13. Методи навчання фізики, їх класифікація.

Методи навчання — впорядковані способи взаємозв'язаної діяльності вчителя і учнів, направлені на досягнення поставленої мети навчання.

Сьогодні не існує єдиної класифікації методів. Приводяться різні класифікації методів навчання залежно від того, яка істотна ознака покладена в основу кожної з них. Є класифікації за джерелами знань, за характером діяльності вчителя, за характером діяльності учня, за характером засвоєння матеріалу. Як приклад наведем класифікацію по характеру діяльності учнів і вчителі, за Скаткіним і Лернеро: 1) пояснювально-ілюстративний; 2) репродуктивний; 3) проблемний виклад; 4) частково-пошуковий; 5) дослідницький.

Методи навчання в більшості випадків, групують за трьома ознаками: 1) джерела, з яких учні черпають знання; 2) характер діяльності вчителя; 3) характер діяльності учня. Класифікація за джерелами знань і єдністю діяльності вчителя і учня проста і зручна на практиці, але вона далека від досконалості, бо не дозволяє однозначно класифікувати всі методи навчання.

Згідно з приведеними вище істотними ознаками, сукупність методів навчання фізиці можна розділити на 3 великі групи: словесні, наочні і практичні (Бугайов).(метод усного викладу, метод самостійної роботи учнів, метод спроб і спостережень за Білим).

Словесними назив. методи, застосовуючи які вчитель передає знання, що вчиться головним чином за допомогою слова з ілюстрацією фізичних явищ. До них відносяться різні види викладу матеріалу вчителем: лекція, розповідь, пояснення, бесіда, а також телерозповідь, робота з книгою. Діяльність учнів тут виражається в слуханні, осмисленні і подальших усних і письмових відповідях. У цій групі – головним джерелом знань є слово.

У групі наочних методів головну роль грає показ вчителем явищ і предметів, а слово набуває ін. значення: ним вчитель направляє хід спостережень і логіку мислення учнів, коментує окремі сторони явищ і процесів. Учні, спостерігаючи, осмислюють результати спостережень, роблять висновки, одержують нові знання. До цієї групи відноситься демонстраційний експеримент, тобто демонстрація дослідів вчителем, а також демонстрація учбових кінофільмів, схем, малюнків, креслень. Основним джерелом знань є спостереження; вчитель керує при цьому пізнавальним процесом. Діяльність учнів – спостереження і розповідь про спостережуване, відтворення дослідів і мало — в слуханні і відповідях.

Практичні методи — це лабораторні роботи, фізичні практикуми, позакласні досліди і спостереження, робота з роздаточним матеріалом, рішення задач. За допомогою цих методів учні не тільки одержують нові знання, але і набувають експериментальних, вимірювальних, дослідницьких навиків. Вчитель при цьому указує цілі роботи, направляє її, перевіряє хід роботи, допомагає зробити висновки. У діяльності учнів переважає практична робота.

Всі групи методів передбачають можливість активної участі учнів в ході уроку. Застосування всіх методів пов'язане з розвитком мислення учнів, вихованням у них таких якостей, як увага, воля, інтерес, працьовитість. Жоден метод не застосовується в практиці викладання в «чистому вигляді».

Кожний метод реалізується на практиці найчастіше у вигляді методичних прийомів. Методичний прийом — частина методу, його елемент, що виражає лише окремі дії вчителя і учнів в процесі навчання. Є наступні групи методичних прийомів: логічні, організаційні, технічні. Логічні – прийоми виявлення ознак, явищ і об'єктів, порівняння їх по схожості і відмінності, формулювання висновків. За допомогою організаційних прийомів направляють увагу, сприйняття і роботу учнів. З організаційними прийомами тісно зв'язані "технічні", при яких використовується спеціальний роздатковий матеріал. Методичні прийоми, як і методи, застосовуються у взаємозвязку.