66

Почуття - це специфічні людські, узагальнені переживання ставлення до людських потреб, задоволення або незадоволення яких викликає позитивні або негативні емоції - радість, любов, гордість або сум, гнів, сором тощо.

В якості почуття виявляється ставлення особистості до праці, подій, інших людей, до самої себе. За якістю переживань відрізняють одні емоції і почуття від інших, наприклад радість від гніву, сорому, обурення, любові тощо.

Згідно з І.П.Павловим, однією з фізіологічних підвалин почуттів є динамічні стереотипи, тобто утворені за життя системи тимчасових нервових зв'язків. "Тут виникають почуття важкості та легкості, бадьорості та стомленості, задоволення і прикрості, радості, торжества і відчаю тощо. Мені здасться, що часто такі почуття при зміні звичайного способу життя, при припиненні звичайних занять, при втраті близьких людей... мають своє фізіологічне підґрунтя значною мірою в зміні, в порушенні старого динамічного стереотипу й у складності становлення нового" (І.П.Павлов).  У виникненні та перебігу почуттів велику роль відіграє друга сигнальна система в її взаємодії з першою. Слово змінює наші настрої, викликає захоплення, глибокі переживання. Кращим показником цього є почуття, що викликаються поетичними творами. Усвідомлюючи ситуацію, що викликає певні почуття та самі почуття, ми можемо зменшити силу переживання, стримувати, регулювати їх, але зовнішнє вираження емоцій, внутрішній емоційний і почуттєвий стан при цьому зберігаються.

В емоційній сфері людини особливе місце посідають вищі почуття. Особливе місце вищим почуттям відводиться у художній творчості. Багато авторів приділяють чималу увагу на їх висвітленні і т.п. Вони являють собою відображення переживань ставлення до явищ соціальної дійсності. За змістом вищі почуття поділяють на моральні, естетичні, інтелектуальні та праксичні почуття. Рівень духовного розвитку людини оцінюють за тим, якою мірою їй властиві ці почуття. У вищих почуттях яскраво виявляються їх інтелектуальні, емоційні та вольові компоненти. Вищі почуття є не лише особистим переживанням, а й засобом виховного впливу на інших.

Моральні почуття - це почуття, в яких виявляється стійке ставлення людини до суспільних подій, до інших людей, до самої себе. Їх джерелом є спільне життя людей, їх взаємини, боротьба за досягнення суспільних цілей. Моральні почуття людини сформувались у суспільно-історичному житті людей, в процесі їх спілкування і стали важливим засобом оцінки вчинків і поведінки, регулювання взаємин особистості.

Естетичні почуття - це чуття краси в явищах природи, в праці, в гармонії барв, звуків, рухів і форм. Гармонійна злагодженість в об'єктах цілого та частин, ритм, консонанс, симетрія викликають почуття приємного, насолоду, яка глибоко переживається та вшляхетнює душу. Ці почуття викликають твори мистецтва. Не тільки в мисленні, а й почуттями людина утверджує себе в предметному світі.

Залежно від рівня загальної та мистецької культури люди по різному відгукуються на красу. Одні глибоко переживаюгь гармонійно виражені ритм і риму, переходи та взаємопереходи між кольорами, звуками, формами та рухами, інші не відчувають цієї гармонії й захоплюються грубими, різкими звуками, безладними рухами, випадковими поєднаннями кольорів.

Естетичні почуття тісно пов'язані з моральними почуттями. Вони вшляхетнюють особистість, надихають її високими прагненнями, утримують від негативних вчинків. Отже, естетичні почуття є істотними чинниками у формуванні моральною обличчя людини.

Вищі рівні розвитку естетичного почуття виявляються в почуттях високого, піднесеного, трагічного, комічного, гумору. Ці різновиди естетичних почуттів органічно пов'язані з моральними почуттями і є важливим засобом їх формування.

Праксичні почуття - це переживання людиною свого ставлення до діяльності. Людина відгукується на різні види діяльності - трудову, навчальну, спортивну. Це виявляється в захопленні, в задоволенні діяльністю, в творчому підході, в радості від успіхів або в незадоволенні, в байдужому ставленні до неї. Праксичні почуття виникають у діяльності. Яскраве уявлення про зміст і форми діяльності, її процес і результат, громадську цінність - головна передумова виникнення й розвитку праксичних почуттів.

