6.1. Зґвалтування: причини та наслідки

Щодня у статистичних зведеннях МВС читаємо: “Викрадено стільки-то автомашин… Здійснено стільки-то нападів. З них зґвалтувань…” Такі переліки стали для нас звичними і чи часто ми замислюємося над тим, які почуття, переживання, тривоги і страхи супроводжують будь-яке насильство, особливо сексуальне. Останнім часом зросла кількість зґвалтувань, жертвами яких стають не тільки жінки, а й чоловіки, не тільки дорослі, а й діти - дівчатка та хлопчики.

Спектр сексуального насилля включає не тільки статеві зносини без згоди, а й приниження сексуального характеру (брутальні жести, вислови), зловживання (небажані дотики до тіла, маніпулювання статевими органами, примушення до орально-генітальних контактів), а також сексуальну експлуатацію, тобто втягнення дітей та молодих дівчат у проституцію або дії, пов’язані з виготовленням порнографічних відео- чи фотоматеріалів.

Які ж чинники зумовлюють сексуальне насильство? Їх багато, і вони тісно переплетені. Це й зміни в соціально-економічному устрої життя, і ліберизація ставлення до сексуальності в суспільній свідомості, і експлуатація еротики в комерційній рекламі та відеопродукції, і доступність порнопродукції, і патопсихологічні схильності людей тощо. Сексуальні стосунки в умовах перехідного періоду суспільного життя дедалі більше стають своєрідним товаром на продаж за угодою чи без неї, видом дозвілля або об’єктом шоу на масових заходах, у телепрограмах, рекламі. Вони є начебто своєрідним фоном, що активізує прояв сексуального насилля у різних формах.

Кому не відомі факти, коли сексуальність використовується як принада для купівлі тих чи інших товарів та послуг або для задоволення певних амбіцій. Згадаймо хоча б тих багатьох українських дівчат, які у пошуках добрих заробітків за кордоном спокусилися на пропозиції виступати в еротичних шоу і стали живим товаром для поповнення контингенту повій різних розважальних закладах країн Заходу та Близького Сходу.

Які ж дії можна вважати проявом сексуального насилля? Коли президент країни торкається спини жінки-службовця секретаріату президентської адміністрації чи вітає у формі палких обіймів стажерку адміністрації – що це? Вияв сексуального зазіхання чи просто невинний жарт? Психологи вважають, що будь-яке насилля, в тому числі й сексуальне, це не тільки силування, примус до дії не з доброї волі, а й небажані для особи дії.

Як визначають сексуальне насилля? Це – зловживання сексуального характеру, для задоволення потреб та інтересів у такий спосіб, який грубо порушує прийняті в суспільстві моральні норми людських стосунків, зачіпає гідність особи та завдає шкоди її психічному та фізичному здоров’ю. Таке визначення охоплює широкий діапазон людських взаємин і підкреслює – немає подвійного стандарту в оцінці видів насильства, хай це буде брутальний жест, вислів сексуального характеру чи зґвалтування. Тому до сексуальних злочинів відносять не тільки важкі види примусу, як-то зґвалтуван-ня, або примус до сексуальних контактів, а й розбещені дії щодо дітей та дорослих без примусу, а також сексуальні приставання.

Слід зазначити, що нормативи сексуальної поведінки в переважній більшості етнокультур містять цілий ряд табу, тобто заборон, поведінкових обмежень, які слугують людям певними моральними орієнтирами. Порушення цих норм у вияві сексуальності не тільки карається законом, а й викликає громадський осуд, почуття провини, огиди, сорому, страху. Одним з найпоширеніших табу є інцест, тобто сексуальне розбещення та скривдження дітей їхніми родичами. У більшості країн будь-які види сексуального насилля щодо неповнолітніх караються суворіше, ніж щодо дорослих людей.

Проте незважаючи на моральні та правові заборони різні види сексуальних зазіхань дедалі частіше стають реаліями нашого повсякденного життя. У всьому цьому є певна закономірність. Адже в суспільстві, де травми свідомості народу, отримані за часів більшовизму, призвели до нівелювання цінності людського життя, де найвагомішим аргументом у суперечках тривалий час виступали влада або куля, сформувалися психологічні передумови насильства системи над людиною, які стали ґрунтом для проростання насильства сексуального. Згадаймо, скільки разів у лайках згадується насильницький статевий акт,, звучать брутальні назви статевих органів чи статевого акту, які емоції та жести їх супроводжують. Сексуальність в уявленнях багатьох людей, особливо молодих, стала своєрідним символом вияву зверхності, агресії щодо іншої людини.

