Дві тіні хилитатись край вікна…

(Антоніна Цвид)

4.2. Якими бувають союзи двох сердець та як розвиваються любовні стосунки?

Ви ще не закохані? А ваші друзі? А хотіли б закохатися? Як з’ясували психологи, щоб закохатися, потрібний збіг двох обставин. По-перше, мати бажання закохатися, тобто установку на те, щоб зустріти його або ж її. По-друге, в момент спілкування з особою протилежної статі відчувати стан фізіологічного збудження. Результат буде гарантовано – ви обов'язково знайдете його або її. От тільки гарантій на те, що цей інтимний зв'язок буде тривалим та щасливим, ніхто не зможе дати. Чому? Поміркуймо над такими фактами.

У психологічному експерименті брали участь симпатичні дівчата, які у ролі журналістів інтерв’ювали молодих чоловіків і давали їм свої візитки, де були зазначені номери домашніх телефонів. Результати експерименту проявилися у двох протилежних за харак-тером моделях поведінки чоловіків. У випадках, коли інтерв'ю відбувалося у спокійному, малолюдному місці, майже ніхто з молодих людей не скористався можливістю зателефонувати симпа­­­тичній дівчині. Коли ж спілкування відбувалося у небезпечному місці, наприклад на підвісному містку, який до того ще й розхитувався над прірвою, то це приводило до повального закохування чоловіків.

Експеримент допоміг дійти висновку про фактор, на який слід зважати багатьом молодим людям: нервове збудження стимулює любовний “маркетинг”, тобто прискорює ідентифікацію об’єкта симпатії. Саме при збудженні нервової системи різними за природою чинниками(алкоголем, наркотиками, нікотином, гучними ритмами музики тощо). підкреслюють психологи, збільшується ймовірність фальшивої атрибуції, тобто приписування партнеру особистісно очікуваних рис, яких насправді у ньо­­­го може і не виявитися. То ж чи варто закохуватися на дискотеці?

Квазіамор – прекрасна штука,

Як солодко хвилює нас.

Лоскотна серця псевдомука,

Страшне страждання лиш на час.

Ерзац-кохана! Ти не знаєш,

Як квазі я тебе люблю!

Віддай же все, що ти ще маєш

Своєму псевдокоролю!

Принцесо! Швидше роздягнися!

Принцесо! Швидше на матрас!

Ну, все в порядку – понеслися:

Ерзац, ерзац, ерзац, ерзац!

(Юрко Позаяк. Квазімор – прекрасна штука. – Лель, 1994 –№2. – С.11)

Слід наголосити, що ефект рожевих окулярів або так званої подвійної оптики кохання, коли недоліки коханої людини майже не помічаються, а позитивні риси значно перебільшуються, особливо притаманний саме закоханим. Він або вона протягом певного часу ніби ніяк не може скинути пелени з очей. Партнер може бути яскравим егоцентриком або навіть проявляти непорядність у взаєминах, а другий партнер, як у тій пісеньці: "Нічого не бачу, нічого не знаю, нічого нікому не скажу…” Ось типовий приклад.

Юна, чарівна Оксана, яка щойно отримала диплом про середню освіту, влітку намагалася вступити до технічного вузу. Під час вступного письмового іспиту з математики Оксані випало сидіти поряд із симпатичним хлопцем, який виявився випускником сусідньої школи. Часу на виконання завдання обом не вистачало, тому допомагали один одному як могли. Після екзамену новий знайомий провів Оксану додому і навіть познайомився з її батьками, які з нетерпінням чекали повернення доньки. Сергій, так звали хлопця, сподобався і Оксані, і її батькам. Хлопець здавався дотепним, адже він з таким гумором розповідав про екзаменаційні пери­­­петії. З того часу Оксана і Сергій почали зустрічатися, оскільки обом давно вже хотілося мати близького друга, та й наступні екза­­­мени дедалі більше зближували їх.

