- •1.Мистецтво первісного суспільства. Загальна характеристика.
- •2. Мистецтво Київської Русі х – першої половини хі століття. Синтез мистецтв.
- •3. “Богородиця Одигітрія” з с.Красів.
- •4.Мистецтво Стародавнього Єгипту. Загальна характеристика. Мистецтво Стародавнього Єгипту
- •Древнє царство
- •5.Мозаїки і фрески Софіївського Собору в Києві.
- •6.”Волинська Богоматір”
- •7.Основні риси мистецтва Східних деспотій.
- •8.Розвиток іконопису в іі половині х – хііі століть на території України.
- •9. Альбрехт Дюрер “Святий Ієронім”
- •10. Мистецтво Стародавньої Греції. Загальна характеристика.
- •11.Скульптура та різьблення хіv – першої половини XVI століть.
- •12. Рафаель “Сікстинська Мадонна”
- •13. Творчість видатних скульпторів Стародавньої Греції.
- •14. Монументальний та станковий живопис XIV – XVI століть.
- •15.Леонардо да Вінчі “Тайна вечеря”.
- •16. Загальна характеристика розвитку мистецтва Стародавнього риму.
- •Образотворче мистецтво
- •Театральне мистецтво
- •17. Українська графіка XVI – першої половини XVII століття.
- •18.Мікеланджело “Давид”.
- •19. Мистецтво Візантійського Світу.
- •20. Скульптура та різьблення другої половини XVI – першої половини XVII.
- •21. Альбрехт Дюрер “Портрет Венеціанки”.
- •22. Загальні принципи Візантійського мистецтва.
- •23.Творчість видатних скульпторів, які жили і працювали на Україні XVI – XVIII століття.
- •24.Мікеланджело “Піета”.
- •25.Скульптура Західного Середньовіччя хіі – хv.
- •26. Іконостаси Львівської школи першої половини хvii ст. Провідні майстри.
- •27. Дієго Веласкес”Здача Бреди”
- •28. Творчість Леонардо да Вінчі.
- •29. Творчість Тараса Шевченка.
- •30.”Портрет Данила Єфремова”.
- •31.Творчість Рафаеля.
- •32. Серія офортів Тараса Шевченка “Живописна Україна”.
- •33. Ежен Делакруа “Свобода на барикадах”.
- •34. Творчість Мікеланджело.
- •35. Українське мистецтво кінця хіх – початку хх століття в контексті західноєвропейського та російського мистецтва. Живопис 19 століття
- •Живопис 20 століття
- •36. Тарас Шевченко “Програвся в карти”.
- •37. Венеціанський живопис доби Відродження. Особливості Венеціанської школи архітектури епохи відродження Творчість Сансовіно
- •Палладіо -- теоретик і практик Відродження
- •Джорджоне - основоположник живопису високого Відродження у Венеції
- •38. Українське мистецтво другої половини хіх – початку хх століть. Основні стилістичні тенденції. Театр
- •Образотворче мистецтво
- •]Архітектура
- •39. Тарас Шевченко “Катерина”.
- •40. Творчість Альбрехта Дюрера.
- •41. Українські художники – передвижники.
- •42. Олена Кульчитська “Діти на леваді”.
- •43. Голландський живопис хvіі ст.
- •44. Творчість Миколи Пимоненка.
- •45. Пабло Пікассо “Дівчинка на кулі”.
- •46. Мистецтво Італії хvіі ст.
- •47. Творча біографія Сергія Васильківського.
- •48. Олександр Мурашко “у кав’ярні”.
- •49. Іспанське мистецтво 17 ст.
- •50. Творчість Михайла Бойчука та його школа
- •51. Тетяна Яблонська “Весілля”
- •52. Мистецтво фландрії 17 ст
- •53. Творча діяльність Олександра Мурашка
- •54. Тіциан “Юдіф”
- •55. Основні напрямки у мистецтві Франції хvіі ст.. Бароковий живопис Франції
- •Обійми бароко з класицизмом Франції XVII—XVIII ст
- •56. Дієго Веласкес “Меніки”
- •57.Кричевський федір григорович
- •58.Мистецтво Англії хvііі ст..
- •59. Творчість анатолія Петрицького, особливості творчого методу.
- •60. Альбрехт Дюрер “Меланхолія”
- •61. Розвиток мистецтва Італії в хvііі ст.
- •62. Розвиток мистецтва на території Західних областей України кінця хіх – початку хх ст..
- •63. Рембрандт Ван Рейн “Повернення блудного сина”
- •63/ «Повернення блудного сина» — знамените полотно Рембрандта за сюжетом притчі із Нового завіту (Євангеліє від Луки 15, 20 - 24 ) про блудного сина, експонується в Ермітажі. Сюжет
- •64. Особливості розвитку європейського мистецтва кінця хvііі – початку хіх ст.
