74. Творча діяльність Олени Кульчицької.

Олена Кульчицька яскраво виявила себе в різних видах мистецтва: живопис, графіка, сакральний живопис (створила унікальний іконостас), народне прикладне мистецтво, килимарство; навіть проектувала меблі. Усі її роботи сповнені гуманістичного характеру.Офорти «При лямпі», «Біля криниці», дереворити «Довбуш», «Зима», цикл «Історія княжих часів», численні ліногравюри, серед них знаменитий цикл «Українські письменники» значно наблизили наше малярство до Європи.

З 1945 по 1954 роки Олена Кульчицька викладала графіку у Українському поліграфічному інституті ім. І. Федорова, професором якого стала в 1948 році. Випускає серію ліногравюр «Лихоліття українського народу».

Велику мистецьку й наукову вартість мають її альбоми акварелей «Народна архітектура західних областей України» та «Народний одяг західних областей України». Оформлення Олени Кульчицької увійшли до золотого фонду української книжкової ілюстрації («Слово о полку Ігоревім», «Тіні забутих предків», «Лис Микита»). Ілюструє тритомну працю етнографа Стефаника. Вона була піонером мистецького оздоблення дитячої книжки на західноукраїнських землях.

Багато сил художниця віддала килимарству: створювала ескізи орнаментів для килимів, які потім ткала її сестра. Вона створила також неповторні перлини з емалі, бронзи, майоліки. У своїх творах вона відтворювала дух народу так, як сама його відчувала.

На честь 25-річчя своєї творчої діяльності організовує виставку робіт у залах НТ ім. Шевченка (Київ).

У 1967 році Олена Кульчицька стала лауреатом Державної премії УРСРім. Т. Г. Шевченка. Її твори з незмінним успіхом експонувалися в багатьох містах світу.

Художниця власної сім'ї не мала, повністю присвятила своє життя мистецтву. Була співзасновником музею «Стривігор» у Перемишлі, де певний час проживала і творила.

Померла Олена Кульчицька 9 березня 1967 року у Львові.

75. Ян ван Ейк “Портрет подружжя Арнольфін”

«Портрет подружжя Арнольфини» (нід. Portret van Giovanni Arnolfini en zijn vrouw) - картина Яна ван Ейка. Портрет був створений в Брюгге в 1434 році і з 1843 року знаходиться в Лондонській національній галереї. На ньому зображені Джованні ді Микола Арнольфини і його дружина, імовірно в їхньому будинку в Брюгге. Портрет є одним з найбільш складних творів західної школи живопису Північного Відродження.

Білет №26

76. Імпресіонізм. Основні риси творчого методу.

Імпресіоні́зм (від фр. impression — враження) — художній напрям, що заснований на принципі безпосередньої фіксації вражень, спостережень, співпереживань. Мистецька течія, у живописі, а також в літературі та музиці — котра виникла в 1860-х роках та остаточно сформувалася у другій половині 19 століття у Франції. Засновники імпресіонізму — як і символізму та експресіонізму — діяли на противагу реалізму (особливо неокласицизму, а також і натуралізму). Імпресіоністи намагаються у своїх творах відтворити шляхетні, витончені особисті враження та спостереження мінливих миттєвих відчуттів та переживань, природу, схопити мінливі ефекти світла — проте на відміну від неокласицизму не зобов'язувалися об'єктивно відображати реальність, а натомість поділитися власними почуттями з спостерігачем твору, вплинути на нього. Термін уперше використовувався в негативному значенні при критичній оцінці твору Моне «Враження, схід сонця» (1872)

Відомими піонерами імпресіонізму стали художники:

• Едуар Мане ,

• Каміль Піссарро

• Клод Моне

• П'єр-Оґюст Ренуар,

• Альфред Сіслей,

• Дега Едгар

• Поль Сезанн

Деякі принципи імпресіонізму — передача миттєвого руху, плинність форми — у різному ступені позначилися в скульптурі 1880-1910-х рр. (у Эдгара Дега й Огюста Родена у Франції, М. Россо в Італії, П. П. Трубецького й А. С. Голубкиной у Росії); у той же час підвищена мальовничість імпресіоністичної скульптури вступала часом у протиріччя з відчутністю й тілесністю, властивій самій природі скульптурного образу. Майже одночасно з художниками-імпресіоністами з’явилися романісти й новелісти, поети і драматурги, чия творчість базувалася на миттєвих враженнях від побаченого.