47. Творча біографія Сергія Васильківського.

С.Васильківський – автор двох портретів Т.Шевченка, на одному з них поет зображений на повний зріст, сидячи, на тлі віддаленої широкої панорами степу з низьким обрієм та високим небом (1910-11), другий створений 1907 р. У 1900 р. художник організував у Харкові першу персональну виставку (120 творів). Він брав участь у різних акціях — ініціював і очолив оздоблення будинку Полтавського земства (1901-1906, за участю М.Самокиша, М.Ткаченка та ін.); разом із Самокишем видав альбом «З української старовини» (1900) та «Мотиви українського орнаменту» (1912); був серед організаторів художнього училища у Харкові (1912). З метою збирання матеріалів до альбому та розписів будинку земства у 1890-1900 рр. об’їздив Україну, побував на Кубані. Перед смертю заповів Музею Слобідської України понад 1 340 своїх творів і значну суму грошей на створення у Харкові великого національного художнього музею. Художник Васильківський створив майже 3 000 робіт. Народився С.Васильківський на Слобожанщині, в м. Ізюмі, 1854 року. Навчався в Харківській гімназії. 1876 року С.Васильківський усупереч батьківській волі стає студентом Петербурзької академії мистецтв. 1883 року, виконавши навчальну програму, він, подорожуючи Україною, створив пейзажі, за які отримав 5 срібних і одну малу золоту медаль, а за картину «На Дінці» (1885 р., не збереглася) — велику золоту і право на зарубіжну поїздку для фахового вдосконалення, яку завершив 1885 року.

48. Олександр Мурашко “у кав’ярні”.

Картини з циклу «У кав'ярні» скомпоновані в порівнянні з попередніми більш вільно й невимушено. Динамічні ритми й силуети, гра світлових полисків і колірних плям надають невластиву раніше Мурашковій манері імпресіоністичну легкість і мальовничість. Зацікавленість живописними досягненнями імпресіоністів не пройшла для нього безслідно — у вібрації світла на поверхні предметів, світлових рефлексах, динамічності мазка в паризьких творах митця їхній вплив незаперечний. На зміну попередній монохромності приходить більш звучний складний живопис, насичений тонкими колірними нюансами й м'якими співвідношеннями тонів. Але при цьому Мурашко прагне зберегти строгість міцної побудови форми. Картини «У кав'ярні», надіслані художником як звіт за пенсійну поїздку, викликали незадоволення академічного начальства. Зображені Мурашком моделі здалися йому занадто сміливими. Не раз дорікали художникові й колеги по пензлю

Білет №17

49. Іспанське мистецтво 17 ст.

Протягом 17 ст. Іспанія поступово сходила на положення другорядної держави. Однак цей період відзначений надзвичайним розквітом мистецтва. Дослідники говорять про існування двох культур: дворянської і народною. 17 ст було «Золотим віком» іспанського мистецтва.

Хусепе Рібера все життя працював в Італії. Зв'язок з італійською культурою у Рібери проявилася у зверненні до міфологічних сюжетів і портрета. Драматична тема домінує в його творчості. На відміну від зовнішньої патетики барокових образів твору Рібери надзвичайно глибокі і щирі. Зовнішність святих і філософів завжди соціальний і демократичний. Вони взяті прямо з життя, написані з виснажених жебраків, пілігримів, калік.

Всі персонажі Франсиско Сурбаран написані з натури, композиція статична, відповідна характеру повільної дії.

Улюблена колірна гамма Сурбарана - чорно-коричневі, сріблясто-сірі, червоні тони. Вражає контрастами темних тіней і освітленими обсягами світлотінь, що відповідає манері «тенебросов». Принцип монументальності особливо помітний в натюрмортах Сурбарана, де статична врівноваженість композиції поєднується з граничною об'ємністю предметів.

Дієго Веласкес, будучи на посаді камердинера короля, писав тільки портрети. Натурників художник шукав в бідних кварталах Мадрида. Значущість колоритних, соковитих, без будь-якого відтінку вульгарності образів і гуманізм відрізняли картину «Вакх». У 1629 році Веласкас зайнявся копіюванням картин інших художників. Незабаром змінилася манера лист Веласкаса: зникли глухі тіні, з'явилася глибина простору, предмети постали оточеними повітрям.

Архітектура 17 століття в Іспанії відзначена сильними барочними тенденціями. Характерним представником цього стилю в першій половині століття є видатний іспанський архітектор, скульптор і живописець - Алонсо Кано (1601-1667), який створив фасад собору в Гренаді.

У другій половині 17 століття в іспанській архітектурі все більше посилюються шукання декоративності, пишноти і мальовничих ефектів. Вищі досягнення іспанського бароко пов'язані з творчістю архітектора Хосе Чуррігера (1665-1725) та його численних послідовників. До числа найбільш значних робіт Чуррігера відносяться вежа і ризниця собору в Саламанці, а також парадний двір єзуїтської капели і перебудована в 17 столітті ратуша в тому ж місті. Чуррігера виконав і багато робіт декоративного порядку, зокрема, йому належить ряд великих, різьблених з дерева, позолочених вівтарів. Чуррігера зробив дуже великий вплив на розвиток іспанської архітектури.