Спочатку Оксана навіть слухати не хотіла маму, яка все частіше почала зауважувати дочці, що її друг досить безцеремонно поводиться в їхній хаті: може без підстав засиджуватись до пізньої ночі, потім по­­­тайки позичати в Оксани гроші на таксі. Хлопець без зайвих вибачень міг майже опівночі зателефонувати дівчині, щоб повідомити про зміну своїх планів на нас­­­тупний день. Майже не звернула Оксана уваги також на те, що її хлопець виявив диво­­­вижну байдужість до її настрою та сліз з приводу того, що вона не добрала необхідної суми балів для проходження по конкурсу. Дівчина була просто засліплена любов'ю, тим, як гарно їм удвох, як добре він цілується. Їй було справді байдуже, що суму, яку вона потайки позичала Сергію із сімейного "банку" – маминої шкатулки, потрібно було рано чи пізно повертати. Якось Сергій зателефонував далеко за північ і попросив Оксану терміново привезти певну суму грошей у відділок міліції, бо його затримали за перебування у нетверезо­­­му стані і треба сплатити штраф. Оксана зазвичай зазирнула в шкатулку, але там лишилася тільки незначна сума грошей. Нічого було робити, довелося про все розповісти мамі, яку також розбудив пізній дзвінок, і слізно попросити її виручити в останній раз. Тільки у відділенні для нетверезих Оксана вперше подивилася на Сергія іншими очима. Хоча був він уже майже тверезий, проте вона не впізнавала його. Це бу­­­ла зовсім чужа людина…

Поміркуймо над випадком з Оксаниного життя. Як потенційно могли розвиватися в майбутньому її інтимні стосунки з хлопцем, якби не випадок з медвитверезником? Застосуймо для аналізу вже відомий нам вимір граней любові та для наочності уявімо їх на малюнку. Оксану та Сергія з першого погляду об'єд­­­нало почуття пристрасті, яке можна зобразити лише однією стороною трикутника. Решти сторін ще немає, тому означимо їх пунктирними лініями(мал. 4)

мал. 4

Подібні емоції переживають дівчатка, закохані у відомого співака чи рок-музиканта, поп-зірку чи навіть однокурсника. Те саме можна сказати і про хлопців у стані закоханості. Сама думка про неї (нього) наповнює душу особливим піднесенням, збудженням. Такий стан може виникнути також під впливом алкоголю, паління, ритмічної музики, ігор, тобто всього, що фізіоло­­гічно збуджує людину, породжує ейфорію, піднесений настрій. Такий стан фізіологічного збудження може стимулювати нестримні еротичні відчуття, бажання близькості, сильний сексуальний по­­­тяг один до одного. Напруга може стрімко зростати і з такою ж швидкістю згасати після ситуації зближення. Ось чому почуття, яке базується лише на пристрасті, як правило, нетривке. Встановлено навіть, що воно може три­вати лише до півроку або максимум до року. У таких випадках подальший розвиток взаємин супроводжується багатьма образами, претензіями закоханих одне до одного. Мовляв, я так стараюся бути завжди сексуально привабливою для нього, вдягаю еротичну білизну, стежу за своєю фігурою та макіяжем, вивчаю наукову літературу з питань сексу, виконую рекомендації і прагну бути активною у зляганні, але марно… Він дедалі частіше лишається холодним та незворушним. Я вже не можу, як раніше, причарувати його, з кожним днем ми втрачаємо частку того, що було поміж нами. Я органічно відчуваю брак фантазії, не знаю, чим ще його привабити… Як можна зарадити у таких випадках? Чому вмирає пристрасть? Чи можна її повернути?

Видатний фізіолог І.М.Сєченов зазначав, що любов проходить три стадії свого розвитку. Перша – це так звана платонічна любов: наростання почуттів, збільшення діапазону емоцій через поєднання ідеалу з реальною привабливістю образу коханої людини, пізнання якої манить новизною, таємничістю. Так характеризує вчений перший, романтичний етап розвитку взаємин закоханих. У ній еротичний компонент надзвичайно блідий і невиразний. Він поступово наростає на другій стадії кохання – любові-“володінні”. При цьому місце темних, непевних статевих потягів та прагнень заступають яскраві, трепетні відчуття любові. “Минає місяць, рік, щонайменше два, – писав Сєченов, – і, як правило, пристрасть вже згасла, навіть у тих ідеальних випадках, коли з обох сторін дійсність відповідала ідеалам”*. Приходить третя, плато-стадія. Почуття вже більше не нуртують, не переповнюють душу і тіло. Переживання починають нагадувати течію повноводної річки, яка, хоч і є достатньо *Сеченов И.М. Рефлексы головного мозга// Избранные произведения. – М.: Учпедгиз РСФСР,1958. – С.130.

