23.Творчість видатних скульпторів, які жили і працювали на Україні XVI – XVIII століття.

огляд скульптури — як орнаментальної, так і фігуральної — з першої доби візантійсько-романського стилю на Україні до кінця XII ст. свідчить про те, що українська скульптура прийшла тоді на Україну з Болгарії й, очевидно, болгарські впливи давали себе відчувати весь час, хіба лиш подекуди на них напластовувалися безпосередньо романські впливи Заходу.

Рішучу перемогу західних романських впливів в українській скульптурі доводиться констатувати в другому періоді цього стилю — в часі XIII — XIV ст. Це був час занепаду Наддніпрянщини, час, коли головне життя українського народу пульсувало на північно-західній частині української території — в князівстві Галицько-Волинському і місцевостях Белзької землі. Тут у цей час утворилися такі центри, як Галич, Володимир, Холм, потім Львів, і пам’ятки українського мистецтва того часу треба шукати головно по цих містах. На жаль, пам’яток скульптури від того смутного й неспокійного часу залишилося дуже небагато, але й ті, які залишилися, свідчать, як і пам’ятки архітектури, що українське мистецтво в той час остаточно романізувалося і для цих пам’яток треба шукати аналогій у романському мистецтві Західної Європи. Характерною пам’яткою тут передусім є скульптурні оздоби пишного романського порталу церкви св. Пантелеймона в Галичі; портал оточено цілою анфіладою пілястрів та колонок (колонки іноді в звичайний у романському мистецтві спосіб пов’язані посередині між собою парами), а вгорі по капітелях колонок і пілястрів пробігає характерний романський фриз із аканфового листя. На жаль, нічого не залишилося, крім блискучого опису в літописі, від пишної скульптурної декорації собору в Холмі, але, судячи з опису, це була типова різьба романського стилю з різнокольорових мармурів, — різьба багата, з орнаментальними та фігуральними сюжетами; її автором був, мабуть, славний на свої часи, як літописець його називає — «великий хитрець» на ймення Овдій. Це перше ім’я майстра скульптури, найстаршого скульптора, якого знає історія українського мистецтва.

Відливаної скульптури, себто скульптури з металу, від доби візантійсько-романської зосталося чимало, але це все здебільшого дрібні речі: маленькі натільні іконки, хрестики звичайні або енкалпіони (тобто такі, що розкривадася, а всередині були вкриті рясно скульптурами); іконки також були або прості, або складні, так що могли закриватися і на кожній сторінці мали святі зображення. Що ці хрести та іконки були не тільки привізні, але й місцевої роботи, видно з того, що нерідко, особливо на хрестах, зустрічаються зображення місцевих святих, невизнаних на чужині; отже, і в зображеннях на хрестах, якби ті хрести відливалися на чужині, цих святих ми б не бачили.

Ще з дрібних металевих скульптур того часу збереглося чимало медальйонів і особливо монет із скульптурними зображеннями київських князів. Монети були вже не відливані, а карбовані (чекан), і являють собою перші спроби своєрідних скульптурних портретів. Монети мають і відповідні написи. На червінцях князя Володимира Великого ми читаємо: «Се Володимир на столі, а се єго злато». На одному боці монети представлений Володимир у короні на престолі з хрестом, як берлом, а з другого боку монети часто буває представлений той знак, що під назвою «тризуба» прийнятий як герб Української держави. Можна думати, що вже в часах Володимира Великого, як і пізніше, це був знак Українсько-Руської держави, а значення цього старовинного знаку вже й тоді не знали.