88. Кубізм та творчість Пабло Пікассо.

Кубізм — революційна течія в образотворчому мистецтві початку XX століття, яка передувала абстрактному мистецтву. Його засновники, Жорж Брак і Пабло Пікассо, захоплювалися роботами Поля Сезанна і були натхненні його спробою створити об'ємну структуру на поверхні полотна. У1907-1910 роках у Франції кубісти почали усе більше абстрагуватися від дійсності, їхні картини усе менше нагадували реальність. Кубізм оголосив, що мистецтво існує заради самого себе, а не для відтворення дійсності.

Кубізм мав бути мистецтвом, котре, за словами Пабло Пікассо, відтворює світ не таким, яким його бачить митець, а таким, яким він його мислить. Шляхом розкладання всіх предметів і форм на прості геометричні фігури та їх перекомбінування відповідно до задуму митця кубісти сподівалися прийти до створення інтелектуального й аналітичного живопису, здатного розкривати структуру речей і їхню внутрішню сутність, виражати «константи буття», підніматися до рівня вимог сучасності, входити в неї і сприяти її перебудові.

Період кубізму в творчості Пікассо, одним із винахідників якого він власне і був, і який є одним з визначальних у доробку митця, охоплює, згідно з дослідженнями мистецтвознавців, доволі значний проміжок від 1908 або 1909 до 1917 року. Традиційно виокремлюють декілька етапів (іноді з підетапами) кубізму Пікассо, які втім не мають чітких розподілів у датах:

• перший етап, т.зв. «сезанівський кубізм» — застосування в структурі малюнку простих геометричних форм (переважно трикутників), з яких формуються предмети, які виразно знаходять подібність із реально існуючими; у кольоровій гамі переважають також «сезанівські» тони, щоправда більш «розмиті» — зелений та його відтінки (від салатового до брунатного), коричневий (болотяний), ліловий;

• другий етап, т.зв. «аналітичний кубізм» — предмети або особи поділяються на геометричні форми (зазвичай велике число маленьких, переважно тих же трикутників); межі і обриси предметів/осіб розмиті і нечіткі.

• третій етап, т.зв. «синтетичний кубізм» — носить декоративний і контрастний характер, близький до символізму; переважно зображувані предмети (музичні інструменти, посуд, різні прилади та пристосування, напр. люльки для паління тощо) мають дещо спільне з реальними предметами, але водночас фактично є алегорією до якихось понять, настроїв, ситуацій тощо

89. Творчість митців української діаспори.

Протягом десятиліть у діаспорі нагромаджено значний духовно-культурний потенціал, створено чималі наукові, літературні, художні цінності, там працювали і працюють багато видатних українських науковців, письменників, митців. За далеко неповною статистикою, у країнах Заходу проживає понад 5 мільйонів громадян українського походження, а в межах пострадянського простору - до 10 мільйонів чоловік. Українські емігранти змогли зберегти свою національну ідентичність завдяки потужній праці на ниві культури. Представники української інтелігенції будували школи, народні доми, "Просвіти", читальні, церкви і церковні громади, засновували часописи, друкували книжки. Українська громада протягом усього періоду її проживання на американському континенті постійно демонструвала світові прагнення зберігати й розвивати національні традиції. Вона виявляла велику турботу про освіту українських дітей, вирішувала проблеми щодо відкриття шкіл, де діти змогли б вивчати українську мову, історію України, прилучатися до української культури. Найдавніший такий національно-культурний осередок "Галичина" створено в Манітобі (1899). У 1905 р. у Вінніпегу відкрито спеціальну школу (її українці називали учительським семінаром) для підготовки вчителів з україномовного середовища. Між двома світовими війнами українська література в еміграції зросла і укріпилася світоглядово. Вона поповнилась іменами таких поетів і письменників, як Олег Ольжич, Юрій Клен, Леонід Мосендз, Олена Теліга, Євген Маланюк, Оксана Лятуринська. Ці майстри знаменували блискучий період і в історії української літератури взагалі. З усіх українських митців найбільшої світової слави зажив Олександр Архипенко, який прибув до США ще в 1923 р. Він увійшов в історію мистецтва як один з основоположників культури модернізму. Мав індивідуальні виставки в Німеччині, Франції, Англії. У Нью-Йорку відкрив власну школу, створив понад 750 композицій, серед яких бронзові плити-барельєфи Б. Хмельницького і М. Грушевського, що експонувалися в найбільших музеях світу, постійно виступав з доповідями на мистецькі теми в американських університетах та мистецьких товариствах. Митець виготовив скульптури князя Володимира Великого, Тараса Шевченка та Івана Франка, які були встановлені в Українському культурному парку в Клівленді, а скульптурна постать Кобзаря прикрасила місто Керхенсон у штаті Нью-Джерсі.

90. Іван Їжакевич “Мама йде!”

Іван Їжакевич правдиво передав ситуацію з селянського життя: батьки пішли на роботу, а найменшу дитину залишили зі старшою сестричкою.

Я думаю, що уже вечір, бо діти, відчуваючи, що скоро повернеться додому мама, вийшли її зустрічати. А може, вона вже поспішає до дітей, тому їх очі і личка засяяли радістю.