сильною, могутньою, проте спокійною, з проторованим річищем. Цей етап взаємин закоханих називають любов'ю за звичкою, дружбою.

У чеського письменника Едуарда Петішки є оповідання “Філемон”:

“– Липа ця пахне так само, як і колись, – сказала вона.

– Тільки бджоли літають над нею вже інші.

– Зате гудуть вони так само, як гули тоді. Хіба це не дивно? – запитала вона. – В мене таке враження, ніби те, що було сорок чи п'ятдесят років тому, було тільки вчора. Що нічого не змінилося, а якщо й змінилося, то дуже й дуже мало.

– Я з тобою майже згоден.

…– Ти поет, Пашо! – сказала вона захоплено.

Йому було сімдесят, але він іще не втратив здатності розквітати під закоханим поглядом дружини. Цією фразою вона нагадала йому студентські роки, коли він з успіхом писав вірші й ці вірші друкувалися в кількох студентських альманахах…

– Якщо хочеш, я складу тобі тут, за цим столом, вірш про сьогоднішній день.

– Склади! – заплескала вона в долоні, як плещуть малі дівчатка, – нетерпляче й весело.

…– Я весь час думаю про тих молодят. Чи будуть вони щасливі?

Він почав насвистувати мелодію пісні “Червоні маки в житі”. Вона взяла його за руку. Цим свистом багато років тому він подавав знак, що жде її під будинком.

– Вони будуть щасливі, якщо навчаться чекати й не втікатимуть одне від одного. Пригадуєш, як я одного разу чекав тебе під будинком на лавці? Чекав, чекав та й заснув.

– Не ображайся, Пашо, – вона стиснула його руку, – я була певна, що ти пішов!

– А пам'ятаєш ту грозу, яку ми ніяк не могли перечекати? А потім уночі я проводжав тебе до твоєї матері. Ти так боялася своєї матері!

– Сердешна мама. Вона не спала й завжди щось в'язала.

– А знаєш, чекати на того, хто запізнюється, не кожен уміє. По-справжньому чекати – це мистецтво.

– Ми завжди чекали одне на одного, – сказала вона. – Та все ж мені було б шкода, якби ті двоє молодят були нещасливі.

Старий неквапливо пройшов повз юнака і дівчину, і в ньому мимохіть зринув спомин про те, як тоді, після тієї грози й нічної пригоди, він раптом відчув жаль, що свободі його настав кінець, і навіть завагався, чи не накивати п'ятами, і як те, що він вважав тягарем, поступово перетворилося на крила. Бо що таке щастя? Щастя – це бути разом.”

( Едуард Петішка. Шлюбні ночі.)

Та з пли­­­ном часу мало-помалу плато-лінія любові починає знижуватися спочатку по­­­вільно, а згодом стрімкіше. Саме так уявляв Сєченов третю, завершальну стадію життя любові, а вірніше, процес її зникнення, вмирання. Чи не є він закономірним, незворотним процесом руйнації пристрасті? Чи можна якось протидіяти цьому? Так, вважає Сєченов, можна вберегти кохання від власної смерті, але тільки за однієї умови – “підтримання мінли­­­вості коханої людини”. Що це означає? Учений мав на увазі збереження новизни, інтересу партнерів одне до одного, збагачення ними своєї індивідуальності заради забезпечення емоційного тонусу стосунків.

Поміркуймо, чи підтверджується теза І.М.Сєченова про мінли-вість коханого образу в реальному житті? Розглянемо для прикладу соціологічні тенденції розлучень серед молодих пар, а також шлюбів

з різнем стажем подружнього життя. Піки розлучень припадають на 5-7-й роки, 10-13-й, а також 18-20-ті роки сімейного життя. При цьому однією з головних причин розриву подружніх стосунків, за свідченням соціальних служб допомоги сім'ї, є зрада. Чому ж зраджують,­ адже одружувалися з любові?

