53. Творча діяльність Олександра Мурашка

Олександр МУРАШКО (1875-1919) – гордість українського образотворчого мистецтва, чудовий живописець, вправний портретист. Один з небагатьох українських художників, що зумів органічно поєднати кращі надбання французького імпресіонізму, елементи модерну і грунтовну реалістичну школу Петербурзької Академії мистецтв, створивши свій неповторний мистецький стиль.Олександр Мурашко -  художник, мистецтво якого «народжувалось на зламі епох», коли митці докорінно переосмислювали естетичні ідеали і погляд на закони творчості.

  Отримавши початкову професійну подготовку, Олександр Мурашко вступив до Вищого художнього училища, що діяло при Петербурзькій Академії, через два з половиною роки став вільним слухачем цього навчального закладу. Мурашко стає студентом майстерні Іллі Рєпіна.Закінчивши навчання в Академії, Олександр Мурашко представив на конкурс твір «Похорони кошового», серед центральних персонажів художник зобразив славетного кошового Івана Сірка.  Мурашко отримав за свою картину нагороду – золоту медаль і право навчатись за кордоном за рахунок Академії.

Пенсіонерське відрядження за кордон дало змогу Олександру Мурашко поринути у вир бурхливого мистецького життя головних європейських художніх центрів того часу -Парижа та Мюнхена (1901-1903).

.Олександр Мурашко найбільш яскравий, експресивний і послідовний  імпресіоніст в історії українського образотворчого мистецтва.Водночас, живописна манера Олександра Мурашко завжди мала  дивовижний українське забарвлення, виразний український підтекст. Саме за самобутність і великий живописний талант цінували Олександра Мурашка в Європі.Так поєдналися в картинах майстра живописні надбання французького імпресіонізму і слов’янська, українська відкритість, відвертість і неповторна колористична гармонійність.

54. Тіциан “Юдіф”

Юдиф (Джорджоне) — твір раннього періоду творчості художника Джорджоне да Кастельфранко.

Картина була придбана для Імператорського Ермітажу 1772 року разом з іншими картинами Антуана Кроза, барона де Тьєра в Парижі. Колекція вважалась однією з кращих в столиці Франції. В перемовах по придбанню картини для російської імператриці Катерини ІІ брали участь російський дипломат Д. Голіцин та французький письменник Дені Дідро

Автором картини тоді помилково вважали Рафаеля Санті. Під ім'ям Рафаель Санті картину декілька разів гравіювали в Західній Європі.

Це біблійний сюжет. Полководець Олоферн армії Навуходоносора брав облогою місто Ветилію, де жила удова Юдиф. Аби врятувати рідне місто, удовиця прибула в стан Олоферна та звабила його. Вночі, коли той спав, мужня Юдиф відрубала голову ворога та таємно покинула ворожий табір. Вояки пізно знайшли убитого ватажка і, налякані його таємничою смертю, зняли облогу міста та подались геть. Так мужня жінка врятувала рідне місто від знищення.

Сюжет користувався неабиякою популярністю серед митців європейського Відродження та бароко. Серед тих, хто розробляв цей сюжет -

Сандро Боттічеллі

скульптор Донателло

Мантенья

Лукас Кранах Старший

Караваджо

Картину намагалися реставрувати ще у Франції. Тоді й додали бічні частини, де домалювали ще одне дерево та частину пейзажу, наново підновили в черговий раз трохи збряклі фарби. В Росії картину наново вкрили шаром жовтуватого лаку для блиску поверхні.

В 20 ст. картину наново реставрували з урахуванням нових вимог до збереження тільки авторського живопису та видалення пізніх додатків. В кінці 1960-х рр. усі додатки були видалені. В деяких місцях картина мала до шести шарів мастиковок та неавторських додатків. Унікальність полотна спонукала до надзвичайної обережності. За день встигали відкрити від 2 до шести квадратних сантиметрів арторського шару. Тоді ж з'ясували, що картина колись була намальована на дерев'яних дверцях якоїсь шафи. А пізніше переведена з дерева на полотно.

Невеличка темна пляма на тлі неба — залишок нереставрованого місця на картині — як покажчик, якою темною була картина до останньої реставрації.

Білет №19