1.4. Психосексуальний розвиток дитини

Минуле століття кардинальним чином змінило ставлення до людської сексуальності, яка стала об’єктом наукового вивчення різних дисциплін. Американський психолог Дженет Хайд ( ) вважає, що найбільший внесок у розвиток психології сексуальності зробили вчені, здобутки яких можна представити такими етапами:

на схилку XIX ст. – дослідження патології сексуальної поведінки нім. психоневрологом Ріхардом фон Крафт-Ебінгом;

1900-1910 рр. – психоаналіз віденського психіатра З.Фройда та вивчення антропології сексуальної поведінки англійцем Еллісом Хейвлоком;

1910-1920 рр. – соціологічні та медичні дослідження, проведені німецьким сексологом Магнусом Хіршфілдем та керованим ним інститутом;

1920-1930 рр. – крос-культурні етнографічні дослідження сексуальної поведінки амер. антрополога Маргарет Мід та поляка Броніслава Маліновського;

1930-1950 рр. – початок розгортання досліджень сексуальної поведінки чоловіків та жінок америк. зоологом Альфредом Кінсі;

1960-1970 рр. – вивчення фізіології сексуальних реакцій та сексуальних дисфункцій амер. сексологами Вільямом Мастерсом та Вірджінією Джонсон;

1970-1980 рр. – дослідження диференціації статеворольової поведінки амер. психологом Джоном Мани.

В нове тисячоліття людство входить з багатьма проблемами, які стосуються визначення норми та відхилень у психосексуальному розвитку людини, особливо в її дитячі роки, зниженням віку початку статевого життя молоді, підвищенням її сексуальної активності, часто пов’язаної зі зростанням венеричних захворювань, небажаною вагітністю, поширенням СНІДу тощо. Проте проблема лежить не тільки в площині безпечного сексу підлітків, а й в ускладненнях емоційного характеру. Статеве життя памолоді, яке значно випереджає в часі досягнення особистісної зрілості, супроводжується знеціненням кохання, тривожності, глибокими психічними травмами та розчаруваннями. Попри здобутки вчених у сфері сексуальної функції дорослої людини, сексуальна поведінка дітей все ще мало представлена в структурі психологічного знання, в змісті статевоосвітніх програм.

Відомий спеціаліст в галузі статевого виховання, американський психолог Сол Гордон проблему гуманізації “основного інстинкту” висловив такими словами: “Статева освіта у США є сьогодні у переважній більшості курсом із сантехніки – нескінченим висвітленням фалопієвих труб”.*

Дослідження Сіракузького університету (США) показали, що підлітки аж ніяк не зацікавлені в анатомії статевих органів. Натомість їх турбують такі питання, як мастурбація, оргазм у жінок, гомосексуальні орієнтації, розмір статевих органів та те, як дізнатися, що вони справді закохані, з чого складається еротичний потяг, яким є найкращий протизаплідний засіб, у який період дівчина має найбільше шансів завагітнити, а також різні питання про оральний та анальний секс.

Не будемо коментувати статистичні дані щодо абортів, видів венеричних захворювань серед неповнолітніх, вони добре відомі українській громадськості ( ). Те, що до вікових категорій, носіїв певних негативних тенденцій сексуальної поведінки, включені діти не тільки до 16-ти, але й до 14-12-ти та менше років, свідчить про те, що ми знаходимося на такому рубежі, де статеве виховання вже не є питанням моралі, а питанням життя та смерті.

Де провести межу? Яка інформація необхідна, а яка – ні? Чи потрібно підліткам знати про гомосексуальність або про позиції злягання? Які цінності маємо прививати юнацтву – цнотливість чи секс до шлюбу? Як ставитися батькам до того, що з чергового заходу зі статевого виховання їхня дитина принесла із школи кондом та брошурки про те, як правильно ним користуватися?

На наш погляд, методологічні засади генетичної психології дають змогу визначити стратегію та тактику статевого виховання в контексті людського розвитку. Як зазначає український психолог, академік С.Д.Максименко ( ), генетична психологія розглядає походження психічних явищ, їхнє становлення у життєвих процесах, функціонування та відновлення.

Отже, застосування положень генетичної психології дає змогу зрозуміти сексуальну поведінку дітей та юнацтва в психологічному ракурсі. Як, наприклад, чим зумовлена дитяча мастурбація? (походження); її перетворення у звичку (вплив життєвих обставин); чому серед емоційно депривованих (від лат. deprimo – пригнічую, брак ласки) дітей мастурбуючих значно більше (функціональне явище); коли, як, за яких умов діти вдаються до мастурбаційних дій, як переростає цю звичку дитина, як ставиться до неї, досягнувши дорослого віку (функції відновлення)? позицій генетичної психології психічні явища слід розглядати як певний пласт психічної

*Gordon Sol. What kids need to know // Psychology today, Oct. 1986,v.20. – p.22З

діяльності, зумовлений соціумом (наприклад, освоєння туалетних навичок), як смисли соціалізації (чому важливим є формування позитивного ставлення дорослих до тілесного низу), як наукове бачення (туалетний тренінг крізь призму різних психологічних шкіл).

Визначення концептуальних засад статевого виховання передбачає вирішення основного питання – чи є діти сексуальними істотами? Так, стверджують вчені. Ні – заперечують батьки та вчителі, – сексуальність є прерогативою дорослої людини, а прояви сексуальності дитини є ніщо інше, як наслідування аморальної поведінки хтивих дорослих.

Зігмунд Фройд ( 26) один із перших вчених, хто спробував простежити шлях розвитку сексуальності в дитячі роки і представив його в стадіях психосексуального розвитку. Згідно Фройду, сексуальна активність – це прагнення до насолоди та задоволення від функціонування як статевих органів, так і тіла в цілому. Лібідо фокусується у різних частинах тіла, які продукують сексуальне задоволення, так званих ерогенниих зонах. На кожній з встановлених Фройдом стадій, ерогенні зони є фокусом бажань дитини. Від того, яким чином вони задовольнятимуться, залежатиме нормальний розвиток особистості: “Сексуальне життя дитини полягає лиш у вияві цілої низки часткових інстинктів, що незалежно один від одного шукають задоволення почасти на власному тілі дитини, почасти на зовнішніх об’єктах”.* Якщо на шляху будь-яким проявам статевого потягу виникають перепони, дитина застряває на тій чи іншій сталії або повертається до більш ранніх стадій розвитку, набуваючи невротичних ознак. Покарання дитини за потребу у насолоді та втісі може викликати фіксацію на тій стадії, на якій певні ерогенні зони відіграють вирішальну роль у задоволенні лібідо. Фіксація – це комплекс, тобто неадекватні або надмірні реакції на певні стимули, що дезорганізують поведінку людини. Так, наприклад, брак стимуляції губ, задоволення від ссання на оральній стадії породжує прагнення до постійної підтримки ротових задоволень і проявляється у схильності до алкоголю та паління, булімії чи анорексії, звичці гризти нігті,в словесній агресії та судомах у горлі тощо. Якщо в процесі проходження стадій психосексуального розвитку прояви сексуальної поведінки дитини каралися, то в майбутньому секс в її свідомості буде завжди пов’язаний з негативними емоціями.Розуміння особливостей проходження дитиною тих чи інших стадій психосексуального розвитку дозволяє відшукувати психологічні витоки фригідності, садизму, мазохизму, гомосексуальності тощо. Саме дитячий вік, коли індивід проходить п’ять стадій психосексуального розвитку, закладає, згідно Фройду, те, якою буде статева поведінка дорослого.