23. Як ви розумієте даний парадокс Дж. Мілля: «Витрати на виробництво як старого так і молодого вина практично однакові, а ціни відрізняються суттєво»?

Прихильники трудової теорії власності стверджували, що вартість — це суспільна властивість речі. Визначити її безпосередньо в товарі за допомогою певних фізичних чи хімічних досліджень неможливо. Вона виявляється лише у відносинах між товаровиробниками. Основою трудової теорії вартості є визнання праці джерелом багатства, а економічний світ є величезною майстернею, де розгортається суперництво між різними видами праці задля створення суспільного багатства. Розглядаючи витрати виробництва як основу мінової вартості й цін, вони дійшли висновку, що нова вартість створюється не лише живою, а й уречевленою працею. Цінність блага залежить від кількості праці, необхідної для його виробництва, але на неї також можуть впливати інші чинники. Дж. Мілль ілюструє це так званим «парадоксом старого вина»: витрати на виробництво молодого і старого вина однакові, а ціни суттєво відрізняються. Звідси висновок — визначаючи цінності, необхідно враховувати не лише трудові витрати. Теорія граничної корисності основою вартості (цінності) вважає не об'єктивні фактори її утворення (виробництво товарів), а суб'єктивний фактор — корисність, яку надає благові споживач. Тому ця теорія зорієнтована на вивчення інтересів та мотивів діяльності споживачів, що сприяло створенню теорії споживчої поведінки, яка стала певним компромісом між різними напрямами економічної науки, в тому числі й теорії вартості

24. Ф лыст «здатність створювати багатство э безмежно важливішою за саме багатство»Теоретико-методологічним підґрунтям формування німецької історичної школи стало учення видатного мислителя, політика та державного діяча, активного поборника національної єдності Німеччини Фрідріха Ліста (1789- 1846).Основна праця: "Національна система політичної економії, міжнародної торгівлі, торговельна політика і німецький митний союз".Ф. Ліст критикував англійську класичну школу за «космополітизм», який він вбачав у спробі створення універсальної економічної концепції, придатної для всіх країн і народів. За Ф. Лістом, кожна нація має свій шлях економічного розвитку, економіка окремих країн підпорядковується власним законам. Ф. Ліст не був прибічником збереження відсталого, обплутаного феодальними пережитками німецького господарства. Виступаючи за індустріалізацію Німеччини, він сформулював теорію розвитку продуктивних сил. Добробут нації визначається не кількістю створеного товарного багатства, як стверджувала класична школа, а ступенем розвитку продуктивних сил. Здатність створювати багатство нескінченно важливіша за саме багатство. Вирішальна продуктивна сила – заводська промисловість. Але якщо А. Сміт і Д. Рікардо вважали продуктивною тільки працю в матеріальному виробництві, то Ф. Ліст вважав продуктивною будь-яку працю, яка прямо чи побічно сприяє створенню багатства. Тому до складу продуктивних сил він включає державні інститути, аж до поліції, систему освіти, науку, релігію, пресу.

Р.25. а смыт «де велика власнысть,там велика нерывнысть»Проблема власності не нова і не одне сторіччя займає розуми людей. Проблеми приватної власності розглянуті в працях А. Сміта. Так, в роботі «Дослідження про природу і причини багатства народів» він виступив як супротивник крупного землеволодіння; проте, як економіст мануфактурного періоду, учений вважав буржуазію висхідним класом, хоч і відносився до капіталістам як таким без всякої симпатії, з недовір’ям і підозрою. Він писав: «Де є велика власність - там, є велика нерівність.На одну дуже багату людину повинно доводитися, щонайменше п’ятсот бідних, і багатство небагатьох припускає убогість многих».Сміт рахував закони, що діяли в його час, «природними», а «священні права приватної власності» - вічними і незмінними.