- •65. Творча діяльність Олекси Новаківського.
- •66. Франсуа Буше “Купання Діани”
- •67. Західноєвропейське мистецтво в колі ідей Просвітництва.
- •68. Жак Луї Давід “Клятва Горації”.
- •69. Творчість Антона Манастирського
- •70. Французька скульптура кінця хіх – початку хх ст.
- •71. Караваджо “Вакх з чашею в руках”
- •72. Художники Тернопільщини кінця хіх – початку хх ст.
- •73. Розвиток реалізму в зарубіжному мистецтві іі половини хіх ст.
- •74. Творча діяльність Олени Кульчицької.
- •75. Ян ван Ейк “Портрет подружжя Арнольфін”
- •76. Імпресіонізм. Основні риси творчого методу.
- •77. Творча біографія Ярослави Музики.
- •78. Сандро Ботічеллі “Народження Венери”
- •79. Мистецтво Західної Європи межі хіх – хх ст.
- •80. Основні тенденції розвитку українського образотворчого мистецтва 1960 – першої половини 1980-х років.
- •81. Альбрехт Дюрер “Три вершники”
- •82. Модерн і символізм в живописі і графіці.
- •83. Творчість Георгія Якутовича й особливості розвитку української графіки.
- •84. Федір Кричевський “Повернення” права частина триптиха “Життя”.
- •85. Зарубіжне мистецтво хх століття. Загальна характеристика.
- •86. Творча діяльність художників шестидесятників.
- •87. Костянтин Трутовський “Одягають вінок”.
- •88. Кубізм та творчість Пабло Пікассо.
- •92. Розвиток українського мистецтва з набуттям Україною Незалежності.
- •93. Антон Монастирський “Запорожець.”
Джорджоне - основоположник живопису високого Відродження у Венеції
Джорджоне (Giorgione) (бл. 1477-1510), венеціанський художник епохи Ренесансу. Народився в Кастельфранко у Венето. Точна дата його народження невідомий: перший біограф Джорджоне, Джорджо Вазарі, дає різні дати в двох виданнях своїх Життєписів (1550, 1568). Справжнє ім'я художника - Джорджо да Кастельфранко, але звичайно його називали Джорджоне (великий Джорджо). Після смерті Вазарі поширилася легенда, що Джорджоне був пов'язаний з родиною Барбарелли; тому пізніше його часто називали цим ім'ям (Джорджо Барбарелли да Кастельфранко).
Джорджоне приїхав у Венецію ще в юності й учився в майстерні Джованні Белліні. Збереглося дуже мало документів того часу, що містять відомості про творчої діяльності художника. Існують записи про два офіційні замовлення, які були отримані в 1507, але створені по цих замовленнях фрески так і не дійшли. Мистецтво Джорджоне збагатило венеціанський живопис новим розумінням проблем композиції, кольору і мальовничої фактури, а також розширило коло її сюжетів; воно стало зразком для його самого знаменитого учня - Тиціана. Сучасники Джорджоне писали про нього як про одного з найбільших італійських художників.
Немає жодної підписаної картини Джорджоне; деякі з його незакінчених творів відомі тільки по копіях і гравюрах. Тому атрибуція картин художника представляє досить складну проблему, що викликала суперечки серед істориків мистецтва вже в 16 ст. Серед робіт, що приписуються Джорджоне більшістю дослідників: вівтарний образ собору в Кастельфранко (1504); Три філософи (після 1505, Відень, Художньо-історичний музей), Юдифь (1502, Ермітаж), Що Спить Венера (біля 1510, Дрезден, Картинна галерея); Поклоніння пастухів (1504, Вашингтон, Національна галерея мистецтв); Сільський концерт (1508, Лувр). Знаменита Гроза (бл. 1506) з венеціанської Академії, яку зазвичай вважають що належить кисті Джорджоне, є однією з перших картин у венеціанської живопису, де головним предметом зображення стали пейзаж і атмосферні ефекти
38. Українське мистецтво другої половини хіх – початку хх століть. Основні стилістичні тенденції. Театр
Становлення українського національного мистецтва (театр, музика, образотворче мистецтво, архітектура) дещо відставало від літературного розвитку. Так, театральне мистецтво в більшій, ніж література, мірі залежить від політичного режиму, фінансових можливостей, підготовленості аудиторії. До 1861 року продовжував існувати кріпосний театр, і не тільки у садибах, але і в містах. У 1828 році офіційно було заборонено купувати до театру кріпаків, але і після цього кріпосні актори продовжували входити до складу деяких театральних труп. У 1789 театр був побудований у Харкові, але в ньому йшли тільки російські п'єси.
