58.Мистецтво Англії хvііі ст..

Виразність, багатство архітектурних форм досягалися чисто пластичними засобами. Особливої ​​своєрідності англійські майстри досягли в об ¬ ласті житлової архітектури - в сільських віллах, палацах, оточених мальовничими парками. Ідеал краси тут поєднувався з вимогами розумного розташування частин будівлі і розчленованої плануванням (Роберт Адам, 1728 - 1792).

Регулярний парк (французька) у другій половині XVIII ст. витісняється в Англії ландшафтним, в якому композицію утворюють вільні групи дерев, відкриті галявини, озера зі звивистими берегами

В області скульптури в Англії в 18 в. не було створено нічого видатного. Але саме цей час - період високого підйому декоративно-прикладного мистецтва: торевтики (обробка металів), обробки скла та особливо виробництва порцеляни

Основоположником реализма в английской живописи был Уильям Хогарт (1697—1764) Хогарт — один из первых английских теоретиков искусства. В трактате «Анализ красоты» (1753) оп выступал поборником реализма, ищущим красоту в многообразных формах действительности, в самой жизни, отстаивая ведущее место бытового жанра в живописи.

Плеяда портретистов второй поло¬вины XVIII века является гордо¬стью английского искусства. Доста¬точно назвать двух крупнейших, ко¬торые были в известном смысле ан¬типодами, — Рейнолдса и Гейнсборо

Величезну роль у творчості художника Гейнсборо зіграла його рідкісна музикальність. Якимось дивом Гейнсборо зумів перенести свою любов до музики і її тонке розуміння у живопис - в портрети, де легка гра світлих плям, кучеряве лінії створюють враження щойно отзву ¬ навчалися мелодії, в пейзажі - з їх ритмічної перекличкою. У портретах він катував ¬ ється передати миттєве, безпосередньо ¬ вною враження від моделі, не ¬ зважаючи на її «громадське положе ¬ ня», його цікавить звичайний повсе ¬ денний вигляд людини. На рідкість незвичайним був твор ¬ ний метод Гейнсборо. Не роблячи ескізів, він починав працювати відразу на полотні в затіненій майстерні, по-статечно впускаючи все більше світла, щоб вихопити деталі, але ніколи не вдавався до дріб'язкової обробці.

Рейнольдс. Среди многих портретистов Англии особое место принадлежало Джошуа Рейнольдсу (1723—1792). Он был организатором и первым президентом Королевской Академии художеств, основанной в 1768 г. Одночасно з реалістичними, вільно-невимушеними портретами Рейнольдс виконував парадні та алегоричні портрети в «великому Статуарному стилі» (як його називав сам художник), що поєднують риси яскравої індивідуальності, ідеалізму, раціоналізму і піднесеності.

59. Творчість анатолія Петрицького, особливості творчого методу.

Анатоль Галактіонович Петрицький - видатний український живописець і художник театру, народний художник СРСР, професор Київського художнього інституту. Оформляв вистави в театрах Києва – в “Молодому театрі”, Музичній драмі, Першому театрі Української Радянської Республіки ім. Шевченка., театрі опери та балету, українському драматичному театрі ім. І. Франка та Харківському театрі опери та балету. 

А.Петрицький знайшов індивідуальну стилістичну визначеність, сказав нове слово у світовій культурі ХХ сторіччя. Естетична система новітнього французького мистецтва, яку він відкриває для себе на початку століття на одній з київських лекцій, надала пошукам художника широти кольорового бачення, посилила міру живописного узагальнення. Чутливий до експерименту, А.Петрицький, динамізуючи композицію, перебільшуючи пропорції, завжди пам'ятав про норму і закон. Завдяки цьому його художні прийоми досягають потрібного формального чи емоційного ефектів (“Композиція”,1923; “Жіночий портрет. Ольга”, 1922). 

Нове в психології автора, особисто відчута ним на порозі творчої зрілості соціальна концепція мистецтва, пластично акумулювалися в картині “Інваліди”, (1924), що стала твором усього життя А.Петрицького й принесла йому світову славу на виставках у Венеції, Берліні, Берні, Женеві, Цюриху. На виставці в Нью-Йорку в престижному Карнегі-Холл картина експонувалась поряд із живописом світових новаторів А.Матісса та А.Дерена. Авторові було запропоновано значну закупівельну суму за продаж картини. Та А.Петрицький вважав, що вона належить Україні і повернув її на батьківщину, де незабаром на картину було накладено арешт, як на “формалістичний твір”. Лише через десятиріччя вона була поновлена в музейній колекції.