Р. 26. Ф.Ліст «Цивілізацію людства в цілому можна уявити і здійснити через цивілізацію і розвиток окремих націй»

сновні положення, висунуті Лістом у "Національній системі...", можна звести до трьох взаємопов´язаних положень: теорія продуктивних сил; концепція стадійного економічного розвитку; положення про активну економічну роль держави. Його теорію продуктивних сил пронизує ідея, згідно з якою створення суспільного багатства досягається не лише через різнобічну індивідуальну діяльність людей, зв´язаних лише поділом праці й обміну. Це одна, але далеко не остання умова. "Щоб досягти досконалих результатів, необхідно, щоб різні індивідууми були об´єднані розумово і матеріально і взаємодіяли". Збільшення продуктивних сил "починається з окремої фабрики і потім поширюється до національної асоціації". Нація, що об´єднує людей, являє собою єдине ціле. Вона є результатом попереднього розвитку, відкриттів, удосконалень, традицій, досвіду, знань. Кожна окрема нація є продуктивною настільки, наскільки вона зуміє засвоїти цю спадковість від попередніх поколінь і зробити її власним надбанням, наскільки природні джерела, простір і географічне положення її території, чисельність населення і політична могутність дають їй змогу гармонійно розвивати всі галузі праці і поширювати свій моральний, розумовий, промисловий, торговельний і політичний вплив на інші нації і загалом на весь світ.

Р.27. Ф.Гайек «Гра за правилами ніколи не веде до однакових для всіх результатів»

Хайєк вважає, що провідна роль у формуванні і поширенні практичних поточних знань про господарство належить механізму ринку, який через систему цін, зміну співвідношення попиту і пропозиції, рекламу тощо систематично передає інформацію про те, що, де, як, коли виробляти, купувати і продавати, і тим самим забезпечує координацію дії учасників ринку. Ринок, таким чином, розглядається як своєрідний інформаційний механізм, який забезпечує отримання не фрагментарних, а системних знань про економіку, без яких неможлива скільки-небудь ефективна господарська діяльність. З цих позицій Хайєк вступає у полеміку з іншими представниками неокласичної школи, які вважають, що ринок – соціальний механізм, що розподіляє обмежений і до того ж відомий обсяг ресурсів відповідно до обсягів і згідно зі структурою потреб покупців. З точки зору Хайека, якби проблема полягала у такого роду розподілі, то ринок із властивою йому конкуренцією був би не потрібен. З таким завданням цілком справилася б система планового розподілу виробничих факторів із єдиного центру. Ринок же сам здатний ефективно розподіляти ті ресурси, що раніше не були і не могли бути враховані, на господарські цілі, які раніше не були і не могли бути виявленими. Конкуренція, писав Хайєк, це ефективний спосіб направлення невідомих ресурсів на невідомі цілі. Ці завдання ринок може виконувати, відмічає Хайєк, в силу того, що він спроможний виявити, розповсюдити й ефективно використати раніше невідомі дані про потреби, ресурси і технології, тобто виступити у ролі специфічної інформаційної системи.

Як пояснює Хайєк, спонтанний характер ринкового порядку означає, що будь-яке втручання в нього може лише підірвати механізм ринку і паралізувати господарську систему в цілому. Більше того, всякий свідомий контроль над господарським життям, будь-яка економічна політика, націлена на отримання певних результатів – чи то буде політика повної зайнятості, чи економічного росту, чи боротьби з інфляцією або економічним спадом, чи балансування попиту і пропозиції грошової маси, – на думку Хайєка, у принципі неможлива, оскільки вона не в змозі врахувати і використати той масив знань, який необхідний для її успішної реалізації. І таке втручання у ринковий порядок з метою його реформування або удосконалення, незалежно від того, якими намірами керувалися особи, посягаючи на цей порядок, може мати лише руйнівні наслідки. Ринковий порядок, відмічає Хайєк, розвивається на основі власної внутрішньої логіки, не маючи нічого спільного з морально-етичними нормами, які відстоюють представники тих чи інших соц.

Р.28. Ф.Кене «Для держави згубні не самі податки, а способи їх стягнення»

Основу економічної системи Кене становить його вчення про «чистий продукт». «Чистий продукт» у нього — це надлишок продукції, одержаний у сільському господарстві, над витратами виробництва. Створюється він, на думку Кене, лише в сільському господарстві, оскільки тут діє природа, здатна збільшувати споживні вартості. У промисловості відбувається не збільшення споживних вартостей, а лише їх складання, комбінування або зміна форм.