Пошукаймо відповідь на це запитання на сторінках класичної праці І.М.Сєченова "Фізіологія і психологія". Розлучаються через сенсорний голод, тобто через те, що їй або йому вже відомо – що він (вона) ска­­­же, зробить, подумає. Все звично, буденно, сіро в сімейному житті та в сприйнятті партнера. Оскільки кохання – це завжди обмін, тому, коли вже нічим обмінюватися, кохання згасає. І згасає воно з однієї причини – вичерпаності матеріалу для обміну, його збіднення, взаємної присиченості, вичерпаності колись закоханих.

“… Клава лінькувато підводилась йому назустріч, солодко, з хрускотом у плечах, потягалася, спинаючись навшпиньки і крадькома поглядаючи на себе у дзеркало…

Вечеряли мовчки, наче після лайки.

– І де ви в чорта взялися! – бубонів уночі Андрій, блимаючи цигаркою. – В селі й отакі маніжені…

– Там, де й ви! – швидко, завчено, відповідала Клава і розпринджено одверталася до стіни. – А як ми не такі, то знайди собі кращих…

Тоді він ненавидів у ній все: тонку викохану талію, гарячі ноги і навіть ім’я: Клава, вокал… – чортзна-що!

Іноді ж серед ночі, після якогось хворобливого фізичного примирення, вона починала плакати, жалітися, що скучає за Владивостоком, за веселою матроською самодіяльністю і що мати, як його немає вдома, дражнить його списаним офіцером, а її обзиває роззявою, щоб знала, за кого виходити заміж…

Тоді Андрій прожогом схоплювався з постелі, смалив цигарки, – никав по хаті, натикаючись на стільці і гуркаючи ними об підлогу…

(Г.М.Тютюнник. Холодна м’ята – С.51-56 //Твори. Книга 1: Оповідання. – К.: Молодь, 1984.).

Якщо ж пара береже свою любов, то вона використовує її живильні сили для свого особистісного зростання у будь-якій сфері людського буття, чи то в освоєнні нових кулінарних тонкощів, нових граней виконання батьківських ролей для своїх синів та дочок, спільному освоєнні премудрощів садівництва та городництва на земельній ділянці, участі в різних громадських, релігійних об'єднаннях, захоплення мистецтвом, заняття спортом тощо. При цьому він та вона опановують нові види діяльності, розвивають кругозір, пізнавальні можливості, збагачують вміння та навички, піднімаючись все вище і вище щаблями особистісного зростання, відкриваючи в собі і в коханій людині дедалі більше граней розквіту індивідуальності. Це постійне насичення змісту інтимного спілкування робить партнера завжди цікавим, бажаним, жаданим. 0сь що мав на увазі І.М. Сєченов, пропонуючи універсальні ліки для любові: “… Яскравість пристрасті підтримується лише мінливістю образу пристрасті”* Цей висновок видатного фізіолога перегукується з думкою французького філософа П’єра Тейярда де Шардена: “Любов – це і пригода, і поразка. Вона розвивається, як Всесвіт, тільки в постійній зміні”.

Любов без дружби та моральних угод називають сліпою закоханістю чи безглуздою пристрастю. Недаремно кажуть, що кохання подібне до спраги: “…Її звали Киценькою. Брюнетка, з розкішним волоссям, з чорними, блискучими очима. Лице – кров з молоком. Зуби чудові. На устах усміх такий, що аж за серце хапав. Голос – у розмові, не в співі… але такого голосу я не чув ніколи. Та й загалом уся вона, кождий її рух, кожда рисочка, кожде слово, кождий позирк її очей – усе в неї було таке, що я від першої хвилі забув себе, все в неї мені видавалося невиданим… Недаром кажуть, що закохання – слабість, манія. Коли я побачив її, почув її голос і усміх, на мене найшла така хвороба, і то в такім сильнім ступені, що я навіть здумати не міг того, щоб їй опертися… Але тоді се наскочило на мене раптом з такою силою, що я цілком стратив застанову. І я станув без власної волі, без сили, без тями… … Я сидів і дивився на неї…