Праксичні почуття розвиваються або згасають залежно від організації та умов діяльності. Вони особливо успішно розвиваються і стають стійкими тоді, коли діяльність імпонує інтересам, нахилам і здібностям людини, коли в діяльності виявляються елементи творчості, розвиваються перспективи її розвитку.

Праксичні почуття стають багатшими, якщо поєднуються з моральними почуттями. Праця як справа честі, гуманістичне ставлення до діяльності роблять праксичні почуття важливим чинником боротьби за високу продуктивність та якість праці.

Інтелектуальні почуття являють собою емоційний відгомін ставлення особистості до пізнавальної діяльності в широкому розумінні. Ці почуття виявляються в допитливості, чутті нового, здивуванні, упевненості або сумніві. Інтелектуальні почуття яскраво виявляються в пізнавальних інтересах, любові до знань, навчальних і наукових уподобаннях.

Пізнавальні почуття залежно від умов життя, навчання та виховання мають різні рівні свого розвитку. Такими його рівнями є цікавість, допитливість, цілеспрямований, стійкий інтерес до певної галузі знань, захоплення пізнавальною діяльністю. Пізнавальні почуття своїм механізмом мають природжений орієнтувальний рефлекс, але його зміст цілком залежить від навчання, виховання, навколишньої дійсності умов життя.

На відміну від емоцій почуття пов'язані з необхідними для суспільного життя людини функціями, її пристосуванням до суспільного середовища, розвитком інтересів і потреб особистості й суспільства. Почуття не можуть існувати поза своїм емоційним проявом, але зміст їх суспільний.

Важливою функцією емоцій є сигнальна. З величезної кількості подразників, які діють на органи чуття, лише деякі виділяються, справляють враження і зберігаються як забарвлені певним емоційним тоном образи пам'яті. Фізіологічно це зумовлено тим, що певні подразники стають для людини сигналами благополуччя чи неблагополуччя, а переживання почуття є підкріпленням системи умовних рефлексів. Разом із тим почуття виконують ще й регулятивну функцію. Супроводжуючи будь-які прояви активності суб'єкта, вони є важливим механізмом внутрішньої регуляції психічної діяльності й поведінки, спрямованих на задоволення актуальних потреб. Виявляються почуття у виразних рухах і тілесних змінах, що є об'єктивним свідченням їх переживання.

67. Фізіологічні основи емоцій і почуттів

Емоції і почуття являють собою складну реакцію організму, в якій беруть участь майже всі відділи нервової системи. Емоції і почуття, як і всі інші психічні процеси, мають рефлекторне походження.

Фізіологічним механізмом емоцій є діяльність підкоркових нервових центрів - гіпоталамусу, лімбічної системи, ретикулярної формації. Але кора великих півкуль головного мозку відіграє провідну роль у виявах емоцій і почуттів, здійснюючи регулювальну функцію стосовно підкоркових процесів, спрямовуючи їхню діяльність відповідно до усвідомлення людиною своїх переживань.

Між корою та підкорковими центрами нервової системи постійно відбувається взаємодія. Підкорка, вважав І. П. Павлов, позитивно впливає на кору великих півкуль як джерело їхньої сили, тонізує кору мозку, надсилаючи до неї потужні потоки подразнень. Кора регулює збудження, що йдуть з підкорки, і під її впливом одні з цих збуджень реалізуються в діяльності та поведінці, а інші гальмуються залежно від обставин і станів особистості. Підтримка або порушення стійкості нервових зв'язків зумовлюють виникання різноманітних емоцій і почуттів.

Один із фізіологічних механізмів почуттів - динамічні стереотипи, тобто утворені протягом життя системи тимчасових нервових зв'язків. Тут виникають почуття важкості і легкості, бадьорості та втоми, задоволення і прикрості, радості, торжества, відчаю тощо. "Мені здається, що такі почуття через зміни звичайного способу життя, припинення звичайних занять, втрату близьких людей... мають своє фізіологічне підґрунтя значною мірою саме в зміні, в порушенні старого динамічного стереотипу і в складності становлення нового" (І. П. Павлов).