Першими українськими постановками були «Наталка Полтавка» в 1819 році і пізніше «Москаль-чарівник» у Полтавському любительському театрі. Вони стали можливими завдяки щасливому збігу обставин: підтримка генерал-губернатора Малоросії М. Репніна, керівництво трупою Іваном Котляревським, гра геніального актора Михайла Щепкіна, тоді ще кріпака. Театр діяв у Полтаві у 1818-1821 роках. Професійна ж українська трупа була створена тільки на початку 80-х років. Організаційними питаннями в ній займався Михайло Старицький, режисурою — Марко Кропивницький. Обидва були також драматургами. Їм вдалося об'єднати талановитих акторів: брати Тобілевичі(псевдоніми: Івана — Карпенко-Карий, Миколи — Садовський, Панаса — Саксаганський), Марія Заньковецька, Ганна Затиркевич, інші. Пізніше трупа декілька разів розділялася, але, що цікаво, всі чотири оформлені колективи продовжували працювати яскраво, мали великий успіх в Україні, на півдні Росії (тому що трупи були пересувними).
Великий знавець української мови, Михайло Старицький писав комедії (не гасне популярність «За двома зайцями»), драми («Не судилося», «Богдан Хмельницький»). Вони змальовували реалістичні картини сільського, міського побуту, передавали типові національні характери. Але ні Старицький, ні близький йому Кропивницький не виходили за рамки так званої «етнографічної драматургії». Творцем української соціальної драми став Іван Карпенко-Карий (Тобілевич). У основі його п'єс (драми «Бурлака», «Безталанна», комедії «Сто тисяч», «Хазяїн») лежать глибокі психологічні конфлікти, гострі соціальні протиріччя.
Музика
Поетична і музична обдарованість українського народу була основою високого рівня розвитку музично-пісенної творчості. У XIX столітті як і раніше побутують землеробські пісні календарного циклу, а також колядки, веснянки, колискові, весільні. Широкою популярністю користувалися пісні-романси «Їхав козак за Дунай», «Віють вітри»,«Сонце низенько», а також створені на вірші Шевченка «Думи мої, думи», «Заповіт». З народного середовища висувалися талановиті співаки-кобзарі (Остап Вересай, Іван Кравченко-Крюковський, Гнат Гончаренко, Терентій Пархоменко, Михайло Кравченко, Андрій Шут та ін.).
Значного поширення набуло сімейне музикування, любительський молодіжний розважальний спів. Центрами розвитку музичної культури були духовні навчальні заклади, гімназії, приватні пансіони, університети, в яких вивчалася нотна грамота і теорія музики. Багато хто отримував професійну музичну підготовку в церковних хорах.
Музика, спів міцно увійшли в повсякденне життя як міського, так і сільського населення. За жанрами пісні були різноманітними: ліричні, жартівливі, романси, виконувалися вони соло, дуетом, хором, під акомпанемент бандури, скрипки, гітари, фортепіано. Переважно це були авторські твори, які згодом розповсюджувалися і ставали народними.
Концертну діяльність в містах України розгортали самодіяльні колективи. Традиційними серед інтелігенції великих міст були літературно-музичні вечори. Влаштовувалися добродійні концерти, особливо під час проведення великих контрактових ярмарок. Однак часто така діяльність наштовхувалася на адміністративні заборони. Наприклад, в 1867 у Києві був випадок, коли влада дозволила концерт за умови, що тексти пісень будуть звучати французькою мовою.
Високого рівня досягла майстерність партесного (багатоголосого) співу. У XIX столітті хоровий спів поступово виходить за рамки чисто культового. Загальнофілософський зміст канонічних образів залучав до храму немало світських слухачів. З великими концертними програмами виступали хори Київської академії, Переяславської семінарії. Розвиток своїх національних традицій гальмувався, оскільки перевага адміністративно надавалася іноземним авторам.
Одночасно з народною і церковною традиціями в XIX столітті складається світська професійна музична культура. С. С. Гулак-Артемовський на початку 60-х років створює першу українську оперу «Запорожець за Дунаєм». Перлиною української вокальної класики стали «Вечорниці» П. І. Нищинського. Вони малюють широку музичну картину народного життя, знаменитий чоловічий хор «Закувала та сива зозуля», тема якого — страждання козаків у турецькій неволі, їх прагнення до свободи. Мелодичним багатством, співучістю, драматичною напруженістю привабила слухачів опера М. М. Аркаса «Катерина» за однойменною поемою Т. Г. Шевченка. Композитори широко використовували багаті традиції українських народних пісень, обробляли їх. П. П. Сокальському належить глибока теоретична праця «Русская народная песня, великорусская і малорусская, в ее строении мелодическом и ритмическом…».
Цілу епоху в музичному житті України складає творчість М. В. Лисенка — великого українського композитора, блискучого піаніста-віртуоза, талановитого хорового диригента, педагога, музикознавця й активного громадського діяча демократичного напряму. Він є основоположником української класичної музики.