Постаті дітей художник змалював із великою любов’ю. На дівчинці білосніжна сорочка, вишивана червоними нитками, спідничка, сережки. Русяве волосся заквітчане віночком з польових квітів. Вона тримає на руках братика, якого загорнула в м’яку домоткану ряднину. З усього вид­но, що діти люблять один одного. Підтвердженням цього є і довірливий, спокійний погляд хлопчика, і материнська турбота дівчинки про свого братика. Через портрети дітей художник показав високу духовність членів родини, лад і сердечність у їхніх стосунках. Спокійні, усміхнені личка, люблячі погляди, чистий, охайний одяг підкреслюють, що в сім’ї пану­ють злагода і благополуччя.

Барв використано дуже мало, але вражає багатство відтінків: від темно-коричневих до золотистих. Картина ненасичена дрібними де­талями, тому читається легко, привертає особливу увагу, запам’ято­вується.

Білет №31

91. Дадаїзм та сюрреалізм.

Дадаїзм-Модерністська течія, що стало квінтесенцією принципу руйнування образності. За словами Георга Гроса, дадаїсти представляли собою втілення чистого нігілізму, руйнуючи образність "заради великого Ніщо". Виникнення групи дадаїстів у 1916 році було пов'язано з відкриттям артистичного клубу - "Кабаре Вольтера" у Цюріху. Що означає поняття "дадаїзм" не знає ніхто. Ось що пише про цю назву один з яскравих представників дадаїзму і його ідейний вождь Трістан Тцара в маніфесті 1913: "Дада - це хвіст священної корови у племені Кру, в деяких областях Італії так називають матір, це може бути позначенням дитячої дерев'яної конячки ... і відтворенням дитячого белькотіння. У всякому разі - щось зовсім безглузде, що відтепер і стало найбільш вдалою назвою для всього течії ".

Дадаїзм з перших своїх кроків виявляється космополітичним рухом. Завсідниками "Кабаре Вольтера" були представники багатонаціональної художньої богеми: румун Тристан Тцара, німець Хуго Бал, франко-німець Жан Ганс Арп і ін

Програмним документом руху був "Маніфест Дада 1918 року". У цей час Тцара зближується з Марселем Дюшаном і Франсісом Пікабіа, які вмовляють його перебратися з Цюріха до Парижа, де Тцара знайомиться з поетами Андре Бретоном, Луї Арагоном, Полем Елюара, Філіпом Супо і П'єром Реверди. Дадаїзм переживає новий розквіт в 20-22 роках, вся Європа виявляється вражена дадаїстського вірусом. Але багатьом послідовникам дада починає здаватися, що вони обертаються в замкнутому колі. Частина художників - майбутніх сюрреалістів - прагне почати все заново і спиратися на теорію, в якій разом із загальним запереченням чільне місце повинно було зайняти несвідоме.

Дадаїсти створюється ряд "безглуздих" творів: "Свята діва" Пікабіа виглядає як чорнильна пляма. Картина "LHOOQ" Марселя Дюшана являє собою репродукцію Мони Лізи з намальовано вусами. Інша його твір під назвою "Фонтан" представляє собою пісуар з розписом художника. Дюшан вириває банальний об'єкт з його контексту відповідно до концепції "готових" (ready-made) об'єктів.

Сюрреалізм сформувався як модерний художньо-літературний рух, гаслом якого стала тріада: "кохання, краса, бунт". За словами Бретона (1935 рік), два заклики стали основоположними у формуванні сюрреалістичного канону: "переробити світ" (Маркс) і "змінити життя" (Рембо) .

Це явище літературно-мистецького життя, що зародилося в атмосфері розчарування, характерної для французького суспільства після Першої світової війни, справило потужний вплив не тільки на сучасні йому мистецво та літературу, а й на подальший розвиток всіх сфер життя, що мають відношення до художньої творчості. Сюрреалізм можна назвати революційним перетворенням модерного мистецтва, яке, образно кажучи, відкрило нові двері сприйняття, ставши джерелом натхнення для багатьох мистецьких рухів. Спадщина сюрреалізму знайшла втілення в прозі (наприклад, "Новий роман", леттризм) і поезії, живопису та скульптурі, в театральному та кіномистецтві, в графіці та графіті. Ідеї та гасла, висунуті в сюрреалістичному русі, вплинули на пізніші мистецькі течії: абстракціонізм, експресіонізм, брутизм, перформанс-арт, неодадаїзм, поп-арт і концептуалізм.

"Сюрреалізм - чистий психічний автоматизм, за посередництвом якого ми маємо намір виразити усно, письмово чи будь-яким іншим чином дійсне (підкреслення наше - А.К.) функціонування думки. Диктування думки за межами будь-якого контролю, здійснюваного розумом, поза всякою естетичною чи моральною зацікавленістю.

Сюрреалізм базується на вірі у вищу реальність певних асоціативних форм, які до нього ігнорувалися, у всемогутність марення, у безкорисливу гру думки. Він прагне остаточно зруйнувати всі інші психічні механізми і посісти їхнє місце у вирішенні кардинальних проблем життя" .