У виникненні та русі почуттів велику роль відіграє друга сигнальна система в її взаємодії з першою. Слово змінює наші настрої, викликає захоплення, глибокі переживання. Найкращим показником цього є почуття, які викликають поетичні твори. Усвідомлюючи ситуацію, яка викликає певні почуття, та самі почуття, ми можемо зменшити силу переживання, стримувати, регулювати їх, але зовнішній вияв емоцій, внутрішній емоційний і почуттєвий стан при цьому зберігаються.

68

Емоційні реакції являють собою короткочасні реакції на визначений об'єкт, ситуацію або подію, емоційні стани — більш статичні і тривалі стани, що ніби оцінюють існуючий стан речей у цілому.

Той або інший емоційний стан звичайно виникає як афект дії попередньої йому сильної емоційної реакції. Виникнувши в результаті певної емоційної реакції, емоційний стан надалі може позначатися на наступному реагуванні людини на всілякі явища дійсності.

Вплив емоційних реакцій середньої сили на поведінку людини добре контролюється її свідомістю. У тих ситуаціях, коли емоційна реакція носить особливо інтенсивний характер і спричиняє у людини часткову втрату контролю над собою, що виражається в незапрограмованих нею заздалегідь, мало обміркованих, імпульсивних учинках, це називають афектом.

Існує велика й різноманітна група емоційних станів. Це стани роздратованості, невдоволення, тривоги, страху, радості, зворушеності, суму. Якщо при цьому компонент порушення слабшав, то такий стан називають настроєм.

Інші дві групи емоційних станів — порушення або напруга. У першому випадку мається на увазі хвилювання, занепокоєння, тривога, а в другому — стрес. Стан напруги похідний від порушення: він настає тоді, коли порушення доводиться стримувати.

71,

Поняття волі та її значення для діяльності людини

Воля - свідоме подолання людиною труднощів на шляху здійснення дії. Стикаючись з перешкодами, людина або відмовляється від дії в обраному напрямі, або нарощує зусилля, щоб подолати бар'єр.

Воля забезпечує виконання двох взаємопов'язаних функцій:

• спонукальна функція забезпечується активністю людини

• гальмівна функція волі, яка виступає в єдності з спонукальної функцією, проявляється у стримуванні небажаних проявів активності. Регулювання поведінки було б неможливим без гальмування.

Вольові прояви людини значною мірою визначаються тим, кому людина схильний приписувати відповідальність за результати власних дій. Якість, що характеризує схильність людини приписувати відповідальність за результати своєї діяльності зовнішнім силам і обставинами або ж, навпаки, власним зусиллям і здібностям, називається локалізацією контролю (упсихологічній літературі використовується термін «локус контролю». Є люди, які схильні пояснювати причини своєї поведінки і свої діяння зовнішніми чинниками (долею, обставинами, випадком і т.д.). Тоді говорять про зовнішню (екстернальний) локалізації контролю.

Дослідження показали, що схильність до екстернальний локалізації контролю пов'язана з такими особистісними рисами, як безвідповідальність, невпевненість у своїх здібностях, тривожність, прагнення знову і знову відкладати здійснення своїх намірів і т.д. Якщо індивід, як правило, приймає на себе відповідальність за свої діяння, пояснюючи їх, виходячи зі своїх здібностей, характеру і т.д., то є підстави вважати, що у нього переважає внутрішня (інтернальних) локалізація контролю. Виявлено, що люди, яким притаманна внутрішня локалізація контролю, більш відповідальні, послідовні при досягненні мети, схильні до самоаналізу, товариські, незалежні. Інтернальних або екстернальних локалізація контролю вольової дії, що має як позитивні, так і негативні соціальні наслідки, є стійкими якостями людини, що формуються в процесі виховання і самовиховання.

Вольова дія складається з ряду взаємозалежних етапів: визначення мети і прагнення її досягти - усвідомлення можливостей для досягнення мети - поява мотивів, що підкріплюють або заперечують ці можливості - боротьба мотивів і вибір - прийняття однієї з можливостей для досягнення мети здійснення прийнятого рішення. Існують прості і складні вольові дії. У простому вольовому акті спонукання до дії, практично, автоматично переходить в самодіючі. Складного вольовому дії властиві всі конкретні етапи, зазначені вище. Психічними компонентами волі є мета, мотив, вибір рішення, вольове зусилля з досягнення поставленої мети. Вольові дії особистості залежать від наявності в індивіда різноманітних вольових якостей: цілеспрямованості, наполегливості, витримки, рішучості, ініціативності, самостійності, організованості, дисциплінованості, сміливості, старанності і ін

Найважливіші ланки простого вольового акту - прийняття рішення і виконання - нерідко викликають особливе емоційний стан, який описується як вольове зусилля. Вольове зусилля - це форма емоційного стану, мобілізуючого внутрішні ресурсилюдини (пам'ять, мислення, уява тощо), що створює додаткові мотиви до дії, які відсутні або недостатні, і пережитого як стан значної напруги.

