Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Билеты_по_истории_эк_мысли.docx
Скачиваний:
10
Добавлен:
13.09.2019
Размер:
303.53 Кб
Скачать

50. Розвиток неокласичної традиції у працях а.Пігу

Вагомий внесок у розвиток неокласичних ідей здійснив учень і послідовник Альфреда Маршалла, представник Кембриджської школи неокласики Артур Пігу (1877—1959). Основні ідеї вченого знайшли відображення у праці "Економічна теорія добробуту" (1932), яка започаткувала новий напрям економічних досліджень та перші спроби теоретичного обґрунтування економічних функцій держави.

Визначаючи критерії максимізації економічного добробуту суспільства у термінах оптимальної аллокації ресурсів, А. Пігу використовував поняття граничного чистого продукту. Він стверджував, що вирівнювання граничних чистих продуктів, отриманих в результаті багатоваріантного використання ресурсів, уможливлює максимізацію національного дивіденду. Необхідною передумовою досягнення цього стану вчений вважав вільну конкуренцію, здатну забезпечити реалізацію приватних інтересів та необмежене переміщення благ.

А. Пігу одним із перших звернув увагу на недосконалість показника національного доходу як вимірника економічного добробуту, зазначивши, що грошовий вимір матеріального доходу суспільства "призволить до найнеймовірніших парадоксів"

Розмірковуючи над проблемами економічного добробуту, А. Пігу розрізняв добробут окремих осіб, соціальних груп та суспільства в цілому. У зв'язку з цим вчений виділив: суспільний чистий продукт як "сукупний приріст національного дивіденду"; приватний чистий продукт, як "приріст благ, які можна продати, а також приріст доходів того індивіда, який забезпечує капіталовкладення".

Вихідною у його теоретичній побудові була думка, що вільна конкуренція не забезпечує урівноваження приватного та суспільного чистих продуктів і автоматичного узгодження інтересів суспільства та приватних осіб.

А. Пігу вперше запровадив терміни "недосконала" та "монополістична конкуренція", які відіграли важливу роль у дослідженнях наступних поколінь неокласиків; існуванням зовнішніх, позаринкових ефектів для третіх осіб, а відповідно, і для суспільства в цілому.

Обґрунтував необхідність доповнення економічної політики державним регулюванням економічного життя.

Відстоюючи принципи "найбільшого блага для найбільшої кількості людей", А. Пігу дотримувався думки, що найважливішим фактором, який впливає на добробут суспільства, є розподіл національного доходу.

Вчений відстоював систему прогресивного оподаткування згідно з принципом "найменшої сукупної жертви".

У сучасній неокласичній теорії широко використовується так званий "ефект Пігу", або "ефект реальних касових залишків", згідно з яким зростання (зниження) рівня цін має здатність знижувати (підвищувати) реальну вартість (або купівельну спроможність) фінансових активів особливо з фіксованою грошовою вартістю (строкових рахунків, облігацій), уможливлюючи зменшення (збільшення) сукупних витрат в економіці.

51. А.Маршалл та його внесок

Фундатор неокласичної теорії, один із найвидатніших учених в історії економічної науки, Альфред Маршалл за 50 років своєї творчої діяльності написав 82 праці. Маршалл вивчав економічну науку за Мілом і зберіг зв'язок із класичною думкою через теорію вартості на основі "реальних витрат". Більше того, він ніколи повністю не відмовлявся від глибокого закоріненого класичного переконання, що економічний добробут залежить від нагромадження капіталу та приросту населення так само, як і від розподілу ресурсів.

А. Маршалл запропонував власну класифікацію благ. До економічних благ дослідник відносив:матеріальні блага, якими людина володіє на правах приватної власності; ділові і професійні зв'язки та організацію підприємства.

Розмірковуючи над сутністю категорії "капітал", вчений виокремив дві її найважливіші складові: "здатність виробляти і здатність нагромаджувати".

Рушійною силою розвитку суспільства вчений вважав економічну свободу та конкуренцію.

Розроблені А. Маршаллом математичні і графічні методи аналізу в економічній теорії відрізнялись такою переконливістю, виразністю і науковою точністю і вийшли так далеко за межі "чистих ідей" його попередників, що ми цілком виправдано можемо вважати його засновником сучасної графічної економічної науки.

Маршалл запровадив звичне тепер розміщення ціни на осі у, а кількості — на осі х.

Теорія споживчого надлишку була визнана найважливішою новинкою в "Принципах економіко" в рік їх опублікування і отримала широке застосування в економічних дослідженнях.

Сформулював: закон спадної продуктивності, пов'язаний з використанням природних факторів виробництва; закон зростаючої продуктивності, згідно з яким "зростання обсягу витрат праці та капіталу, як правило, сприяє удосконаленню організації виробництва, що підвищує ефективність використання праці й капіталу"; закон постійної продуктивності, дія якого проявляється за умов урівноваження дії законів зростаючої та спадної продуктивності й полягає у тому, що "зростання обсягів затрат праці та інших витрат веде до пропорційного збільшення обсягів продукції".

Здійснив аналіз ринкової рівноваги та рівноважної ціни, які стали фундаментальними поняттями неокласичної теорії та наукового аналізу. А. Маршалл був переконаний, що майже всі проблеми в політичній економії мають ту саму сутність — йдеться про те, як попит і пропозиція урівноважують один одного.

Перехід до неокласичної парадигми отримав назву "маршаллівської революції", яка полягала: в розширенні предметного поля економічних досліджень, запровадженні нового категоріального апарату, збагаченні методології економічної науки; започаткуванні мікроекономічного аналізу та дослідження економічних взаємозв'язків на системній та функціональній основі, що сприяло формуванню "єдиної мови" економічної теорії та відіграло важливу роль у професіоналізації економічної науки та утвердженні світового наукового співтовариства економістів; розробці синтетичної теорії, заснованої на рівноправності фактора граничної корисності (попиту) та фактора витрат (пропозиції) у формуванні ринкової ціни; включенні у економічний аналіз фактора часу, розмежуванні довгострокового та короткострокового періодів, що уможливило створення "загальної системи, в якій усі попередні теорії знайшли собі місце".