Що таке зґвалтування з точки зору прав людини? Передусім – це насильницький статевий акт або інший вид сексуальних зазіхань (орально-генітальний, мануальна мастурбація тощо), які здійснюються всупереч волі та бажанню іншої особи, яку спонукають до сексуального контакту фізичною силою, психологічними засобами (погрозами, залякуваннями) або навмисним споюванням чи отруєнням (наприклад, наркотиками), щоб привести у недієздатний стан.

Жертвами зґвалтування здебільшого бувають діти обох статей, жінки, але трапляються також і чоловіки. Сучасні закони карають зґвалтування ув’язненням. Навіть дружина може подати позов проти чоловіка за насильницький акт ґвалтування. Щоправда таких позовів, навіть у країнах з розвинутою демократією, фіксується дуже мало. Юристи вважають, що приводом для позову може бути не тільки зґвалтування, а й будь-яка насильницька дія сексуального характеру, навіть цинічний вислів. Уявіть собі, скільки б роботи мали наші суди, якби наші громадяни в усіх зазначених випадках зверталися до них.

Статистика зґвалтувань, як і інших сексуальних насильств, є приблизною, бо далеко не всі вони реєструються через небажання жертв оприлюднювати це. За свідченнями працівників органів правопорядку, реальні цифри кількості зґвалтувань, не кажучи вже про інші види сексуальних зловживань, перевищують офіційно зареєстровані принаймі утричі.

Що штовхає людину на зґвалтування? Існує чимало міфів щодо мотивації або, як їх називають, стереотипів, що міцно засіли у свідомості людей. Деякі з цих поглядів є хибними і не відповідають дійсності, інші базуються на реальних фактах. Наведемо найпоширеніші з них.

Через необачність жертв. Мовляв, самі жінки навмисно або незумисно провокують ґвалтівника на те, щоб той реалізував свій статевий потяг. Чоловік просто не може встояти, а отже, по справедливості, винен не він, а вона – спокусниця. Якщо жертва зґвалтування ще й приваблива молода жінка, то громадська думка, на жаль, досить часто схиляється до вироку: чоловіка погубила краса.

Через патопсихологічні особливості психіки ґвалтівника. Мовляв, такі чоловіки некеровані, агресивні, емоційно збудливі, схильні до маячних ідей, нездатні до самоконтролю імпульсів поведінки тощо. Отож, що візьмеш з психічно хворої людини.

Через спрямованість статевого виховання на традиційні ролі чоловіка і жінки, коли перші домінують, а другі їм підкоряються. Мовляв, статева соціалізація хлопчиків спрямовується на розвиток дієвості, наполегливості, активності, а дівчаток – підлеглості, покори, пасивності, слухняності. На цій причині зґвалтувань особливо наголошують феміністки. Не можна не погодитися з тим, що статева нерівність обов’язково породжує прояви насильства однієї статі над іншою в тій чи іншій формі.

Через соціальну дезорганізацію суспільства. Аргументом на користь такої точки зору є той факт, що кількість злочинів, у тому числі і скоєних на сексуальному грунті, стає значно більше в періоди, коли суспільство переживає кризу і протягом певного часу лишається соціально дезорганізованим. Україна, на жаль, не є винятком у цьому.

Спробуймо критично проаналізувати всі “за” і “проти” викладених вище причин зґвалтувань. Отже, міркування стосовно думки, що краса, привабливість жінок провокує чоловіків на насильство. Справді, як вітчизняна, так і зарубіжна статистика засвідчує, що переважну більшість жертв насильства становлять особи віком до 20 років, тобто безперечно привабливі своєю молодістю жінки. Справді, за свідченнями близьких до жертв людей, психотерапевтів, дівчата часто картають себе за те, що, наприклад, одяглися в ту лиху годину у те яскраве вбрання, а не в щось менш помітне. “Ну чому, чому мені закортіло вдягнути оту кляту кофточку! Крізь неї усе тіло просвічується. Якби не вона, може б і… ”, – причитувала одна з потерпілих на прийомі у судмедексперта. Такі звинувачення типові у посттравматичних переживаннях жертв сексуального насильства. Та ще й родичі потерпілих нерідко додають психологічної “підтримки”: “Сама винна, скільки тобі разів казали, щоб не фарбувалась, як лялька!”, або “Знатимеш, як ноги виставляти та вкорочувати спідниці аж до сідниць!” і т.д., і т.п.

