40. Марксистське вчення про генезис капіталізму

Початок капіталістичної ери Маркс відносив до XYI століття. Саме в ту епоху экспропріація частини сільського населення призводить до знищення дрібних промыслів, які складали невідємний елемент натурального господарства в добу феодалізма. Генезис капіталізма Маркс дослідив на прикладі Англії, яка була батьківщиною промислової революції і отримавшей в 19 ст звання мастерської світу. Тут краще всього розвивалась крупна промысловість, яка грунтувалась на розвиненом машинном виробництві.

Селянська родина сама видобувала необхідну сировину, яка потім перероблялась в готові продукти (їжу, одяг, предмети домашнього побуту, господарський посуд) і споживала. Після огороження дрібні селяне розорюються і мігрують з сел до міст. Їм на зміну приходить крупний фермер, який перетворює в товар те, що раніше служило життєвими засобами для мильйонів людей, землю. Тілько знищення сільського господарства старого, домашнього і разом з тим домашинного типу розчищає шлях для нових форм організації праці як на селі, так і в місті.

41. Учення Сея про три фактори виробництва та його розвиток в теоріях Маршалла і Шумпетера

Жан Батіст Сей був першим економістом за межами Англії, який сприйняв, збагатив і розвинув теоретичні постулати А. Сміта. Значне місце в економічній системі Ж. Б. Сея посідає теорія трьох факторів виробництва (модифікований вираз триєдиної формули до- ходів А. Сміта). Головну ідею праці Сміта — трудове походження багатства — було трансформовано Сеєм у теорію трьох факторів виробництва. Людина, капітал та земля — основні агенти виробництва, чинники зростання багатства в суспільстві. Саме вони доставляють те, що Сей згідно зі своєю теорією послуг називає продуктивними послугами. На них існує попит промислових підприємців. Підприємці комбінують виробничі послуги з метою задоволення попиту на продукти споживання.

Підприємець у Сея — це людина, що наділена особливими якостями, котрі дають їй змогу вести виробництво вибраним свідомо курсом, панувати у сфері розподілу. Це не капіталіст у вузькому значенні цього слова, не землевласник чи робітник, які майже завжди пасивні, а людина, навколо якої «обертаються» виробництво й розподіл, підкоряючись її впливові й силі волі. Тобто Сей фактично розглядає підприємця як четвертий фактор виробництва.

На початку XX ст. англійський економіст А.Маршалл поруч з названими трьома факторами почав виділяти четвертий — діяльність з організації виробництва, яка приносить дохід керуючому виробництвом.

Шумпетер вважав головною фігурою, що здійснює нові виробничі комбінації, підприємця, за термінологією Шумпетера, — «новатора». Це не обов'язково власник, але людина, здатна до творчості, ризику, досягнення успіху. Її основні якості — постійний пошук, використання нововведень у виробництві, господарській діяльності.

Таким чином, у сучасній економічній науці виділяють чотири фактори виробництва: праця, земля, капітал, підприємництво.