…Почалося для мене життя від ночі до ночі. Я покинув ходити на університет, покинув думати про себе, про свою будущину, жив тільки тим, що бачив її, ловив вухом її сміх та її слова, думав про неї… Я, бачилося, навіть не любив її так, як люблять закохані. Я тільки почував невідхильну потребу щодня бачити її, так, як почуваємо потребу світла та повітря”… (Іван Франко. Батьківщина). Сліпе кохання часто руйнує долі. Недаремно любов-пристрасть стала предметом кінематографічного аналізу українських митців к відомому серіалі “Острів любові”. Її можна зобразити трикутником зі сторонами-пунктирами, якими означають емоційну прихильність та моральні угоди з реально існуючими взаєминами – третьою стороною – пристрастю (мал.5).

*Сеченов И.М. Рефлексы головного мозга// Избранные произведения. – М.: Учпедгиз РСФСР,1958. – С.126

угоди дружба

пристрасть мал.5

Прикладом такого типу любові є численні короткотривалі романи, які зав'язуються на вечірках, курортах, у відрядженнях, екскурсійних турах і закінчуються одночасно із завершенням терміну спільного перебування. Навіть якщо така пара узаконить свої відносини, оформивши, наприклад, шлюб, такий союз буде, зазвичай, нетривалим і дуже швидко розпадеться. Згадаймо трагедію сімейної пари з оповідання Льва Толстого "Крейцерова соната". Пристрасть, яка час від часу допомагала героям твору налагоджувати подружні стосунки у ліжку, підтримуючи хистку рівновагу у виконанні сімейних ролей, не здатна була дати взаємопідтримку, їхнє вміння спілкуватися, взаємодіяти між собою за межами спальні: “Здається, на третій чи четвертий день нашого медового місяця я застав дружину сумною, став питати про щось, став її обнімати, що, по-моєму, було все, чого вона могла бажати, але вона відвела мою руку і заплакала. Про що? Вона не вміла сказати. Їй було сумно, тяжко. Вона сказала мені, що бачить, що я не люблю її. Я дорікнув їй у капризі, і раптом обличчя її зовсім змінилося, замість суму відбилося роздратування, і вона найотруйнішими словами почала дорікати мені в егоїзмі і жорстокості. Я подивився на неї. Все її обличчя передавало повну холодність і ворожість, ненависть майже до мене. Пам' ятаю, як я жахнувся, побачивши це. “Як? Що? – думав я. – Любов – це поєднання душ, і замість цього ось що? Не може цього бути, це не вона!” Враження від цієї першої сварки було жахливе. Я називав це сваркою, але це була не сварка, а це було виявлення тієї безодні, яка в дійсності була між нами. Закоханість виснажилась задоволенням чуттєвості, і залишились ми проти один одного в нашому дійсному ставленні одне до одного, тобто два зовсім чужі один одному егоїста, які бажають отримати собі якомога більше задоволення одне через іншого. …Іноді бували слова, пояснення, навіть сльози, але іноді … ох! Гидко і тепер згадати – після найжорстокіших слів одне одному раптом мовчазні погляди, усмішки, поцілунки, обійми… Фу, мерзота! Як я міг не бачити всієї гидоти цього тоді…”

Уявімо інтимні стосунки у вигляді двох сторін трикутника (мал.6),

які означають наявність еротичного потягу один до одного та певну схожість поглядів пари на життя. Емоційне життя, потреби спілкування таких людей лишаються відчуженими одне від одного. Це своєрідний прагматичний союз людей, який об'єднує ще й сексуальний потяг. Такий характер інтимних взаємин називають марною, “голівудською любов'ю”, оскільки такі союзи утворюються

досить часто серед відомих, популярних людей – кінозірок, музикантів, фотомоделей. Мотивація подібних союзів – об'єднання капіталів, підвищення рейтингу популярності, привернення публіки до власного імені. Недарма кажуть, що пристрасть приходить і відходить, а угоди лишаються. З часом такий характер взаємин може набути форми відокремленого співіснування колишньої пари, що разом розв'язує лише певні майнові або фінансові справи, лишаючись при цьому чужими один одному в приватному житті. Отака вона, голівудська любов.