У результаті вольового зусилля вдається загальмувати дію одних і гранично посилити дію інших мотивів. Вольове зусилля, викликане почуттям обов'язку, мобілізує людини на подолання зовнішніх і внутрішніх труднощів (небажання відволікатися від цікавої книги, дотримуватися режиму і т.д.). Перемога над лінню, страхом, втомою в результаті вольового зусилля дає значне емоційне задоволення, переживається як перемога над собою. Наявність волі, вольової регуляції поведінки в структурі цілеспрямованої діяльності людини свідчить про його умисел на вчинення тих чи інших дій, а в разі протиправного їх характеру - про навмисну ​​вини вчиненого («злий» або злочинною волі). Проте є особи, які вчиняють злочини з-за знижених здібностей до вольової регуляції.

Встановлення патологічних психічних станів, психічних розладів і захворювань у суб'єкта, які негативно вплинули на процеси його вольової регуляції, порушили його цілеспрямовану діяльність, служить підставою для визнання особи неосудною з усіма наслідками, що випливають звідси правовими наслідками. В інших випадках дефекти вольової регуляції поведінки тягнуть розгляд протиправних дій з необережності, тобто особа вчиняє їх, не відрізнялося належними і необхідними уважністю й передбачливістю.

Діапазон проявів слабовілля настільки ж великий, як і характерних якостей сильної волі. Крайній ступінь слабовілля знаходиться за межею норми психіки. Сюди відносяться, наприклад, абулія і апраксия.

Абулія - це виникає на грунті мозкової патології відсутність спонукань до діяльності, нездатність при розумінні необхідності прийняти рішення діяти або виконувати його. Чітко розуміючи необхідність виконати розпорядження лікаря, хворий, що страждає абулі, не може змусити себе що-небудь для цього зробити. Людина, що переміщається по кімнаті без видимої мети, входить у двері тільки тому, що вона виявилася відкритою, хоча ніяких намірів входити у двері у нього не було, і робити йому в іншому приміщенні нічого.

Апраксия - складне порушення цілеспрямованості дій, викликаного поразкою мозкових структур. Якщо ураження нервовоїтканини локалізується в лобових долях мозку - настає апраксия, що виявляється в порушенні довільної регуляції рухів і дій, які не підпорядковуються заданій програмі і, отже, роблять неможливим здійснення вольового акту.

Абулія і апраксия - порівняно рідкісні явища, притаманні людям з важким розладом психіки. Слабовілля, з яким педагог стикається в повсякденній роботі, обумовлено, як правило, не мозкової патологією, а певними умовами виховання, корекція безвілля можлива, як правило, лише на тлі зміни соціальної ситуації розвитку особистості. Для людей з розвиненою волею притаманні такі риси характеру:

• цілеспрямованість, тобто чітке уявлення того, чого він хоче добитися, визначення головної і другорядної мети;

• рішучість, яка проявляється у продуманому, своєчасному прийнятті рішень щодо того, якими шляхами та способами домагатися мети, і планомірній здійсненні поставленої задачі;

• наполегливість, здатність всупереч різним труднощам йти до поставленої мети, довести розпочату справу до кінця;

• витримка, самовладання, які проявляються в умінні стримувати прояв негативних психічних станів, емоцій, що заважають досягненню цілей;

• самостійність, що виражається у здатності протистояти стороннім впливам; самостійність тісно пов'язана з ініціативою, творчим підходом до вирішення виникаючих завдань, з умінням аргументовано відстоювати свою точку зору і добиватися її здійснення; самостійність нічого спільного не має з негативізмом, упертістю, невмотивованим запереченням інших думок.

Воля визначає багато позитивні якості людини: його старанність, дисциплінованість, рішучість, самовідданість, мужність, сміливість.