3.7. Сексуальні дисфункції: їхні прояви та причини

Різновидом сексуальних розладів є сексуальні дисфункції, тобто постійні та повторювані час від часу проблеми, які виникають на стадіях бажання, збудження або оргазму. Треба особливо підкреслити, що сексуальні дисфункції виникають спочатку через певні порушення психологічного або психофізичного характеру, але ніколи не через негаразди у суто фізіологічному (біогенному) функціонуванні організму. Щоб уявити суть та види сексуальних порушень, розглянемо таблицю.

Сексуальні розлади

Розлади Сексуального Бажання Проблеми під час фази сексуального потягу Гіполібідемія Алібідемія	Розлади Розлади Сексуально- оргазму Го збуджен- Ня Проблеми Проблеми Під час на плато Сексуаль- фазі Ального статевого Збудження акту 1)розлад 1) жіноча суального аноргаз- збудження мія у жінок 2) чоло- 2) розлад віча ан- ерекції оргазмія у чоловіків 3) перед- часна еякуляція	Генітальний Біль Проблеми, пов’язані з сексуальним болем під час статевого акту: Чоловіча або жіноча диспареунія Вагінізм

З наведеної вище таблиці видно, що сексуальні розлади можуть виникати на будь-якій стадії копулятивного циклу. Він, як відомо, проходить чотири стадії: фазу еротичного потягу, тобто виникнення сексуального бажання; фазу збудження, коли чоловік досягає ерекції, а жінка любрикації; фазу оргазму, тобто розрядки сексуального збудження, та фазу релаксації, тобто відновлення докоітального стану.

Зниження або втрата інтересу до сексуальної активності, як у фантазіях, мріях, так і в реальному житті, називають гіполібідемією

(від гр.hypo – знизу, під, нижче, та лат.libido – потяг, бажання). Як переживає людина розлади сексуального потягу? У психічному житті чоловіка або жінки зниження сексуального потягу може проявлятися у втраті будь-якого бажання до сексуальної активності, у підсвідомому уникненні інтимної близькості, у дефіциті або відсутності сексуальних фантазій, у прохолодному ставленні до раніше бажаних взаємин. Такий емоційний або психофізіологічний стан може тривати досить довго або виникати час від часу. Наведемо один з характерних прикладів.

Молодий чоловік 28 років звернувся до лікаря з приводу зниження сексуального бажання. Кілька років він одружений з жінкою, що має дитину. Останні півроку виконання подружніх обов‘язків стало для нього справжнісінькою мукою. Під різними приводами чоловік намагається уникати сексуальних зносин з дружиною, яку продовжує любити. Знештою дійшов висновку, що навіть думка про близькість викликає незрозумілу для нього відразу. З‘ясувалося, що хоч з дружиною та її донькою стосунки пацієнта складалися сприятливо, проте їх щодня підточують теща і тесть, які постійно дорікають зятеві його економічною неспроможністю: “прийшов, мовляв, на все готове”. Матеріальні можливості сім‘ї справді обмежені, а чоловік мало чим може тут зарадити. Рік тому дружина призналася, що думає про другу дитину, чого на той час пацієнтові не дуже хотілося. Відчуженість стосунків подружжя стало причиною зниження лібідо у чоловіка.

Сексологи вважають, що від 40% до 50% усіх різновидів сексуальних розладів зумовлені саме дефіцитом лібідо на психологічному ґрунті. Такі пацієнти здебільшого лишаються здатними до сексуальної активності, проте не мають до цього ні найменшої охоти. Звідси в чоловіків слабка ерекція, а у жінок статева холодність. Те, що причини, які зумовлюють зниження статевого потягу, є переважно психологічними за природою, підтверджується тим фактом, що чоловіки та жінки з гіполібідемією можуть досягти сексуального збудження (любрикації, ерекції ) та оргазму в процесі мастурбації, а також уві сні.

Розлад сексуального бажання може набувати характеру сексуальної відрази, тобто алібідемії. Ухилення або небажання сексуальних стосунків, як правило, є наслідком серйозних міжособистісних та внутрішньоособистих конфліктів, руйнації значущих для людини емоційних зв’язків та життєвих цінностей.