Яка доля очікує такі пари, які будують свої взаємини лише на основі певної угоди, наприклад знайомства через сваху чи рекламне оголошення? Якщо домовленості та зобов'язання ли­­­шаються єдиною складовою співжиття чоловіка і жінки впродовж подальшого їхнього спільного життя, то рано чи пізно вони розлучаються. Р. Стенберг називав такий тип взаємин “пустою любов'ю” і зображував їх трикутником, в якого є лише одна сторона, а решта – примарні. (мал.7).

мал.7

Зовсім інша доля у пари, яку об'єднує почуття, породжене не тільки обопільними домовленостями, а й дружбою, глибокою прихильністю одне до одного, повагою та партнерством. Подібні взаємини можуть скластися поміж самотніми літніми людьми, або й молодими, які, прагнучи позбутися самотності, усвідомлюючи важливість товаришування та взаємодопомоги, прагнуть підтимати одне одного і в радості, і в горі, набуваючи досвіду гармонійного співжиття, радості співіснування. Любов таких чоловіків та жінок називається компанійською(мал.8)

угоди дружба

пристрасть мал.8

Спектр позитивних емоцій, взаємопідтримка та взаєморозуміння може з часом скорочувати психологічну дистанцію спілкування, породжувати бажання тілесної близькості, стимулювати розвиток сексуальних стосунків. Результатом у цьому разі може бути повна, гармонійна любов. І хоча сексологи вважають, що в подібних пар фізична близькість не сягає повноти діапазону справжніх еротичних переживань, все таки цей компонент фізичної потреби одне в одному може мати свої переваги, оскільки більш орієнтований на особистісні уподобання людей. Чи важливо це для почуття любові? Так, тому що добрі друзі вміють краще, часто без слів відчувати та розуміти потреби та бажання партнера, які не висловиш словами: підтримати поглядом, дружнім жестом, дотиком руки. Не забуваймо, що любові-дружбі притаманні передусім подільність та саморозкриття Я. Не варто недооцінювати важливий фактор міжстатевого порозуміння. Він полягає в тому, що він та вона як компаньйони, наслідують нормативи саме партнерської поведінки, тобто орієнтуються не на до- мінаторний характер взаємин, а на егалітарний.

Інна познайомилася з Олегом, коли той почав працювати в їхній редакційній команді. Вони були майже однолітками, обом близько тридцяти, уже розлучені, жили одинаками, маючи від попередніх шлюбів дітей. Обоє очолювали роботу підрозділів редакції, проте почувалися серед її працівників "підстарками". Ні Інна, ні Олег ніколи не лишалися навіть на невеликі вечірки, що їх влаштовували молодші колеги. Редакція стрімко набирала темпів роботи, успішно освоювала нові сфери діяльності. І головна заслуга в цьому була саме Інни та Олега, які, хоч і конкурували між собою, проте робили це так уміло, що не те, що сварок, навіть суперечок майже не виникало між ними та їхніми підлеглими. Вони завжди могли порозумітися в усіх проблемних ситуаціях, узгодити стратегію, підстрахувати, допомогти, розрадити в разі невдачі. Поступово це взає­­­морозуміння і знання одне одного перекинулося на сферу сімейного побуту, виховання дітей, дозвілля. Радилися, підтримували одне одного, допомагали, як могли. Така дружба тривала майже два роки.

Пізніше вони чесно призналися одне одному, що до того пам'ятного вечора навіть потаємної думки чи прихованого бажання бути коханцями жодного разу не виникало. Якось після успішно завершеного важкого завдання Інну та Олега співробітники редакції майже силою примусили випити шампанського “на брудершафт!” Той поцілунок був для оточення цілком формальним ак­­­том, а для Інни та Олега він відкрив перші, незбагненні нові відчуття та бажання. Так почалося їхнє романтичне почуття, що дуже скоро переросло в палку пристрасть.

Цікаво, що романтична любов, тобто комбінація пристрасті і подільності Я (див.мал.9), особливо в ранньому юнацькому віці, має свої специфічні закономірності розвитку.

