Тема 3. Ефективне слухання

3.1 Фактори ефективного слухання

3.2 Цілі слухання

3.3 Стилі слухання

3.1.Фактори ефективного слухання

«Слухати» і «чути» — не одне і те же саме. Більшість людей народжуються

здатними слухати, тобто здійснювати природний фізіологічний процес, що не

вимагає свідомих зусиль.

Чути означає прагнути зрозуміти і запам'ятати почуте; цей процес вимагає

наявності складного комплексу вмінь, яким людина оволодіває протягом всього

свого життя.

Якщо наявність слуху як одного з базових органів чуття — необхідна умова

для успішної адаптації організму в зовнішньому середовищі, то розвинена здатність чути — умова соціальної адаптації людини, можливість встановлювати і підтримувати міжособистісні відносини, а отже, найважливіша комунікативна якість особистості.

Відомо безліч анекдотичних прикладів, пов'язаних з тим, як люди слухають

один одного.

Здатність ефективно чути забезпечується комплексом вмінь, оволодіння яким

вимагає від індивіда активності і свідомих зусиль. Це процес, в ході якого людинавідбирає з всіх зовнішніх звуків ті, що відповідають її потребам і інтересам. Багато в чому цей процес аналогічний читанню газети. Певний матеріал ми читаємо більш уважно, дещо швидко продивляємось, а в деяких випадках дивимось лише на заголовок або на прізвище автора, щоб вирішити чи варто читати цю статтю. Відбір усної інформації відбувається подібним чином: щось ми слухаємо поверхнево, щось — з напруженою увагою.

Дослідження показують, що зазвичай час нашого спілкування розподіляється

наступним чином: приблизно 42-53% часу ми слухаємо інших, 6-32% — говоримо самі, 15-17% — читаємо, 9-14% — пишемо. В силу того, що слухання інших займає такий великий обсяг часу, цей процес можна вважати значущою формою міжособистісної комунікації.

Гарним слухачем не народжуються, однак ним можна стати.

Більшість людей оцінюють точність свого слухання на 70-80%. Однак цілий ряд досліджень показав, що в дійсності ефективність слухання у більшості людей складає 25%, тобто 75% почутих повідомлень втрачається. Уявимо собі, що 75% письмового тексту містить помилки — невірно написані слова, неточну пунктуацію. Навряд чи можна успішно використати подібний текст в соціальній комунікації. Для запобігання небажаних наслідків неосвіченості суспільство вживає певні дії (в тому числі в рамках шкільної і вузівської освіти, а також завдяки існуванню такої професії, як «редактор»). Нажаль, для підвищення ефективності слухання вживається значно менш зусиль.

Наслідки, до яких може призвести неточне сприймання або викривлення

інформації під час слухання, наочно показує всім відома гра «зіпсований телефон»: при передачі повідомлення від однієї людини до іншої (соціальний ланцюжок включає декілька людей) зміст вхідного послання може стати прямо протилежним.

У відповідності з базовою моделлю комунікації, «життя» повідомлення включає принаймні чотири стадії:

1) повідомлення, яким його має намір зробити відправник (його думки);

2) повідомлення, яким воно висловлене (його реальне кодування);

3) повідомлення, яким воно інтерпретоване (декодоване слухачем);

4) повідомлення, яким воно остаточно збереглося в пам'яті слухача.

Те, що відбувається зі змістом повідомлення в процесі передачі його від

людини до людини, можна схематично зобразити наступним чином (рис.3.1).

Інформація втрачена

Інформація додана

Інформація викривлена

Вхідне повідомлення

Рис. 3.1. Процес викривлення інформації при її передачі

Як видно з малюнку, при переході повідомлення від однієї стадії до іншої

неминуча втрата інформації. Прагнення слухача зробити повідомлення осмисленим змушує його додавати щось до почутого або, навпроти, щось усувати. Як наслідок — передане повідомлення може зовсім не відповідати вхідному.

Дослідники в галузі психології спілкування виділяють наступні чинники, що

зумовлюють це явище:

 нестійкість і вибірковість уваги та сприймання. Великий обсяг інформації

не дозволяє однаково уважно сприймати всі усні повідомлення. За деякими даними,1/3 часу коли людина не спить, тобто близько 5 годин на день, а то і більше, ми слухаємо вчителів, колег, друзів, членів сім'ї, сторонніх перехожих. Якщо додати до цього час, проведений біля радіо або телевізора, то стає цілком очевидно, що неможливо протягом такого тривалого часу постійно підтримувати увагу в напрузі.

 «інерція включеності». Ми часто заглиблені у власні турботи, що мають

для нас більшу важливість, ніж повідомлення інших людей. Тяжко зосередити

увагу на співрозмовнику, якщо вам належить терміново здати роботу або ви все

ще знаходитесь під враженням учорашньої зустрічі з друзями.

 швидкість розумової діяльності. Уважно слухати важко ще й з фізіологічних причин: ми думаємо швидше, ніж говоримо. Відомо, що звичайна людина здатна сприймати до 500 слів в хвилину, в той час як середня швидкість

усної промови — від 125 до 150 слів в хвилину. В результаті утворюється свого

роду «вільний час», який слухач заповнює обдумуванням своїх проблем, мрій,

планів або починає перебивати і підганяти того, хто говорить.

 антипатія до чужих думок. Люди часто з острахом та недовірою сприймають чужі ідеї та погляди, чують лише те, що відповідає їх потребам,

переконанням, залишаючи поза увагою інформацію, яка їм суперечить або не є

особистіснозначущою.

Існує навіть типологія «поганих слухачів»:

 «псевдослухач», людина, яка вдає, що слухає. Він дивиться на промовця,

хитає головою в знак згоди або незгоди, вимовляє звуки і репліки типу “так-так», “хм-м», «угу», демонструючи увагу, в той час в дійсності залишаючись «глухим».

Причини такої поведінки можуть бути різними — заглибленість у власні турботи,

нудьга, однак результат один — промовця не чують.

 «самозакоханий слухач», людина, яка прагне, щоб слухали тільки її, і не має

ані часу, ані бажання слухати іншого.

 “слухач-вигадник”, людина, яка ніколи не вислуховує співрозмовника до

кінця і, щоб заповнити пропущене або незрозуміле, вигадує події або реакції у

відповідності з власною логікою або власним досвідом. Тому, коли вона говорить «все зрозуміло», це не означає, що вона зрозуміла саме свого співрозмовника.

 “слухач-бджола”, людина, яка слухає тільки те, що цікаво і важливо для неї

самої. Все інше вона пропускає повз вуха, вважаючи неважливим або хибним.

 “слухач-жало»: людина, яка тільки і чекає, щоб співрозмовник припустився

помилки або обмовки, щоб вказати йому на це і говорити тільки про це.

Для деяких людей описана поведінка — типовий стиль спілкування. Разом з

тим в певній ситуації будь-хто з нас може виявитися «поганим слухачем» з описаних вище причин. Усунути ці фактори неможливо, але контролювати їх дієвість необхідно. Багато рекомендацій фахівців, щодо підвищення ефективності слухання, звертають увагу саме на вдосконаленні навичок концентрації уваги, емоційного самоконтролю, роботи з інформацією.