З того страшного вечора, коли дружина зізналася у зраді, Олексія ніби підмінили. Так, він продовжував любити її, свою дівчинку, дружину, подругу, жалів її, коли та змучена поверталася з роботи, допомагав у господарстві, але ніяк не міг переступити через себе у близькості з нею. І хоч часто плакала, каялася його половина, а він її заспокоював і казав, що все простив і не тримає більше зла, нічого із собою вдіяти не міг. Він усіляко ухилявся від її обіймів та поцілунків, лишаючись незворушним не тому, що ображався. Все його тіло ніби кам’яніло, а сама думка про можливу статеву близькість не просто лякала його, а викликала огиду, бридливість, примушувала тікати від Неї подалі, подалі…( Із сповіді пацієнта)

“…У статевому відношенні він став повним імпотентом. Хоч іноді і виникає у нього сексуальне бажання (що буває рідко), і сам мучиться і мене мучить, до п‘яти- шести годин ранку. Але нічогісінько не виходить. І тоді б‘є кулаками у груди, живіт, сідниці. Після того, як став піднімати на мене руку, я перестала відчувати до нього потяг, перестала допомагати йому збуджуватися. Мені стала нестерпною сама думка про близькість і тепер я стараюся уникати не тільки інтимного, а й будь-якого спілкування з чоловіком”.

Розлади сексуального збудження проявляються під час статевого акту у відсутності фізіологічної реакції збудження в статевих органах (зволоження і набухання статевих органів), у частковій або повній нездатності нормально реагувати на сексуальне збудження аж до завершення сексуального контакту, у браку сексуального відчуття та задоволення.

Розлад сексуального збудження в чоловіків має цілком очевидні ознаки: часткову або повну нездатність досягти або підтримувати напруження статевого члена аж до завершення статевого акту. Розлад ерекції у чоловіків (від лат. erectum – піднімати, виправляти) проявляється також у стійкій відсутності суб’єктивного відчуття сексуального збудження під час сексуальної активності. На думку В.Мастерс і В.Джонсон, якщо протягом звичного ритму злягань чверть сексуальних спроб чоловіка до введення члена у вагіну жінки, тобто до інтромісії, є марними, то цього досить для діагностування розладу ерекції. Якщо ерекція не наступає також у процесі мастурбації або перегляду еротичного відео, то природа порушення, має ймовірніше за все, органічний характер і не стосується розладів сексуального збудження. Медики вважають, що наявність спонтанної ерекції (під час сну, вранці, напруження статевого члена поза еротизуючою обстановкою) та лібідо за відсутності адекватної (ерекція під впливом сексуальних подразників) свідчить про психогенну форму статевого розладу.

Як проявляється загальмоване сексуальне збудження у жінок? Передусім, у відсутності таких його фізіологічних ознак, як вагінальна любрикація та збудження сосків у процесі злягання. Психологічно жінка не переживає також сексуального піднесення. Це пояснюється, здебільшого, наявністю психотравмуючих факторів, які жінка могла пережити у дитячому віці, або побічними психотравмуючими чинниками. Так, авторитарне сексуальне виховання дівчинки або сексуальне скривдження у дитячі чи юнацькі роки нерідко призводять до загальмованості сексуального збудження. Конфлікти з партнером, його пиятцтво, аморальні вчинки теж спричиняють розлади сексуального збудження. У документальній книжці білоруських сексологів В.Владіна і Д.Капустіна “Інтимний світ сім’ї”, наведено безліч таких драматичних свідчень:

“… мене мій чоловік збудити не може. Якщо тобі весь вечір говорять брутальності та ображають, а вночі пробують задовольнити, то нічого доброго з цього не вийде. А мій чоловік робить саме так… Раніше, коли він був тверезий, у нас бувало по кілька зносин за ніч, я засинала задоволеною, а прокидалася радісною. А тепер я ненавиджу ночі. У нього нічого не виходить, він хоче, а не може збудитися. Він примушує мене приймати різноманітні пози, навіть такі, які спричиняють біль і морально мене принижують. І однаково нічого не виходить. Він вимагає, примушує мене пестити і цілувати його… Якби від моєї ненависті до нього могло щось трапитися, він давно б перетворився на купу попелу. Проте я терплю його заради дітей, квартири…”