мал.9

Якщо, наприклад, батьки, оточення, друзі не схвалюють її (його) вибір і чинять на закоханих будь-який тиск – забороняють побачення, навмисно не кличуть до телефону або всіляко підкреслюють його (її) негативні якості чи дискредитуючі факти з його (її) біографії, то реакція двох, як правило, проявляється у сильнішому паруванні, навмисному протиставленні себе оточенню та підкресленій демонстрації міцності своєї любові. Таку емоційну реакцію закоханих на за­­­грозу їхньому почуттю ззовні психологи називають "ефектом Ромео і Джульєти". Отже, якщо ви­­­бір об'єкта любові молодих нам не до вподоби і ми справді переконані в тому, що вони – не пара, перш ніж щось радити чи висловити свої оцінні судження, пригадаймо ефект Ромео і Джульєти та подбаємо про більш опти­­­мальний спосіб впливу. Романтична любов з часом згасне сама собою, якщо не збагатиться обопільними моральними зобов'язаннями закоханих.

І нарешті, досить поширеними є інтимні контакти, які називають симпатією чи прихильністю (див. мал.10). Комусь може подобатися розмовляти з певною людиною “по душах”, розповідати про своє життя, ділитись сокровенним. Якщо почуття приязні, дружби, довіри не переростає в потребу бути фізично близькими людьми, про них кажуть, що вони щирі, теплі, сердечні.

мал.10

Побутує думка, що дівчата та жінки емоційніші, романтичніші у коханні. Вони, мовляв, прагнуть любові, всіляко чіпляються за коханих чоловіків, у разі розриву важче це переживають. Наукові дослідження показу­­­ють помилковість таких тверджень. Американські вчені навіть підрахували, що представники сильної статі у три рази частіше скоюють самогуб­­­ства на любовному ґрунті, ніж жінки.

Інтимні взаємини, які характеризуються лише дружбою, подільністю Я, називають симпатією. У людей, які симпатизують один одному емоційно теплі стосунки, схожі переживання певних психічних станів, оцінні судження. Чоловік і жінка як добрі друзі, симпатики далеко не завжди коханці. Коханці далеко не завжди симпатики. Проте першим кроком на шляху до кохання має бути поєднання еротичного потягу з потягом душі.

Кохання – почуття вибіркове та односпрямоване, адже об'єкта симпатії чи пристрасті ми обираємо серед багатьох. Любов приходить тоді, коли людина бачить і чує тільки одного чи одну, коли зосереджує тільки на ньому чи на ній всі свої думки, увагу, вчинки. Коли він чи вона безкорисливо, без мотивації ззовні несуть добро власне об'єкту вибору, а не іншим. Таку серцеву вибірковість якнайточніше передають слова академіка Льва Ландау: “ Любов – це крайня ступінь зосередженості на одній людині”. Саме винятковою ступінню зосередженості на іншій значущій людині можна відрізнити любовне почуття від закоханості. Закоханість орієнтована на самого себе: “ Собою я заповнюю твій світ”.

Чи залежить міцність любові від того, в кого, людину якого віку ми закохуємося? Так, вважають науковці, певною мірою. На думку медиків, якщо в закоханої пари різниця у віці між чоловіком та жінкою у межах 5-7 років, то вона є оптимальною для підтримки тривалості любові-пристрасті, тобто еротичних стоснків. Сексологи вважають, що однаковий сексуальний темперамент більш властивий людям приблизно одного віку. Проте, оскільки жінкам доводиться виношувати, народжувати та доглядати дітей, вони швидше старіють. То ж коли жінка трохи молодша за чоловіка, вона після завершення реалізації репродуктивної функції ніби вирів-нюється з ним у біологічному віці.

Чи згодні з медиками психологи, чи поділяють вони їхню точку зору? Виявляється, не зовсім. Вагомою умовою гармонійного кохання вони висувають фактор психологічної сумісності, зумовленої однаковими віковими інтересами та потребами, подібним набутим досвідом виконання соціальних ролей. Якщо між закоханими через різницю у віці, спостерігаються значні відмінності у психології особистості, то це стає перепоною в міжособистісному розумінні. Так, скарги на набагато старшого за себе чоловіка пацієнток центру сімейного консультування зводилися до одного: “Ми ніколи не розу-міли один одного. Адже навіть у молоді роки, коли мені хотілось розважатись у компанії, чи піти на танці, в кіно чи у гості, його цікавили тільки газети, телевізор, від якого його неможливо було відірвати або денний сон. На мої докори завжди говорив одне: “Я надто втомлююся на роботі”. Коли ж мені кортіло пококетувати з ним, розпалити хоча б трішечки його чоловіче бажання погратися в ліжку, він пропонував або прогулятись у парку, або посидіти на лавочці чи хотів пограти у шахи. І так усе життя”.

