9. Соціально-економічний розвиток Китаю. Історичні форми господарства в працях Конфуція

До початку нашої ери Китай вже був могутньою державою – серединною імперією. Чисельність населення та економічна могутність дозволяла відчувати власну безпеку у тому вкрай небезпечному світі, але з урахуванням внутрішньо китайських реалій. Його висхідні кроки, зона розташування – це чудові ґрунтові, водні, кліматичні умови. Це долини річки Хуанхе. Китайська цивілізація виникає в зоні так званого „пшеничного поясу”, а процес колонізації уходив на південь. Тут зона поливного землеробства, яке стає панівним за рахунок будівництва крупних зрошувальних систем. Країна вкрита ними. Технологія вирощування рису відрізняється від вирощування пшениці. Тут кожний росток має бути посадженим окремо і він вимагає індивідуального догляду. Технологія поливного землеробства консервативна, зрошувальні системи будуються на тривалий період, що нараховує століття, а інколи й тисячоліття. Вона потребує постійного нагляду та ремонту. Це будівництво не може здійснити сільська община. Не може вона окремо вести і експлуатацію, бо система складається з елементів, розташованих на значному просторі. Тут визначальна роль належить державі (монарху, деспоту, магараджу), що обумовлює форму землекористування і землеволодіння.

Визначальний вплив на економічну думку Стародавнього Китаю справило конфуціанство — вчення давньокитайського мислителя Конфуція (551—479 pp. до н.е.). Основні його постулати були систематизовані учнями Конфуція у збірці «Бесіди і міркування, датованій V ст. до н.е. Соціально-економічна концепція конфуціанства базується на вченні про природне право, згідно з яким в основі суспільного устрою лежить божественна воля. Конфуцій: Виправдовував становий поділ суспільства, існування рабства та сувору соціальну ієрархію як вічні та незмінні явища, встановлені Богом і природою. Розумову працю він вважав таланом "вищих" станів, а фізичну —долею "нижчих" верств, основну масу яких становили раби. Згідно з конфуціанством кожна людина повинна знати своє місце у суспільному житті, відповідно до порядку, встановленого Небом: "Цар повинен бути царем, підданий— підданим, батько — батьком, а син — сином". Значну увагу приділяв соціально-економічним аспектам державного управління: турботі про народний добробут, забезпечення соціальної стабільності, залучення населення до громадських робіт тощо. Пов'язуючи процвітання держави з багатством народу, мислитель закликав управляти державою на засадах доброчинності, високоморальної поведінки, не обтяжуючи населення тяжкими податками та повинностями. Вбачав суспільний ідеал у минулому, стверджуючи, що досконалі правила існували лише в глибокій давнині. Конфуцій ідеалізував старовину, обґрунтовуючи консерватизм суспільного устрою та старі патріархальні порядки.

10. Основні риси господарського розвитку та економічної думки Давньої Греції

Суспільне життя античної Греції зосереджувалося у полі­сах —- містах-державах, розташованих по берегах та островах Егейського й Іонічного морів. Греція не була єдиним політичним цілим, кожне місто-поліс жило власним життям. економічні зв'язки за умов панування на­турального господарства були досить вузькими, господарське життя переважно зосереджувалося в окремих родинах, у їх до­машньому («ойкісному» — від давньогр. «ойкос» — дім) госпо­дарстві. . На чолі такої патріар­хальної родини стояв родоначальник або домовласник, який у гос­подарському відношенні виступав як управитель та землевлас­ник. Саме право на землеволодіння визначало участь у держав­ному управлінні, а клієнти, які знаходилися під захистом та за­ступництвом патріархальної родини, таких прав не мали. У мі-стах-полісах крім повноправних громадян існували та Інші кате­горії населення, зокрема метки (іноземці), які прав на землю не мали і вимушені були займатися ремеслом та торгівлею, заняття­ми, які греки вважали негідними громадянина.Така патріархальна родина була самодостатньою і не потре­бувала господарських зв'язків з іншими, подібними до неї, адже забезпечувала власні потреби за рахунок власного ж господар­ства. Лише деякі блага, передусім предмети розкошу, здобува­лися шляхом обміну на власну продукцію. Саме таке господарство І називали ойкісним. Діяльність їх зосере­джувалася в сільському господарстві, землеробство ставало головним джерелом існування патріархальної родини. Ремесло вже виникає, але також виключно для забезпечення власних ро­динних потреб.Поділ праці у патріархальній родині ще не визначав суспіль­ного поділу праці, хоча й породжував появу нових форм госпо­дарської діяльності як складових ойкісного господарства. Влас­ник такого господарства спрямовував трудову діяльність як рабів, так й іншої челяді, а продукція споживалася безпосередньо в ньому.Але в інших містах-полісах натуральне господарство вже з VII ст. починає витіснятися за рахунок розвитку ремесла та тор­гівлі. Найбільшим центром стають Афіни. В Афінах, як і в біль­шості грецьких міст-полісів, існувала демократична форма прав­ління, а влада вже з VIII ст. до Р.Х. належала аристократії. Осно­ва цієї влади визначалася низкою причин, серед яких найважли­віше місце належало великому землеволодінню, яке дозволяло господарям підкоряти собі як орендарів, так і масу дрібних зем-левласників-співгромадян, більшість з яких була боржниками ве­ликих власників.Право власності охоронялося законодавчо. Позики надавалися під заставу землі, а на ді­лянках боржників встановлювалися так звані боргові (іпотечні) стовпи, на яких записувалися імена боржників, кількість боргу та строк виплати. Проценти були дуже високими, борги росли швидко.Такі явища були підтвердженням розкладу ойкісного госпо­дарства. Спробу уповільнити ці процеси і водночас підтримати торгівлю та реміс­ництво було зроблено у 594 р. архонтом Солоном, який здійснив низку реформ.Так, реформи Солона вирішували питання привілейованого стану землевласників, закріпивши за ними права повного гро­мадянства. Реформи Солона знищили також боргову кабалу, боргове раб­ство було заборонене, а рабами могли бути лише іноземці, рабст­во одноплемінників було заборонене. Були також анульовані всі борги під заставу земель. Таким чином реформи захистили інтереси землевлас­ників і певною мірою -— старого ойкісного господарства.Статус ремісників істотно підвищується, відкриваються можли­вості залучення до занять ремеслом не лише рабів або метеків, а й громадян Афін.