Аноргазмія (від грецьк. a, an – префікс без, не…) – відсутність або затримка оргазму під час статевого акту, який може супроводжуватися приємними або неприємними відчуттями. Жіноча аноргазмія часто є логічним продовженням дисфункцій на перших етапах статевої близькості, тобто розладів статевого потягу та збудження. Якщо при цьому жінка здатна зазнавати оргазм під час мастурбації, сексологи ставлять діагноз порушень дисгармонійних інтимних стосунків та відносної аноргазмії. Якщо піку збудження та його розрядки жінка не може досягти ні за яких обставин, йдеться про абсолютну аноргазмію.

Слід зазначити, що чимало жінок з аноргазмією ніколи не звертаються до спеціалістів, оскільки лишаються здатними як до статевого життя, так і до запліднення та народження дитини. Оскільки у чоловіків оргазм безпосередньо пов’язаний з сім’явиверженням, тобто з виділенням яйцеклітин, то порушення еякуляції примушує сильну стать частіше шукати медичного втручання. Сексологи підкреслюють, що аноргазмія жінки – це не тільки брак сексуального задоволення, а й водночас причина розвитку запальних процесів у статевих органах жінки, які можуть потерпати від застою крові, а також різноманітних видів невротичних розладів.

Притлумлений оргазм у чоловіків проявляється в неможливості досягти еякуляції у вагіні при повному збудженні та ерекції статевого члена, хоча в процесі мастурбації такі чоловіки здатні еякулювати. Вивчення психологічних передумов подібної дисфункції у чоловіків, як правило, розкриває певну емоційну травму або особливо суворі умови статевого виховання. Так, причиною придушеного оргазму в 22-річного юнака було глибоке почуття провини ще з підліткового віку через мастурбацію, яку місцева релігійна община, до якої належав юнак, вважала великим гріхом. Не могла досягти оргазму 27-річна жінка, яка пережила болісний, з важкими ускладненнями аборт. І хоча лікарі запевнили її, що перенесена операція не матиме патологічних наслідків, а чоловік виявляв ніжність та любов до неї, взявши на себе турботу щодо запобігання небажаної вагітності дружини, вона так і не змогла позбутися під час злягання відчуття тривоги та страху.

Досить поширеною сексуальною дисфункцією чоловіків є передчасна еякуляція, яку визначають як неможливість витримати плато-фазу сексуального збудження або відстрочити еякуляцію в процесі коітусу, доки жінка не досягне оргазму. Чоловіча аноргазмія проявляється в стійкій або рекурентній затримці чи відсутності оргазму після фази нормального сексуального збудження під час адекватної за тривалістю і інтенсивністю сексуальної активності. Ця нездатність досягти оргазму, здебільшого, пов’язана з вагінальними фрикціями. При мастурбації чи феллаціо такий оргазм можливий.

Сексологи вважають передчасну еякуляцію одним з найпоширеніших чоловічих сексуальних розладів. Еякуляція вважається прискореною, передчасною, якщо статевий акт триває не більше, ніж одну хвилину, та запізнілою, коли статева близькість набирає затяжного характеру і може взагалі не завершитись сім’явиверженням, як при чоловічій аноргазмії. При діагностиці передчасної еякуляції беруть до уваги об’єктивні чинники, що впливають на перебіг фази збудження, а саме: новизна сексуальної партнерки або ситуації кохання, частота сексуальної активності, вік чоловіка тощо.

До психогенних причин порушення еякуляції відносять, по- перше, підвищену тривожність чоловіка у процесі злягання, страх, пов’язаний з побоюванням не задовольнити жінку або вкрай несприятливими умовами для інтимних стосунків. Передчасну еякуляцію можуть спричинити також підвищений поріг сексуальної чутливості чоловіка, а також обмеженість частоти сексуальних контактів. Оскільки сучасне життя сповнене стресів як в сімейному, так і в соціальному житті, то випадків невротичних порушень еякуляторної функції не бракує. Ще із 70-х років В.Мастерс і В.Джонсон, а з 80-х Х. Каплан апробували спеціальні психотерапевтичні програми для регуляції еякулятивного рефлексу. Вони ґрунтувалися на оволодінні технікою свідомої затримки, відстрочки оргазму через переключення уваги, зменшення периферичної збудливості, періодичне переривання фрикцій у процесі статевого акту, а також у зміні сценаріїв статевого життя.

