загальновживаною і народнопоетичною лексикою:

Благословен той день і час, Коли прослалась килимами Земля, яку сходив Тарас Малими босими ногами. Земля, яку скропив Тарас Дрібними росами-сльозами.

Слово благословен стало камертоном усього тексту. Йому підпорядкувалися поетичні фольклоризми дрібними росами- сльозами, прослалась килимами і навіть розмовний побутовізм малими босими ногами.

Стилістичний ефект часто досягається не насиченням тек­сту однотипними стилістемами, а їх контрастним зіткненням. Наприклад, у діалозі Наталки і Возного з п'єси І. Котляревсько­го «Наталка Полтавка» контрастно поєднуються розмовні і книжні стилістеми:

Возний: Лукавиш — теє-то як його, —моя галочко! І добре все розумієш. Ну, коли так, я тобі коротенько скажу: я тебе люблю і женитись на тобі хочу.

Наталка: Гріх вам над бідною дівкою глумитися! Чи я вам рівня? Ви пан, а я сирота; ви багатий, а я бідна; ви возний, а я простого роду; та й по всьому я вам не під пару.

Возний: Ізложеннис в отвітних річах твоїх резони суть — тес-то як його — для любові ничтожні. Уязвленнос чисто- реченною любовію серце, по всім божеським і человічеським за- копсім, не взирасть ні на породу, ні на літа, ні на состояніє. Оная любов все — тес-то як його — равняєть. Рци одно слово: «Люб­лю вас, пане Возний!» — і аз, вишеупом янутий, виконаю присягу о вірном і вічном союзі з тобою (І. Котляревський).

Мовленнєва системність виявляється в організації мовних засобів відповідно до комунікативних завдань; вона, по суті, формує функціональний стиль. З'ясування поняття мовленнєва системність функціонального стилю допомагає зрозуміти секрет етил створення. Саме здатністю мови до утворення мовленнєвих системностей стосовно комунікативних типів мовлення можна пояснити той загадковий факт, що мова з її відносною стабіль­ністю складу мовних одиниць і правил їх використання, нор­мативністю та універсальністю форм, вибірковою кількістю стилістично забарвлених елементів утворює низку стилів з чис­ленним розгалуженням на підстилі і жанрово-стильові різновиди та необмеженою кількістю можливих нових текстових реалізацій.

Розвиток лінгвостилістики розширив і осучаснив, конкре­тизував і узагальнив зміст понять «функціональний стиль» і «експресивний стиль», але основна відмінність між ними чітко простежується.

Функціональний стиль — це різновид мови (тип мовомислен- ня, мовної діяльності), що характеризується співвіднесеністю з певною сферою суспільно-виробничої діяльності мовців. Серед диференційних ознак функціонального стилю домінуючою є не міра експресії мовлення, а мовні одиниці — носії семантики пев­ної сфери життя і діяльності (наука чи політика і право, творчість чи побутові стосунки). Експресивний стиль — це також різновид мови, але такий, що сформувався за ступенем експресії думок і почуттів, емоцій, настанов на досягнення цілей і мети незалежно від сфери діяльності. Своїми координатами функціональні та експресивні стилі пересікаються і ніби знаходяться один в одно­му. Так, функціональний конфесійний стиль — це одночасно і експресивний високий, урочистий стиль. У ньому зовсім немає місця експресивному низькому. У функціональному науковому стилі переважає експресивний середній стиль, менше — низько­го і зовсім мало високого. У функціональному офіційно-ділово­му переважають експресивні середній та низький, і тільки у ди­пломатичному підстилі домінуватиме високий за повної відсут­ності низького. У функціональному публіцистичному стилі чітко простежується антонімія високої і низької експресії (нариси і пам­флети), але є і середній стиль (інформаційні жанри).

Тільки функціональні художній та усно-розмовний стилі охоплюють усі різновиди експресивних стилів, маючи для них навіть окремі жанри.