Отже, «чистий продукт» у Кене має натуральну форму, він є даром природи. Це означало, що Кене, як і всі фізіократи, не розумів суті вартості і зводив її до споживної вартості. Помилка фізіократів полягала в тім, що вони плутали процес зростання матеріальних благ, який найбільш наочно проявляється в сільському господарстві, зі збільшенням вартості.

Водночас у Кене спостерігаємо й інший підхід до визначення «чистого продукту». Оцінюючи величину «чистого продукту», він стверджує, що вона є точно визначеною і залежить від витрат виробництва, тобто витрат на сировину, матеріали й заробітну плату. Заробітну плату теж визначено — це мінімум засобів існування. Витрати на сировину і матеріали також відомі — це витрати капіталу. Відтак «чистий продукт» — це не дар природи, а результат додаткової праці землероба.

«Чистий продукт» у фізіократів ототожнюється із земельною рентою, яку одержують землевласники. Саме тому фізіократи виступали за проведення податкової реформи з наміром усі види податків замінити одним — поземельним.

Р.29. А.Сміт «Не від добрих намірів м’ясника, пивовара або булочника очікуємо отримати свій обід, а від дотримання своїх власних інтересів»

Сутність"економічної людини"

Центральне місце в методології А. Сміта займає концепція економічного лібералізму, в основу якої він, як і фізіократи, поклав ідею природного порядку, тобто ринкових економічних відносин. Водночас, на відміну наприклад від Ф. Кене, у розумінні Сміта, і це він постійно підкреслює, ринкові закони кращим чином можуть впливати на економіку, коли приватний інтерес стоїть вище суспільного, тобто коли інтереси суспільства в цілому бачаться як сума інтересів осіб, що його складають. Розвиваючи цю ідею, автор "Багатства народів" вводить поняття "економічна людина" і "невидима рука", які стали популярними. Сутність "економічної людини" всебічно розкрита вже у другій главі книги "Багатства народів", де особливо вражає положення про те, що поділ праці є результатом певної схильності людської природи до торгівлі й обміну. Нагадавши спочатку читачеві, що собаки одна з одною свідомо кісткою не обмінюються, А. Сміт характеризує "економічну людину" словами: "вона скоріше досягне своєї мети, якщо звернеться до егоїзму своїх ближніх і зуміє показати їм, що в їх власних інтересах зробити для неї те, що вона вимагає від них. Кожний, хто пропонує іншому угоду будь-якого роду, пропонує зробити саме це. Дай мені те, що мені потрібно, і ти отримаєш те, що потрібно тобі", — така суть всякої подібної пропозиції. Не від добродійства м´ясника, пивовара або пекаря очікуємо ми отримати свій обід, а від дотримання ними своїх власних інтересів. Ми звертаємося не до їх людяності, а до їх егоїзму, і ніколи не говоримо їм про нашу потребу, а про їх користь. Кожна окрема людина намагається використати свій капітал так, щоб продукти його мали найбільшу вартість. Звичайно, вона і не думає при цьому про суспільну користь і не усвідомлює, наскільки сприяє їй. Людина має на увазі лише власні інтереси, але в цьому випадку, як і в багатьох інших, вона невидимою рукою спрямовується до мети, яка зовсім не входила в її наміри. Дбаючи про свої власні інтереси, людина часто більш дійовим чином служить інтересам суспільства, ніж тоді, коли свідомо намагається робити це.

Про тенденційність поняття смітовської "економічної людини" в сучасній економічній літературі згадують дуже часто. Наприклад, за оцінкою Л. Мізеса, після Сміта економічна наука аж до нашого часу по суті вивчає не живих людей, а так звану економічну людину, фантома, який має мало спільного з реальними людьми. Безглуздя цієї концепції, продовжує він, стає цілком очевидним, коли виникає питання про різницю між реальною людиною й економічною. Остання розглядається як досконалий егоїст, поінформований про все на світі і зосереджений виключно на нагромадженні все більшого і більшого багатства.