Проте чи справді дівочі принади або аксесуари жіночого одягу винні у збудженні чоловіка до такого стану, що він не в змозі втриматися, і не скоїти зґвалтування? Чи буває насправді настільки сильним вплив еротизованих об’єктів на психіку людини, її сексуальність, що вона нездатна вгамувати свій потяг? Адже відомо, що оголене тіло або окремі його частини не здатні самі по собі викликати сексуальне збудження. Недаремно кажуть, що збуджує передусім таємниця, прикрите тіло. Згадаймо, бодай, стриптиз. Навряд чи глядачі подібних шоу були б задоволені спогляданням жіночих або чоловічих оголених тіл, якби в них відібрали можливість бачити сам процес роздягання, невимушеності стриптизерок чи стриптизерів. Відвідувачів нудистських пляжів навряд чи притягує можливість побачити тіло без звичних покровів. Отже, оголене частково чи досить відверто тіло не можна вважати чинником, пов’язаним з мотивами зґвалтування. У самозвинуваченнях потерпілих дівчат швидше спрацьовує механізм неусвідомлюваного перенесення пережитих емоцій з одного об’єкта (особа ґвалтівника або ситуація зґвалтування) на інший, доступніший (блузон, спідниця, підбори туфель тощо).

З погляду насильника-злочинця будь-яка жінка чи дівчина може бути спокусницею. Одна – своєю довірливістю та наївністю, друга – екстравагантним одягом та демонстративними манерами поведінки, третя – надмірною самовпевненістю, невмінням правильно оцінити свої сили тощо. У кожному окремому випадку різними бувають і мотиви нестримного потягу. Одну дівчину ґвалтують, щоб не була такою “дурною”, другу, щоб не була такою “розумною”, третю, щоб “знала наших” і т.д. Крім того, слід зважати і на той факт, що часто потерпілі дівчата знали своїх гвалтівників задовго до скоєння злочину (до 75 % випадків). Цей факт має остаточно переконати, що не оголені частини тіла чи спокусливі аксесуари одягу жінки провокують нестримне бажання чоловіка заволодіти нею у насильницький спосіб, а сама ситуація взаємодії.

Чи є насильники психічно нормальними людьми? Якою мірою серед людей, що пройшли судово-медичну експертизу у зв’язку зі звинуваченням у зґвалтуванні, поширені вади психічного розвитку? На думку психологів, було б марно шукати причину поширення сексуальних насильств у зростанні контингенту чоловіків з психотичними нахилами. Адже тільки один з 500 насильників є людиною, за структурою особистісних проявів схожою на відомого сексуального монстра Андрія Чикатила, на совісті якого 53 жертви, або на колишнього заслуженого вчителя РСФСР, маньяка Анатолія Сливка, який не просто убив, позбавив життя сімох хлопчиків, а ще й при цьому знімав процес насильства над жертвою на кіноплівку. В усіх на пам’яті також недавній судовий процес над серійним убивцею Анатолієм Онопрієнком, на якому його визнали хоч і садистом, асоціальною особистістю, проте дієздатним, тобто людиною, яка ґвалтувала, піддавала тортурам, вбивала свої жертви за ясної свідомості. Проте ймовірність зустріти подібного сексуального насильника в реальному житті досить мала. Звідси закономірний висновок: садистів серед контингенту ґвалтівників – одиниці.

Як зазначають кримінальні патопсихологи, зіткнувшись з фактами сексуального насильства, засоби масової інформації схильні списувати їх на психотичні розлади. Вони підкреслюють, що особливістю еротичного тиранізму садистів у разі психотичного розладу є те, що вони досягають сексуального збудження, піку насолоди та розрядки у разі безумовного підпорядкування собі партнера, оволодіння його тілом, домінування над ним такою мірою, щоб можна було беззастережно спричиняти йому тілесні ушкодження та моральні приниження.

Насправді сексуальне насильство у свідомості садиста більшою мірою присутнє в сценаріях еротичних фантазій, мрій, уявних образах під час мастурбацій. Проте реалізуються такі хворобливі сексуальні потяги дуже рідко і лише тоді, коли дозволяють обставини. Зазначимо, що вбивство жертви з метою сексуального задоволення є крайнім виявом садизму. Якщо вбивством або іншими видами фізичного знущання над людиною в більшості випадків керує почуття помсти, то в людей з психічними розладами, як наприклад, у садистів, мотивом насилля виступає підвищення самооцінки через демонстрацію власної переваги, самоствердження силою.

Чи обов’язково знати про психологічне підґрунтя мотивів насильницьких сексуальних дій? Так, бо вони безпосередньо стосуються поведінки потерпілих. Мотивом згвалтування в переважній більшості випадків виступає сам статевий акт як досягнення розрядки сексуального збудження і значно рідше агресивне ставлення до жінки, поєднання сексуального потягу із садистичними намірами. Таким чином, оскільки далеко не всі ґвалтівники схильні до вияву жорстокості в сексуальному насильстві, не на всі їхні погрози варто зважати жертві, а отже, й підкорятися їм, не чинячи опору.

