2. Типи господарських систем в історії людства

Аналіз форм господарювання доцільно розпочати з антич­них часів. Основними формами госпо­дарювання в Афінах та Спарті були латифундії та ергастрерії, вілли та сальтуси, військово-рільничі господарства в колоніях — клерухії, господарство колона на орендованій землі та господарство-пекулій, парцелярне господарство повноправного ін­дивіда тощо. В їх підґрунті лежить різна форма суспіль­ної залежності індивідів від общини. Таку систему господарю­вання доцільно класифікувати як общинну, маючи на увазі тери­торіальну, а не кровно споріднену общину. В економічній системі общинного типу взаємодія між домогосподарствами мала харак­тер співіснування, де існували вкрай обмежені та спорадичні економічні зв'язки, а домінантного значення набували зв'язки з полісом, органами державного управління господарською сфе­рою суспільства.

Після розпаду Римської імперії, в період раннього середньо­віччя, на території Західної Європи існував общинний тип орга­нізації суспільства, який найбільш повно представляла німецька марка. На відміну від античної общини, базисом якої було місто-держава — поліс, німецька община формувалась за тери­торіальною ознакою. Тут центральну роль відігравало родинне господарство, що самостійно виробляло необхідні для життя блага. Основу домогосподарства утворювала алоїдальна форма власності на землю та майно, яка доповнювалась користуванням общинною землею для полювання, пасовищами чи лісом.

Натуральний характер виробництва і перехід до трипільної си­стеми обробітку землі виявилися в такій формі домогосподарств, як гуфи, які на­лежали общині. Поряд з ними існували помістя— великі земле­володіння графів, герцогів (сеньйорів), які були надані їм коро­лем. В епоху пізнього феодалізму суттєво змінилась організація су­спільств Західної Європи. Відбулися перехід від територіального до централізованого способу здійснення влади, зосередження ос­новних повноважень у руках короля, зміна структури суспільст­ва. Виникла нова форма особистої залежності, де всі члени суспільства стали підданими короля.Умовне землеволодіння, в основі якого лежала всебічна особиста залежність індивідів, поступово почало втрачати свою актуаль­ність і набувати рис приватної власності на землю. Феодали пе­ретворювалися на земельних аристократів.

Дедалі активнішу роль почали відігравати міста. Принцип асоціації, особиста незалежність індивідів обумови­ли особливості господарського життя в містах. Виникли доб­ровільні об'єднання різного типу — ганзи, гільдії, цехи, що охоплювали як виробництва, так і сферу обміну.

Проникнення принципів рівності і сво­боди в господарську сферу суспільства обумовило появу ринкової економічної системи, найбільш глибокою основою якої стали утвердження приватної власності на ресурси, еквівалентний обмін у процесі вільної конкуренції, постійно зростаючий поділ праці. Ця система спочатку була представлена локально як ринкове гос­подарство міст, а згодом набула більш широкого масштабу.

Ринкова економічна система, перші паростки якої з'явились у містах феодального суспільства, розпочала свій шлях становлен­ня і розвитку в Європі завдяки: демократичним революціям, які змінили характер влади і відкрили путь для утвердження приват­ної власності; промисловій (індустріальній) революції, яка під­несла на небачену висоту поділ праці й обсяги створення благ і послуг, включила в обмін не тільки готовий продукт, а й ресурси; ринок охопив промисловість; римському праву; реформації церк­ви і просвітництва. Усе це дало змогу сформулювати нові цілі та цінності суспільства, які впливали на всі боки життя, зокрема на господарську діяльність людей.