68. Індикативне планування у Франції та теоретичне обґрунтування державного дирижизму ф. Перу

Індикативне (рекомендаційне) планування , або економічне програмування - система державного регулювання економіки на основі комплексних суспільно-економічних програм, що направлені на реалізацію бажаного варіанту розвитку економіки, досягнення визначених стратегічних цілей. Індикативне планування носить рекомендаційний характер. Планові цифри являють собою оцінки очікуваного стану економіки та можуть служити загальними орієнтирами діяльності підприємств. Вони не мають обов язуючої сили.

Держава спонукає виконувати плани в основному економічними методами: шляхом введення додаткових податків чи податкових пільг, за рахунок регулювання цін, надання кредитів та грошових субсидій підприємствам, проведення політики "прискореної амортизації". Система економічних стимулів змінюється в залежності від стану економіки та поставлених цілей. Держава - безпосередній замовник значної кількості продукції, робіт та послуг. Вона здійснює значну частину капітальних вкладень, перерозподіляє значну частину валового внутрішнього продукту.

Індикативне планування виникло після 2-ї світової війни у Франції, Нідерландах, Норвегії, Японії.

Планування у Франції пройшло три етапи. В післявоєнний період для швидкої відбудови економіки при наявності значного державного сектора вимагалося сильне державне втручання в економіку, плани мали в значній мірі директивний характер. В кінці 60-х років був здійснений перехід до індикативного планування. Стратегічне планування притаманне для сучасного етапу розвитку економіки Франції. Десятий (п'ятирічний, потім - чотирирічний) (на 1989 - 1992 рр.) план розвитку економіки Франції передбачав зміцнення національної валюти та забезпечення зайнятості, упорядкування території, оновлення державних служб та ін. Кожен з стратегічних напрямків розвитку отримував статус цільової державної програми, реалізація якої забезпечувалася різного роду пільгами та преференціями, наданням кредитів, державними замовленнями та ін.

Пошук різноманітних варіантів державного контролю за економікою породив новий економічний напрям, який отримав назву дирижизм. Батьком дирижизму є Франсуа Перу –французький економіст, який очолював інституціонально – соціологічний напрямок. У Франції ця течія передбачала політику активного державного регулювання на основі використання методів індикативного планування за допомогою політики видатків.

69. Роль держави у стимулюванні нтп. Ростоу

В сучасному інституціоналізмі є два напрямки: консервативний, який представляють такі економісти, як А. Берлі, Д. Бернхем, А. Грачі, У. Ростоу і ліберальний, представлений американськими вченими Дж. Гелбрейтом, Р. Хейлбронером, Л. Туроу та ін., які відстоюють ліберальні позиції у вирішенні соціально-економічних питань. Вони передбачають різні форми соціального контролю над економікою. Сюди відносять реформи, які стосуються великих корпорацій, управління їх діяльністю, державні і регулюючі заходи, що впливають на механізм ринкової конкуренції, ціноутворення, зайнятість, стан грошово-кредитного ринку, фінансово-бюджетної системи тощо. Значне місце в організації соціального контролю відводиться плануванню, включаючи створення і розвиток державної системи програмування та індикативного планування. Все це об'єктивно сприяє розвитку і вдосконаленню державних форм господарювання.

Особлива роль інституціоналістами відводиться державі в організації і стимулюванні науково-технічного прогресу. У. Ростоу називає сучасний етап НТП "четвертою промисловою революцією", пов'язаною з широким впровадженням мікроелектроніки, нових методів телекомунікаційного зв'язку, лазерної електроніки і робототехніки, принципово нових штучних матеріалів. Така необхідність обумовлена, на його думку, тим, що зусиль приватного сектору тут явно недостатньо. Саме держава - вважає У. Ростоу - має стимулювати НТП, взявши на себе особливо турботу про організацію фундаментальних досліджень, поліпшення системи освіти, професійного перенавчання, щодо здійснення експериментальних, найбільш ризикованих у комерційному відношенні проектів і т.п.

Державне регулювання, безсумнівно, має великий вплив на НТП, особливо на розгортання фундаментальних досліджень, розробку та реалізацію національних наукових програм комплексного характеру, дослідження природоохоронних проблем. Державні наукові програми активно впливають на розвиток наукових досліджень і впровадження їх у виробництво в рамках приватного бізнесу. Вони полегшують і розширюють доступ до наукової інформації, до рекомендацій щодо її практичного застосування. Разом з тим - і це з жалем наголошується інституціоналістів - державне регулювання науково-дослідницької діяльності, освоєння результатів НТР містить в собі глибоке протиріччя. Основна маса наукових розробок, що фінансуються з державного бюджету, пов’язана з військової та космічної програмами, не має прямого виходу на цивільне виробництво