Хто ж скоює зґвалтування, що це за люди у своїй більшості? Згідно зі статистичними даними, понад 60% ґвалтівників є молодими людьми до 25 років. Ці юнаки можуть різнитися професіями, кримінальним минулим, характером, темпераментом тощо. А що ж між ними спільного? Які психологічні властивості їх об’єднують? Як показують психологічні дослідження, дитинство більшості юнаків, що скоїли сексуальні насильства, проходило в агресивному, ворожому оточенні батьківського дому. Йдеться про конфліктні стосунки між матір’ю і батьком або скривдження батьками своїх синів та дочок, застосування в сім’ї фізичних покарань, зловживання сексуального характеру щодо власних дітей або постійне приниження жінки, особливо матері, власною родиною.

Таким чином, із сказаного випливає висновок, що на особистісний розвиток потенційного насильника, його готовність до зґвалтування, по-перше, впливає засвоєння з дитячого віку в сім’ї чи поза нею антисоціальних форм поведінки, по-друге, прийняття приниження жінки, домінування над нею звичною нормою статеворольової поведінки чоловіка. Не дивно, що саме в кримінальному оточенні змінність сексуальних партнерш та насильство над ними є складником авторитету чоловіка. Так, один юнак, який проходив судову медекспертизу у зв’язку із звинуваченням у зґвалтуванні, пригадував, що ще підлітком набув першого досвіду статевого життя з дівчиною, яка слугувала їхній дворовій хлопчачій компанії своєрідним “шнурком”, без якого взуття не дуже зручне, хоча можна й обійтися. Гуртом її споювали, а потім ґвалтували по черзі. Власне, ті зносини хлопець не вважав насильством, адже “дівчину до компанії ніхто силою не тягнув”. Щоб набути авторитету серед хлопчачого гурту, кожний обов’язково мав показати себе мужчиною, що мовою компанії, означало примусити якусь із дівчат до сексу, а також продемонструвати вміння оволодіти нею попри супротив жертви.

Як показують матеріали судових процесів, на яких розглядалися групові зґвалтування, серед підлітків-насильників не прийнято виявляти будь-які почуття до жертви: ні елементарного співчуття до неї, коли та при здійсненні чергового статевого акту непритомніє, ні бридливості, коли та мочиться під себе тощо. Навпаки, подібні тілесні прояви організму жертви нібито засвідчують силу чоловічої потенції. Крім того, сама присутність “своїх” під час групового зґвалтування виступає стимулом до змагання – демонстрації швидкості ерекції, сили інтромісії, тривалості злягання, здатності розправлятися з жертвою особливо брутальними способами тощо. Саме ці параметри в очах групи є фетишем, критерієм оцінки соціального статусу. При цьому страждання жертви зґвалтування до уваги не беруться і стають лише фоном для обговорення того, “хто і як” “вломив”, а хто виявився “слабаком”. Засвоєне з юнацьких років уявлення про малоцінність жіночої статі та домінаторність чоловіка багато в чому визначає в майбутньому і ставлення до подруги, дружини. Такі чоловіки можуть легко “віддати” чи “продати” свою дівчину приятелеві або незнайомцеві, з яким розпивають оковиту, без докорів сумління бити вагітну дружину, ображати її, виганяти з дому тощо.

Більшість психологів поділяють думку про існування прямого зв’язку між негативним ставленням матері до сина та сина до матері і сексуально деліквентною поведінкою юнака, його готовністю до зґвалтування. Авторитарна, жорстока мати, яка не вміє дарувати синові тепло та ніжність, всіляко принижує його, провокує тим самим потенційне сексуальне насильство сина над жінкою як проекцію ворожого ставлення до протилежної статі.

Причиною зґвалтувань часто буває також перенесення на жінку – об’єкт насильства – презирливого ставлення до своєї матері, що культивувалося у батьківській родині. Саме хлопці, виховані на прикладах неповаги до жінки-матері або сестри чи бабусі, поповнюють основний контингент ґвалтівників. Не маючи досвіду співробітництва, налагодження стосунків, порозуміння з жінкою, хлопець виявляється неспроможним розуміти подругу. Тому її “ні” в інтимному спілкуванні він часто сприймає як “так” і добивається свого зґвалтування.