Р.30. Прокоментуйте вислів К. Маркса: «Тільки той робітник продуктивний, який виробляє для капіталіста додаткову вартість або слугує самозростанню капіталу».

У «Капіталі» можна знайти трактування капіталу

По-перше, вже у визначенні категорії «капітал» її сутність порівнюється Марксом із «засобами експлуатації робітника і встановлення влади капіталіста над робочою силою», тобто капітал розглядається як система капіталістичної експлуатації найманої праці.

По-друге, капітал трактується як само зростаюча вартість, коли «приєднуючи до мертвої предметності товарів живу робочу силу, капіталіст перетворює вартість – минулу, уречевлену, мертву працю – в капітал, у само зростаючу вартість, в оживлене чудовисько, яке починає «працювати» ніби під впливом любовної пристрасті, що його охопила», примножуючи застосовану у виробництві вартість.

По-третє, Маркс доводить, що капітал приносить прибуток (само зростає) лише у поєднанні з робочою силою, яка створює додаткову вартість, тобто вартість понад вартість самої робочої сили.

Р.31. Одночасно з теоретичними дослідженнями Маркса в Європі зародилася і була вельми популярною «історична економічна школа», на зміну якій пізніше прийшла «молода історична школа». Економічна реальність, на думку «істориків», суперечлива і неоднозначна, умови в різних країнах неоднакові, тому економічні рекомендації та економічна політика повинні вироблятися відповідно до конкретних умов. «Одного економічного ідеалу не може бути для народів, точно так само, як плаття не шиється по одній мірці», - писав Вільгельм Рошера у своїх «Началах народного господарства», всі політекономів хочуть «створити і представити ідеал найкращого народного господарства», але в цьому випадку їм доведеться «виробити стільки ідеалів, скільки ... перед очима народних індивідуальностей». Однак і цього недостатньо, так як «довелося б постійно через кілька років переробляти свої ідеали, тому що з кожною зміною народних потреб змінюється та доданий до них економічний ідеал» Вільгельм Рошера, професор Геттінгенського університету, автор таких творів, як «Короткі основи курсу політичної

економії з точки зору історичного методу »і« Почала народного господарства ». Наполягав на необхідності тільки еволюційного розвитку суспільства, порівнюючи всяку потребу в революційному зміні з «найбільшим нещастям і нерідко смертельним недугою народного життя». В. Рошера вважав, що слід залишити в стороні вироблення подібних економічних ідеалів, а зайнятися «анатомією і фізіологією народного господарства», простіше кажучи, вивченням умов господарської діяльності і виробленням конкретних рекомендацій у відповідності з інтересами і потребами практики. Народне господарство, писав В. Рошера, є одна зі сторін суспільного життя, тому треба повніше враховувати все різноманіття і всю складність конкретних відносин у суспільстві (традиції, етнічні особливості, звичаї, національні інтереси, геополітичне положення). Люди керуються не тільки прагненням до вигоди і багатства, за цим спільним прагненням насправді може ховатися широка палітра задумів і бажань, різних по суті і змінюються в залежності від положення, віку і доходів. І найголовніше - це те, що крім бажання економічної вигоди людина керується іншими мотивами - почуттям спільності, сімейними турботами і, нарешті, суспільними інтересами.

Р.35. Прокоментуйте вислів Ф.Кене: «Праця землероба-єдина праця, що виробляє більше від того,що складає оплату праці. Тому вона єдине джерело будь-якого багацтва»

Франсуа Кене — визнаний лідер і основоположник школи фізіократів.

У творах Ф. Кене рішуче засуджуються погляди меркантилістів на економічні проблеми, що, по суті, було відображенням незадовільного становища сільського господарства, до якого призвів так званий кольбертизм часів короля Людовіка XIV. В них відбита його переконаність у необхідності переходу до фермерського господарства як основи вільного (ринкового) механізму господарювання на принципах повної свободи ціноутворення в країні та вивезення за кордон сільськогосподарської продукції.

