28. Первісне нагромадження капіталу

Процес первісного на­громадження капіталу забезпечив усі необхідні умови для переходу від переважно натурального, дрібнотоварного господарства до ринкового товарного виробни­цтва:

• звільнення основної маси робітників від особистої, феодаль­ної залежності і станових, цехових обмежень; відокремлення ро­бітників від засобів виробництва, з метою створення для них не­обхідності пошуку роботи за грошову плату;

• концентрація капіталу, переважно в грошовій формі, у рукахтих, хто спроможний організувати й управляти великомасштаб­ним товарним виробництвом (у підприємців);

• наявність ринків постійного збуту продукції.

Примусове позбавлення дрібних товаровиробників засобів ви­робництва і їх перетворення у бідних продавців своєї робочої си­ли було важливим кроком до створення умов для капіталістичного виробництва.

Другим важливим кроком на шляху організації капіталістич­ного виробництва був процес нагромадження великих грошових запасів у руках цехових майстрів, фермерів, але головним чи­ном — у купців і лихварів.

Основними джерелами нагромадження капіталів стали:

• зовнішня торгівля, особливо колоніальними товарами — пер­цем, прянощами, пахощами, тютюном

• система протекціонізму, державні позики, податки;

• пряме пограбування колоніальних володінь і залежних зе­мель, колоніальні війни, торгівля рабами, піратство;

• організація в колоніях (в Америці) рабовласницького, план­таторського господарства; жорстокі методи поневолення та по­грабування корінного населення Африки, Азії, Північної і Пів­денної Америки;

• нещадна експлуатація позбавлених засобів виробництва і за­собів існування пауперів у майстернях і робочих будинках, де робота виконувалася з перервами лише на сон і харчування.

Отже, процес первісного нагромадження капіталу це історичний процес відокремлення виробника від засобів виробництва, процес примусового позбавлення їх приватної власності й перетворення в бідних продавців своєї ро­бочої сили, що передував власне капіталістичному нагромаджен­ню. Його головною відмітною ознакою були розвиток товарно-грошових відносин, становлення ринкової економіки. Виходячи з того, що капітал — це цінність, що зростає, його нагромаджен­ня починалося там, де цінність працювала на своє збільшення.

29. Умови виникнення і загальна характеристика класичної політ економії. Петті і Буагільбер

Класична політекономія зародилась у Франції на поч. 18ст, прийшовши на зміну меркантилізму. Особливості економічного розвитку Франції позначилися на формуванні економічних поглядів Буагільбера:

- гостро критикує меркантилістів;

- джерело багатства – не обіг, а виробництво, зокрема в с/г;

- виступає проти державного втручання в економічне життя;

- розуміє об’єктивну суть економічних законів.

Теорія вартості.

- виділяє ринкову ціну і “істинну” вартість товару. Величину останньої він визначає витратами праці;

- стоїть на позиціях еквівалентного обміну;

- для нормального ек. розвитку потрібен вільний обмін між галузями в-ва і відшкодування витрат виробників. Ці проблеми вирішуються міжгалузевим поділом праці за умов вільної конкуренції. Робочий час на одну одиницю товару за умов такого поділу і становить його “істинну” вартість;

- мета товарного в-ва – споживання, основну увагу звертає на споживчу вартість;

- висловлює думку про необхідність рівноваги в ринковій економіці.

Теорія грошей.

- бере за основу прямий товарообмін;

- гроші порушують природну рівновагу товарного обміну відповідно до “істинної” вартості;

- єдина корисна функція грошей – полегшення обміну – отже, золото і срібло можна замінити паперовими знаками.

Петті вважають засновником трудової теорії вартості. Саме тому К. Маркс називає його засновником класич­ної політичної економії в Англії. Вартість Петті трактує з позиції пропорційного обміну, що визначається затратами праці на виро­бництво товарів і залежить від її продуктивності в різних галузях. Він використовує термін «природна ціна», яка в нього і є, по суті, вартістю. Природна ціна певного товару визначається, за Петті, кількістю срібла, на видобуток якого і доставку в Лондон треба витратити стільки ж праці, як і на виготовлення товару.

Вартість, на думку Петті, створює не будь-яка праця, а лише та, що витрачаєть­ся на видобуток золота і срібла. У нього немає чіткого розмежу­вання вартості й споживної вартості. А оскільки у виробництві споживної вартості бере участь не лише праця, а й природа, то Петті поширює її дію на створення вартості. Звідси крилатий ви­слів Петті «Праця — батько і найактивніший чинник багатства, земля — його мати». У такий спосіб земля в нього теж стає факто­ром вартості.

Заробітну плату він розуміє як ціну праці, величина якої визначається вар­тістю засобів існування. Він прихильник мінімальної заробітної плати, яка б забезпечувала лише фізіологічний прожитковий мі­німум, щоб примусити робітників працювати. Рента в Петті є продуктом праці, її величина — це різниця між вартістю сільсь­когосподарських продуктів і витратами виробництва. Процент Петті називає грошовою рентою» і визначає його як щось похід­не від ренти. Його величина залежить від розмірів земельної рен­ти і кількості грошей в обігу.