55.Опишіть емоційно-особистісну сферу людини, емоційність, емпатію, симпатію.

С.Л. Рубінштейн вважав, що в емоційних проявах особистості можна виділити три сфери: її органічне життя, інтереси матеріального порядку та її духовні, моральні потреби. Він позначив їх відповідно як органічну (афективно-емоційну) чутливість, предметні почуття й узагальнені світоглядні почуття. До афективно-емоційної чутливості належать, на його думку, елементарні задоволення і невдоволення, переважно пов'язані із задоволенням органічних потреб. Предметні почуття пов'язані з володінням певними предметами і заняттями окремими видами діяльності. Ці почуття відповідно до предметів підрозділяються на матеріальні, інтелектуальні і естетичні. Вони виявляються в захваті одними предметами, людьми і видами діяльності й у відразі до інших. Світоглядні почуття пов'язані з мораллю і ставленням людини до світу, людей, соціальних подій, моральними категоріями і цінностями. Емоції людини насамперед пов'язані з її потребами. Вони відбивають стан, процес і результат задоволення потреби. Цю думку неодноразово підкреслювали практично усі без винятку дослідники емоцій, незалежно від того, яких теорій вони додержувалися. За емоціями, вважали вони, можна точно судити про те, що в даний момент часу хвилює людину, тобто про те, які потреби й інтереси для неї актуальні.

Симпатія (від грец. sympatheia — потяг, внутрішнє розташування) — це стійке позитивне (схвальне, гарне) ставлення до когось або чогось, що проявляється в привітності, доброзичливості, замилуванні, що спонукає до спілкування, наданню уваги, допомоги (альтруїзму) [4].

Причини виникнення симпатії можуть бути усвідомленими і мало усвідомленими. До перших відносяться спільність поглядів, ідей, цінностей, інтересів, моральних ідеалів. До других — зовнішня привабливість, риси характеру, манера поводження та т.п., тобто атракція. Не випадково, по визначенню С В.. Ковальова ( симпатія — це мало усвідомлене відношення або потяг однієї людини до іншої[6].

Явище симпатії привернуло до себе увагу ще давньогрецьких філософів, зокрема стоїків, які трактували її як духовну об'єктивну спільність усіх речей, у силу якої люди співчувають один одному. Однак протягом багатьох століть симпатія, по суті, розглядалася як емпатія. Відгомони такого погляду на симпатію, її поєднання з емпатією можна зустріти і зараз. Наприклад, у словнику соціально-психологічних понять "Колектив, особистість, спілкування" говориться, що близькою до симпатії виступає емпатія й що "...іноді симпатія веде до альтруїстичної допомоги, а іноді, навпаки, може обумовлювати уникання іншої людини як джерела тривожних і тому негативних емоцій. Ми можемо ухилятися від зустрічі з певними людьми, оскільки навіть один їхній вигляд засмучує нас". Ясно, що мова йде про прояв емпатії, а не симпатії. Скоріше у випадку уникання людини треба казати про антипатію до неї, але й вона зовсім не обов'язкова в описуваному випадку.

Емпа́тія (англ. empathy від (грец. patho) — співпереживання) — розуміння відносин, почуттів, психічних станів іншої особи в формі співпереживання.

Слово «емпатія» походить від грецького «patho», що означає глибоке, сильне, чутливе почуття (відчуття), близьке до страждання. Префікс «еm» означає спрямований (скерований) усередину.

Емпатія може бути розглянута як афективна (емоційна) форма ідентифікації. Якщо при ідентифікації стан іншої людини визначається на основі раціональної інтерпретації, то при емпатії — на основі емоційного співпереживання. Емпатія пов'язана з прийняттям іншої людини такою як вона є. Її також називають емоційним резонансом на переживання іншої людини. Емпатія базується на почуттях, а не залежить від інтелектуальних здібностей.

Значення емпатії:

хто уважно слухає, той може зрозуміти, що думає, відчуває інший (це з'єднує людей);

емпатія підтримує сприйняття іншого таким, який він є;

емпатія дозволяє краще розуміти інших, приносить їм радість з того, що хтось їх розуміє.