Навідміну від класичної буржуазної політекономії, яка зконцентрувалася переважно на проблемах розподілу праці, вартості, прибутку, в першу чергу аналізуючи промислове виробництво, а вже потім сільське господарство, Кене об'єктом свого дослідження зробив землеробство. Він аналізував сільське господарство, проголосивши його єдиною виробничою силою.

Лише у землеробстві, стверджував Кене, створюється нове багатство, тому економічна політика повинна заохочувати лише виробничі витрати (у сільському господарстві), а невиробничі (у

промисловості) залишити сам на сам. Таку хибну думку підтримували усі фізіократи.

На думку вченого, джерелом чистого прибутку є земля – це «єдине джерело багатства»- та прикладена до неї праця людей, зайнятих у сільськогосподарському виробництві. Єдиною формою чистого прибутку вважалась рента. У промисловості та інших галузях економіки чиста добавка до доходу не виробляється, там відбувається нібито тільки зміна першопочаткової форми цього прибутку. Приклад:посіяв 1відро, зібрав 4. Тому він сказав,що «Праця землероба-єдина праця, що виробляє більше від того,що складає оплату праці. Тому вона єдине джерело будь-якого багацтва».

Р.36. Поясніть слідуючий вислів: «Закон, що встановлює владу і форму правління не має такого значення і такого впливу на добробут нації, як закон,що встановлює власність і регулює користування нею» (А. Сен-Сімон)

А. Сен-Сімон – соціаліст-утопіст. У період Великої французької революції він виступає з пропагандою принципів свободи і політичної рівності, проте, пізніше розчарувавшись в її результатах, оскільки вона аніскільки не полегшила життя переважній більшості народу, він заперечує революційний спосіб перебудови існуючого суспільства. З 1802 р. Сен-Сімон повністю віддається науково-літературній творчості, розробляє концепції справедливого соціального ладу та шляхів його здобуття. Його погляди викладені у таких працях: "Про індустріальну систему" (1821), "Катехізис індустріалів" (1824), "Нове християнство" (1826).

В своєму вислові «Закон, що встановлює вдаду і форму правління не має такого значення і такого впливу на добробут населення, як закон, що встановлює власність і регулює користування нею» А. Сен-Сімон має на увазі, що: саме власність є головним важелем, що впливає на добробут населення не залежно від форми правління і влади.

Головною вадою капіталістичної системи Сен-Сімон уважав відсутність у ній організуючої, об’єднуючої основи. Наслідком цього є те, що у виробництві панує приватна власність і породжувана нею анархія; економіку й політику відокремлено одну від одної, і обидві — від науки.

Він визнає дію природних економічних сил, але вважає, що саме вони і є причиною всіх пороків капіталізму, зумовлюють його майбутню руйнацію.

Тому Сен-Сімон говорить про необхідність трансформації приватної власності в колективну, яка усунить дискремінацію у суспільстві та підвищить добробут населення.

Р.37. Як ви розумієте вислів Сісмонді: «Країна не може витрачати більш свого річного доходу, інакше вона буде проїдати свій капітал, розориться і збанкрутує»

Останнім представником класичної школи у Франції і родоначальником економічного романтизму є Жан Шарль Леонар Сімонд де Сісмонді (1773–1842).

Згідно Сісмонді, кризи частково пояснюються трудністю добре знати ринок, який стає занадто великим, а також тим фактом, що виробники керуються більше примноженням своїх капіталів, ніж потребами ринку. Але насамперед вони пояснюються невірним розподілом доходу.

Країна не може витрачати щорічно більше свого річного доходу, говоре Сісмонді, інакше вона починає «проїдати» свій капітал.

Якщо річний продукт країни не знайде на ринку споживача, відтворення припиниться і тоді при достатку товарів країна приречена на розорення. Так Сісмонді ставить проблему кризи у центр уваги економічної науки.

Метою капіталістичного виробництва він визнає споживання, а суперечнІсть між виробництвом і споживанням розглядає як основну суперечність капіталізму, що виявляється в труднощах збуту товарів, у кризах. Ці нега¬тивніi явища, на думку Осмонді, зумовлено звуженням внутрішнього ринку через зменшення доходів робітни¬ків, яких витискають З виробництва машини і заробітна плата ЯКИХ зменшується.