Психологи підкреслюють: головна передумова оптимальних взаємин чоловіка та жінки, довгого життя їхньої любові – психологічна сумісність пари. Закон психологічної сумісності полягає в тому, що його та її біологічно зумовлені людські якості можуть або доповнювати одна одну, як протилежні, або збігатися. Сформовані властивості, тобто ті, які виховані в людині протягом життя, мають обов'язково збігатися.

Це означає, що в інтимному спілкуванні може бути успішним як союз холерика з флегматиком, екстраверта з інтровертом, жайворонка та сови тощо,так і холерика з холериком, інтраверта з інтровертом, двох жайворонків чи двох сов. Проте навіть біологічна сумісність індивідів у парі не гарантує успішність розвитку їхніх любовних взаємин. Якщо він та вона по-різному дивляться на світ, тобто мають полярні погляди на життя, його цінності та шляхи їхнього досягнення, то їм буде важко порозумітися й визначити спільну стратегію творення сім'ї, виховання дітей, життєдіяльності в суспільстві. Результати психологічних досліджень показують, що щасливі в коханні пари мають передусім подібну структуру сві­­­домості, тобто однакову систему життєвих цінностей, особистісних прагнень, соціальних орієнтацій та поглядів на життя.

Побутує думка, що на рівні природою даних властивостей рівновагу психічних ресурсів пари, а отже, потенцій їхніх лю­­­бовних почуттів, підтримує закон взаємодоповнюваності певних індивідних властивостей, зовнішніх даних тощо. Як писав Василь Розанов: “Я любив її, як гріх любить праведність, і як криве любить пряме. І як інше – правду”. Часто, наприклад, звертають увагу на те, що високі чоловіки, вищі на зріст за біологічну норму, закохуються у жінок "кишенькового типу", тих, що мають нижчий, ніж середній зріст. І на­­­впаки, низькі чоловіки прагнуть до контакту зі жінками, значно вищими за них. Вважають, що кароокі віддають перевагу голубооким чи сірооким, кирпаті – прямоносим, круглолиці – довголиким та ін.

Звичайно, наукових узагальнень з цього питання ніхто ще не проводив. Проте ряд закономірностей розвитку щасливого кохання, які з'ясували психологи, став уже хрестоматійним. Так, один з фундаторів гуманістичної психології американський учений Абрагам Маслоу вважав, що оптимально сумісною є та пара, де обидва здатні на самопожертву заради одне одного, де існує злиття Я з “не-Я”. Ця ідентифікація з іншим можлива за умови єднання з цінностями коханої людини, стирання граней між собою та іншим, розширення себе світом значущого Я. При цьому всіх людей – і жінок, і чоловіків психолог поділяв на тих, хто має здатність або до Б-любові, тобто виявляє безкорисливість у коханні, та Д-любові, тобто дефіциту в її віддачі іншому. Якщо закохується пара, де один має Б-, а інший –Д-властивості, то їхнє почуття любові живиться тим, що один охоче віддає тепло свого почуття, а інший з радістю його приймає. Значно гірший прогноз щодо збереження любові в тієї пари, де і він, і вона здатні виявляти лише один із різновидів почуття – Д-любов. У цьому разі і їй, і йому так хочеться, щоб їх любили, виявляли увагу, тепло, що в цьому процесі взаємного очікування вони можуть перебувати досить тривалий час. Проте жоден з них не робить, а насправді і не здатний зробити крок назустріч. Він звинувачує її, вона його, і так інколи упродовж усього життя. “Чому іншим так таланить, – часто запитують вони самих себе, – чому мені так не щастить?” Відповідь, виявляється, дуже проста. Любити треба вміти. Варто лише зустрітися людям з властивостями В-любові, як вони починають так любити, що зовсім забувають про себе.