Окремою формою функціональних жіночих розладів є вагінізм, який проявляється в мимовільному спазмі навколовагінальних м‘язів, що перешкоджає проникненню статевого члена у вагіну. Більшість сексологів вказуюють на тісний зв‘язок між розладом та особливостями сімейного виховання, зокрема гіперопікою матері, яка нав’язує доньці страх перед протилежною статтю та строгі моральні принципи статеворольової поведінки. Психічними факторами вагінізму вважають також конфлікти з матір’ю або старшою сестрою у дитячі роки, сексуальні забобони, а також перенесені сексуальні травми внаслідок інцесту або зґвалтування тощо.

На прийом до сексологічного центру прийшла пара з певним стажем сімейного життя – побрались рік тому. Що ж спонукало їх шукати допомоги у фахівців? Виявилося, що їм досі не вдалося почати статеве життя через спазматичне скорочення м’язів вагіни при наближенні чоловічого статевого органа. На щастя, проблема зі статевим життям не підточила кохання: чоловік постійно виявляв до дружини такт і терпіння, навіть на візиті до клініки наполягла саме вона.

Психологічний анамнез показав, що дружина виховувалася у неповній сім’ї під пильним та невсипущим оком матері, яка розлучилася з чоловіком через його зраду і відтоді всю себе присвятила єдиній доньці. Що є сил вона тягнулася, щоб дати дівчинці музичну освіту, щоб та змогла вчитися в консерваторії. Вибір друзів, видів занять, дозвілля – усе підпорядковувалося цій меті, яка нарешті здійснилася. Особливо мати застерігала від контактів з протилежною статтю:“Стережися їх, їм лише одного від тебе треба!”

– “Як же ви наважились одружитися?” – поцікавився сексолог.

– “О, то довга історія! – втрутився чоловік. - Уявіть собі побачення, під час якого треба через певні інтервали часу звітувати мамі по телефону, де ти, з ким, куди прямуєш, коли повернешся… Тільки моя наполегливість та чари щодо майбутньої тещі примусили її віддати улюблену доньку в чужі руки” – сказав чоловік.

Соціологи вважають, що чимало подружніх пар мають порушення статевих стосунків, проте вони дуже рідко звертаються за порадою до спеціалістів. Як сумно жартують сексологи, коли заболить зуб, горло чи живіт, люди поспішають до лікарів і не соромляться повідомити про це своїх друзів, а от коли негаразди в сексуальній сфері – про це мовчать або шукають пораду у літературі сумнівного ґатунку з питань сексу.

Тим часом існує і розвивається ціла наукова галузь – медична та психологічна терапія сексуальних функціональних розладів, яка приділяє увагу негативним емоційним впливам, недостатньо ефективній стимуляції, враженням дитинства, характеру виховання в батьківській родині, особливостям характеру, наявності невротичних розладів та багатьом іншим проблемам. При цьому аналізуються ситуативні фактори в житті подружжя, психотравматичні події, проблеми у побудові партнерських стосунків, домінуючі психічні стани. Раціональна терапія спрямована на активне формування сексуальної поведінки, усунення негативних зовнішніх та внутрішніх чинників. Вона базується, передусім, на детальному поясненні психогенних механізмів виникнення сексуальних дисфункцій та причинно- наслідкових зв’язків, що знижує рівень тривожності у подружжя.

Психотерапія передбачає поступову побудову сексуальних стосунків. Відповідно до виду сексуального порушення добираються спеціальні вправи. Наприклад, якщо є проблеми з ерекцією, практикується позакоітальна сексуальна активність, аутогенний тренінг, спрямований на градацію сексуальної активності, мануальну стимуляцію статевого члена партнеркою та додаткову мануальну стимуляцію під час фрикцій.