Щодо капІталістів, то вони частину свого доходу, яку мали б використати на споживаННЯ, нагромаджують (виробниче нагромадження він Ігнорує). За цих обставин частина суспільного продукту не може бути реалізованою на внутрішньому ринку. ЗовнІшні ринки. У зв'язку з розвитком капіталізму в інших країнах також звужуються. До капіталізму такої про¬блеми не існувало, тому що була велика маса споживачів - дрібних виробників, господарства яких зруйнував капіталізм, звужуючи тим самим внутрішній ринок, породжуючи загальне надвиробництво і кризи. все, що вироблено, потрІбно бути спожито, але якщо у народу грошей не буде, то нічого не буде спожито І країна роз¬ориться.

Р.38. Що мав на увазі Сміт,коли надавав державі роль «нічного вартового»?

Ада́м Сміт — британський (шотландський) економіст, філософ-етик; один із засновників сучасної економічної теорії. В економічній області Адам Сміт захищав принцип вільного робочого обміну, власної підприємницької ініціативи, конкуренції, засуджували протекціонізм, політичне втручання в економіку.

Основну функцію держави ліберали того часу вбачали в охороні приватної власності, встановленні загальних рамок вільної конкуренції , охороні порядку і контролі за законослухняними громадянами, а також у захисті зовнішньополітичного суверенітету країни. Держава – це всього лиш „нічний вартовий”.

Вимагається відсутність втручань в ринок. Проте, будь-які недосконалості, наприклад, монополізацію ринку необхідно усувати. Держава є охоронцем природного порядку та приватної власності. Окрім суверенних завдань, зокрема, забезпечення діючого права в країні та захист зовнішніх інтересів, держава не може нічого зробити краще за ринок.

Вільна торгівля повинна бути забезпечена — таким чином вона сприяє кращому поділу праці. Проте, він погоджується із певною необхідністю мит та управління експортом та імпортом.

Принцип повного невтручання держави в економіку країни за Смітом, - є умовою багатства, а державне регулювання необхідне лише у разі виникнення загрози загальному благу.

Свої соціалістичні погляди він виклав у працях «Сучасний соціалізм у своєму історичному розвитку»(1906 р.), «Соціалізм як позитивне вчення»(1917р.) та ін. У цих працях обґрунтовувалися переваги централізованого планового керівництва господарством у поєднанні з кооперативною формою підприємств. Їх автор виступав проти революції як засобу досягнення соціалізму.

Р.39. Поясніть вислів К.Маркса: «Те, чого вартий товар капіталістам – вимірюється затратами капіталу; те що товар справді вартий, - затратами праці»

Маркс, Карл Генрих (Marx, Karl Heinrich) (1818 - 1883) Немецкий экономист и политический деятель. Основатель теории научного социализма, основоположник марксизма.

Маркс, наближаючись тим самим до неокласиків, визначає ціну товару як перетворену форму його вартості, основу якої стано­вить не витрачена праця, а увесь капітал, котрий був використаний для виробництва цього товару.

«Те, чого вартий товар капіталістам, — пише Маркс, — вимірю­ється витратами капіталу; те, чого товар справді вартий, — витрата­ми праці»'. З погляду капіталіста варті уваги лише витрати вироб­ництва, оскільки саме вони зумовлюють отримання прибутку. Як­що, на думку Маркса, ціна — це грошова оцінка вартості товару, то прибуток є проявом реалізованої додаткової вартості, а витрати ви­робництва — сумою постійного та змінного капіталу.

Прибуток як перетворена форма додаткової вартості є ме­тою і мотивом діяльності капіталіста, показником ефективності роз­витку капіталістичного виробництва. Відношення прибутку до ви­трат виробництва (норма прибутку) сигналізує про доцільність діяльності, віддачу одиниці капіталу та ступінь його зростання, стан справ на ринку товарів і, частково, на ринку праці.

