59.Проаналізуйте соціально-психологічні, особові і професійні чинники ризику психічного вигорання.

Емоційне вигорання – це реакція фізіологічної та психологічної сфер людини, що виникає внаслідок тривалого впливу стресів середньої інтенсивності, що обумовлені її провідною діяльністю. Емоційне вигорання – це психічний стан, який характеризується виникненням відчуттів емоційної спустошеності та втоми, викликаний провідною діяльністю людини, і поєднує в собі емоційну спустошеність, деперсоналізацію і редукцію професійних досягнень.

В основу визначення змісту феномену емоційного вигорання покладено підхід Х.Дж.Фрейденбергера [13] який у 1974 році охарактеризував синдром “емоційного вигорання” (англ. – burnout), як особливий психічний стан здорових людей, що знаходяться в інтенсивному спілкуванні з клієнтами, пацієнтами, в емоційно навантаженій атмосфері при наданні професійної допомоги [3].

Розповсюдження синдрому емоційного вигорання поступово набуває все більших масштабів, що зумовлює ріст інтересу до цього науковців з різних галузей, а зокрема: психологів, педагогів, філософів, медиків та ін.

Спочатку кількість професіоналів, на яких впливало “емоціональне вигорання”, було небагато: працівники медичних закладів і різноманітних благодійних організацій. Пізніше звернули увагу на вигорання серед медичних працівників та військових. На нашу думку, навчання є не менш виснажливим та ризикованим, в емоційному сенсі, за професійну діяльність, оскільки потребує значної віддачі як фізичної, так і психологічної, в тому числі й емоційної, що дає підстави говорити про ризик розвитку емоційного вигорання же у ранньому юнацькому віці.

Синдром емоційного вигорання розглядається також як механізм психологічного захисту у формі повного або часткового виключення емоцій у відповідь на вибрані психотравмуючі дії [1].

Неспокійна, емоційно напружена атмосфера під час навчання створює вимоги, які постійно переважають над ресурсами, у людини порушується стан рівноваги. Зокрема, порушенню рівноваги, яка призводить до емоційного вигорання приділяють увагу Л.М. Карамушка, В.Є. Семеніхіна, І.П. Кущ.

У результаті аналізу літератури виявлено, що існує багато підходів до визначення структури синдрому “емоційного вигорання”. Ця робота базується на тримірній моделі синдрому, запропонованій В.В.Бойко. Кожен із компонентів синдрому емоційного вигорання (напруження, резистенція та виснаження) супроводжується чотирма симптомами, завдяки яким можна дослідити специфіку прояву синдрому [3].

1. Напруження (утворюється внаслідок хронічної психоемоційної атмосфери, нестабільних, загострених обставин, підвищеної відповідальності й ускладнень у взаємодії з оточенням; напруга служить передвісником і "запускаючим” механізмом у формуванні емоційного вигорання, має динамічний характер, що обумовлюється вимотуючою постійністю або посиленням психотравмуючих чинників.)

2. Резистенція (людина намагається певною мірою відгородити себе від неприємних вражень, зовнішніх впливів; опір наростаючому стресу починається з моменту появи тривожної напруги, це природно: людина усвідомлено або несвідомо прагне до психологічного комфорту, понизити тиск зовнішніх обставин за допомогою наявних в його розпорядженні засобів)

3. Виснаження (втрата всіх психічних ресурсів, зниження емоційного тонусу, що настають унаслідок того, що виявлений опір був неефективним; характеризується більш менш вираженим падінням загального енергетичного тонусу і ослабленням нервової системи, емоційний захист у формі "вигорання” стає невід'ємним атрибутом особи)