69. Творчість Антона Манастирського

Анті́н Іва́нович Манасти́рський (*2 листопада 1878, Завалів, Підгаєцького району Тернопільської області — †15 травня 1969, Львів) — український художник, живописець і графік.

У своїх поетичних картинах за мотивами народних пісень Антін Іванович виявив себе талановитим художником.

Пісня та поезія були невичерпним джерелом натхнення Антіна Манастирського, про що свідчать численні твори, позначені виразним впливом народного мелосу. У творчій спадщині художника є ряд картин, безпосередньо пов'язаних з народною пісенністю. Вони мають назви, взяті з рядків народних пісень. Ось, наприклад: полотна «Ой під гаєм, гаєм», «Ой одна, я одна», «Ой там, під горою», «Засвіт встали козаченьки», «Ой ходила дівчина бережком» тотожні з українськими піснями. Використання народнопісенних мотивів у художній творчості визначає індивідуальну манеру мистецького мислення А. Манастирського. У згаданих композиціях виражені витончена пластичність, художній ритм, поетичність, які в мистецтві створюються не копіюванням пісенно-поетичних образів, а перетворенням їх у нову художню цілісність.

До найкращих творів у портретному жанрі слід віднести полотна «Портрет матері», «Портрет тестя», «Портрет Т. Г. Шевченка», «Автопортрет», «Запорожець», «Паламар», «Дідусь із Смерекова».

Велику популярність мали і його твори «На водопої», «На могилі», «Ой під гаєм, гаєм», «Прощавайте, товариші», «Вчора і сьогодні», «Розвідники» та багато інших.

З великим трепетом художник ілюстрував численні книжки, зокрема «Милу книжечку» (1925 р.) Іванни Блажкевич.

Значний доробок Манастирського, але є у нього і роботи присвячені духовному мистецтву. У національному заповіднику Давній Галич є відреставрована Успенська церква, що сяє на сонці позолоченими хрестами. Чудовою її окрасою є іконостас, який виконав майстер українського живопису початку ХХ ст. Антон Манастирський.

Понад дві тисячі робіт у спадщині цього митця. Сьогодні вони зберігаються у музеях Львова, Києва, Полтави, Дніпропетровська, Миколаєва, у приватних колекціях. Діяльність Антона Івановича Манастирського була високо оцінена, у 1953 році йому присвоєно звання заслуженого діяча мистецтв УРСР, а в 1957 році — народного художника України.

Ім'ям художника названо вулицю у Тернополі.

Білет №24

70. Французька скульптура кінця хіх – початку хх ст.

У 2-ій половині 19 ст. в російській та західно-європейській скульптурі знаходить відображення загальний процес демократизації мистецтва. Класицизму, який тепер перероджується у салонне мистецтво, протистоїть реалістичний рух з його відкрито вираженою соціальною спрямованістю, визнанням повсякденного життя, гідного уваги художника, зверненням до теми праці, до проблем суспільної моралі (Ж. Далу у Франції, К. Меньє в Бельгії та ін .)

Рене Франсуа Огюст Роден (фр. François-Auguste-René Rodin, * 12 жовтня 1840, Париж — † 17 жовтня 1917, Медон, поблизу Парижа) — французький скульптор. Один із засновників імпресіонізму у скульптурі.

Його творчість пов'язала 19 століття з 20-м, синтезувала реалізм з новаторством. Досконалість притаманна вже раннім роботам Родена («Людина зі зламаним носом», 1864). Статуї «Бронзова епоха» (1877), що втілює пробудження людства, його сум'яття перед майбутнім, і пронизані пафосом пророцтва статуї «Пророк Іоанн-Хреститель» (1879) в повній мірі притаманні характерні для Родена філософська глибина задуму, гостра життєвість й енергійне моделювання об'єму. В скульптурі «Бронзовий вік»(1876) автор прагне перейти до створення монументальних творів. Ідея створення цієї скульптури виникла в результаті знайомства Родена з творчістю Мікеланджело під час поїздки доІталії.

Свою найвідомішу скульптуру «Громадяни Кале» Роден створив у 1884—1888 рр. Громадяни Кале — герої одного з епізодів Столітньої війни. 

З 1880 і до кінця життя Роден працював над великою горельєфною композицією «Ворота пекла», навіяною «Божественною комедією» Данте, мотивами античної міфології, біблійних легенд, поезії Ф. Війона та сучасної Роденові поезії і символічно втілює світ людських пристрастей. Окремі теми цієї композиції Роден розробляв у вигляді самостійних творів. Це гостро гротескна фігура «Та, яка була чудовою Ольмьєр» (1885), пронизана тонкою поезією група «Поцілунок» (1886). Апофеозом жіночої краси є незвично сексуальна скульптура «Вічна весна». Цю скульптуру учень Родена Антуан Бурдель назвав шедевром шедеврів. В цій композиції він зобразив свою кохану Камілу Клодель. Оригінал знаходиться в Ермітажі, Санкт-Петербург.

Скульптура «Мислитель» наповнена внутрішньою силою і духовною величчю (1888).