З погляду психоаналізу такі сексуальні больові розлади, як диспареунія (від грецьк. dys – утруднення, роз’єднання та pareunos – той, хто спить разом) – стійкий або рекурентний генітальний біль у чоловіка чи жінки до, під час або після статевого акту, а також вагінізм (від лат.vagina – піхва) мають психогенне, а не органічне походження, тобто не йдеться про такі чинники, як брак зволоження вагіни, інфекційні, травматичні або інші соматичні причини. Диспареунія у жінок буває значно частіше, ніж у чоловіків. До її симптомів відносять появу під час злягання неприємних відчуттів, що межують з больовими. При цьому коханці можуть переживати невдоволення одне одним, роздратування і навіть злість.

Отже, на думку багатьох сексологів, причину породжує не стільки “техніка” статевого акту, скільки його психологія, а саме: негативний попередній досвід статевої близькості та очікування чергової невдачі, індивідуалізм – невміння пристосовуватися до партнера, відчуття страху та поспіху через несприятливі гігієнічні та естетичні умови злягання тощо. Встановлено, що в невротичних особистостей диспареунія діагностується частіше: як правило, на основі її розвивається вторинний процес, але вже з іншим партнером.

Симптоматика вагінізму полягає у рефлекторному скороченні м’язів піхви, що заважає введенню статевого члена або проведенню психологічного обстеження. При цьому у жінки може зберігатися статевий потяг та сексуальне збудження, реалізації якого перешкоджає захисний рефлекс. Іноді захисна реакція на інтромісію настільки глибоко вкорінюється у свідомість, що призводить до тривалої безплідності. Такий умовний рефлекс руйнують психотерапією з використанням біхевіористичної техніки. У піхву поступово, протягом кількох сеансів вводять спеціальні стержні різного діаметру, за допомогою яких закріплюють психологічно нейтральну реакцію жінки на наближення та інтромісію піхворозширювачів, а за ними і чоловічого статевого органа.

В їх основі лежать страх, тривожність, що беруть свій початок в особливостях психосексуального розвитку хлопчиків та дівчаток у дитячі роки. Карен Хорні у праці “Психогенні фактори функціональних жіночих розладів”, підготовленій нею ще в 1932 році, писала про причини жіночих сексуальних розладів: “Фактично в усіх пацієнток з функціональними порушеннями в статевій сфері можна знайти фундаментальні психосексуальні конфлікти.

…Ми, можливо, знайдемо в історії хвороби цих жінок глибоке розчарування в їхньому ранньому любовному житті: найчастіше в образі батька чи брата, до якого вони були ніжно прив’язані і який їх розчарував…

…Наприклад, пацієнтка у зв’язку з вагінізмом не могла бути дефлорована протягом чотирьох тижнів після весілля… Спазм був частково виявленням її найсильнішої огиди до ролі жінки, а частково – захисним механізмом проти власних кастраційних імпульсів, спрямованих на предмет її заздрості до чоловіка.

Ця огида до ролі жінки часто має величезний вплив, незалежно від того, як вона почалася.

…В індивідуальній історії фригідних жінок нерідко знаходимо й іншу конфліктну ситуацію, яка з погляду психодинаміки ще важливіша – конфлікт з матір’ю чи старшою сестрою. На свідомому рівні почуття до матері можуть бути найрізноманітнішими.

…Буває, що … вони вже пережили відкриття, що не-зважаючи на пристрасне бажання материнської любові, фактично завжди робили протилежне тому, чого хотіла від них мати.

…Характерною рисою може бути, наприклад, те, що мати продовжує представляти для таких жінок саме ту силу, яка накладає заборону на статеве життя і задоволення від сексу”*

Хорні зазначає, що саме психоаналітична терапія полегшує симптоми сексуальних розладів руйнуючи специфічні психічні конфлікти і розкриваючи психологічні захисти через звернення до підсвідомого. *Хорни Карен. Женская психология. – СПб.: Восточно-Европейский Институт Психоанализа, 1993. – С. 132 – 135