Має раціональне зерно і точка зору феміністок, які вважають, що статеве виховання, орієнтоване на традиційні статеві ролі, породжує статеву нерівність, і, як наслідок, – сексуальні насильства в тій чи іншій формі. Дослідження Філіппа Слейтера та М’юррей Страус, проведені наприкінці 80-х років у різних штатах Америки, показали, що справді, статева нерівність прямо пов’язана із зґвалтуваннями. Штати з більшою статевою нерівністю мали значно вищий показник зґвалтувань, ніж інші. Психологи підкреслюють: жінка, вихована в дусі залежності від сильної статі, яка налаштована на свою ницість, слабкість, підпорядкованість, бачить своє призначення лише в тому, щоб опікати, оберігати, створювати всілякі умови для чоловіка і т. п., є потенційною жертвою сексуального насильства, бо, не відчуваючи свою самодостатність, не здатна захистити свою гідність, постояти за себе.

Мають рацію і ті, хто вважає, що саме соціальне оточення, мікросередовище, в якому зростають діти, зумовлюють тенденцію до зростання насильств або ж до їх зменшення. Відомо, наприклад, що порнографія створює своєрідну ідеологічну підтримку сексуальним насильствам. В Америці, у штатах з вищими показниками циркуляції порнопродукції в мас-медіа й торгівлі значно вищі показники зґвалтувань і навпаки.

Подібні тенденції спостерігаються і в Україні. У регіонах, де збереглися етнокультурні традиції та сімейно-побутова звичаєвість, де значно вищий відсоток віруючого населення (це передусім західні області України), за даними Київського центру сексології та планування сім’ї зафіксовано значно менше випадків усіх видів сексуального насильства(від зґвалтувань до небажаних дотиків сексуального харак-теру), ніж у Луганській, Донецькій, Одеській областях та в Криму. Згадаймо і той факт, що стрімке поширення ВіЛ-інфікованих та людей, залежних від психоактивних речовин, зафіксоване саме в східних та південних регіонах України, де значно більше міського населення, і де значною мірою втрачено народну звичаєвість, шлюбно-сімейні нор-мативи поведінки, де ослаблений вплив церкви. Як показало опитування, кожна третя дівчина пережила досвід сексуальних домагань, кожний сьомий хлопець визнав себе об’єктом небажаного статевого дотику.

І, нарешті, чинник, який, безумовно, вважається провідним у визначенні сучасних тенденцій сексуального насильства: чи поповзуть вони вгору чи вниз за умови продовження соціально-економічної перебудови суспільства, переходу на ринкові засади життя. Сумний досвід багатьох держав показує: соціальна дезорганізація суспільства, що супроводжує будь-які соціо-економічні катаклізми, завжди спричиняє стрімке зростання насильства, в тому числі й сексуаль-ного. Складна економічна ситуація, яка зараз характерна для України, дефіцит робочих місць, невчасне отримання заробітної плати, коштів на підтримку здоров’я, житло, навчання і т.п. не сприяє любові до ближнього.

Крім того, глибокі корені у свідомості людей пустила психологія більшовизму, побудована на ідеї насильницьких дій проти інакомислення, постійної боротьби проти тих, хто “не з нами.” Згадаймо руйнацію церков, насильство над індивідуальністю, хронічні “битви” “за урожай”, “за знання”, “боротьбу за мир” тощо. Саме ця ідеологія нетерпимості, приниження породила дух агресивно-викличної поведінки. Цей дух і сьогодні опосередковує зображення людської сексуальності, яке подається телебаченням, відеофільмами. Чого варті лише дубляжі примітивної художньої кінопродукції, перекладені переважно російською, особливо сцени інтимної близькості. Навіть там, де англійською звучить “займатися любов’ю” чи “злягатися”, перекладачі чомусь обмежуються єдиним словом “трахати”. Не варто дивуватися, що за таких умов статевої соціалізації молоді – основного споживача еротичної продукції – спосіб реалізації сексуальності людини сприймається багатьма юнаками та дівчатами органічною складовою насильницького спонукання до злягання, акту, в якому любляться так, що один домінує, другий підкорюється. Не слід забувати і про рівень правової культури нашого населення, частина якого не схильна сприймати брутальні вислови, жести сексуального характеру такими, що принижують особистість і за які можна понести карну відповідальність, скоріше навпаки…

Оскільки насильство породжує насильство, то важко не погодитися з відомим афоризмом, що найпершою перепоною на щляху поширення будь-якого зла є його протилежність – добро. Можливо, гуманізація всіх сфер життя людини, поширення ідей педагогіки ненасилля дасть зупинити насильство в цілому, а водночас з ним і сексуальне?