Фактори, що визначають норму прибутку, — це, на думку Маркса, норма додаткової вартості, швидкість обороту капіталу, орга­нічна будова капіталу та ін. Особливу увагу він приділяє аналізу впливу органічної будови капіталу на зміну норми прибутку, зазна­чаючи, що зі зростанням розмірів постійного капіталу внаслідок запровадження досягнень науково-технічного прогресу норма при­бутку має тенденцію до спадання через збільшення витратної час­тини створюваної вартості. Виникає конфлікт між розширенням ви­робництва і самозростанням вартості. Цей процес супроводжується скороченням кількості зайнятих у виробництві, тобто зменшенням використаної живої праці, а отже, створеної додаткової вартості. Щоправда, існує ціла низка протидіючих чинників.

З позиції теорії вартості Маркс зміг пояснити, чому, коли товари продаються за їхньою вартістю, за різної органічної будови і різної швидкості оборотів у різних галузях виробництва капіталісти на од­наковий капітал отримують однакову норму прибутку, за рахунок яких чинників відбувається вирівнювання норми прибутку.

Р.40. Що мав на увазі Туган-Барановський в даній цитаті « Капіталізм ніколи не щезне сам по собі, творчість нового ладу може бути справою тільки свідомої волі і думки людини».

Михайло Іванович Туган-Барановський (1865—1919) — учений зі світовим ім’ям, який зробив величезний внесок у розвиток багатьох теоретичних проблем, перший економіст-східноєвропеєць, наукові теорії якого визнали зарубіжні вчені різних шкіл і напрямків; один із найкращих знавців кон'юнктурних економічних циклів, автор численних праць про теорію вартості, розподілу суспільного доходу, історію господарського розвитку та кооперативних основ господарської діяльності. Доктор економіки

М. Туган-Барановський був прихильником Маркса.

Але він виступав проти революційного шляху досягнення соціалізму. Він говорить, що необхідно еволюційним шляхом прийти до соціалізму.

Тому в даній цитаті Туган-Барановський говорить про необхідність усвідомлення людей про необхідність переходу до соціалізму минаючи капіталізм, бо революційний шлях не призведе до бажаного результату.

Р.60. «Не через бюджетне, а через грошове регулювання слід роз’язувати економічні проблеми країни» вважає Фрідмен. Як ви це розумієте?У чому зміст кількісної теорії грошей М. Фрідмена?

Мілтон Фрідмен (1912) народився у Брукліні в сім'ї вихідців з України. Шлях Мілтона Фрідмена від академічного вченого до засновника чиказької монетаристської школи, лауреата Нобелівської премії 1976 р., був зв'язаний із розробкою .теорії капіталізму як саморегулювальної системи, з формулюванням монетаристської доктрини, котру було визнано антиподом кейнсіанської системи державного втручання в економіку.

На думку Фрідмена, основна проблема грошової політики полягає в забезпеченні відповідно¬сті між попитом на грошІ і їх пропозицією. Стійкий попит на гроші - голови;, передумова стабі¬льності цін, стійкості сукупного платіжного попиту, а отже, забезпечення стабільності системи в цілому.

При виборі темпу зростання грошей він пропонує забезпечити рівномірний приріст грошової маси. Приміром, для СІЛА цей приріст повинен становити 3-5 % у рік (виходячи з З - відсотко¬вого середньорічного приросту суспільного продукту і 1-2-відсоткового темпу інфляції). При цьому приріст грошей має відбуватися безупинно, тобто місяць за місяцем, тиждень за тижнем.

Фрідмен вважав за необхідне збільшення грошової маси рівномірним темпом: "постійний очі¬куваний темп зростання грошової маси є більш істотним моментом, ніж знання точної величини цього темпу".

На практиці в галузі грошово-кредитної політики західні країни не дотримуються буквально зазначеного вище "правила", а звичайно щорічно встановлюють "вилку", навколо якої має коли¬ватися грошова пропозицІя.

МонеТёlристські рецепти використовуються у поєднанні ,чи іншими методами, наприклад, зі стимулюванням виробництва, зниженням податків, встановленням фіксованого курсу національної. валюти, регулюванням цін і доходів, скороченням (а не безумовною ліквідацією) державного бюджету.