12. Проаналізувати внутрішній устрій Запорозької Січі.

Як козацька республіка Запорізька Січ мала цілий ряд елементів державності – окреслену територію володінь, військо для охорони кордонів, структуру влади і адміністративного управління, організацію господарського життя, міжнародні зносини.

Запорізька Січ займала територію сучасних областей: Дніпропетровської, Запорізької, Донецької, Миколаївської, Херсонської, частково Одеської та Кіровоградської. Поділ території здійснювався по паланках (областях), яких було вісім. Військо – Військо Запорізьке Низове – складалося з 38 куренів.

Частина козаків працювала в паланках (за кожною паланкою закріплювалися курені) з метою забезпечення свого формування продуктами харчування, фуражу тощо.

Вищим законодавчим органом Козацької республіки була Рада Січі. Вона скликалася у січні щорічно для обрання уряду республіки – козацької старшини. Рада могла скликатися і позачергово в будь-який час (за винятком району бойових дій) за бажанням будь-якого козака. Рада обирала кошового отамана та військових урядників – суддю, осавула, писаря, обозного, – вирішувала питання війни і миру, вела переговори з представниками інших країн, ділила земельні угіддя. Вища виконавча влада на Січі належала Кошу в особі кошового отамана.

Чисельність запорожців не була постійною: наприкінці ХVІ ст. становила 5-6 тис. (1/10 з них служила на Січі), у 1621 р. – більше 20 тис. Запорізьке військо поділялося на січових і волосних.

Правосуддя на Запорізькій Січі чинилося на основі звичаєвого козацького права (складено в ХV - сер. ХVІ ст.), яке визнавалося іноземними державами, у тому числі і польським урядом. Судили козаків на Січі за різноманітні злочини: вбивство товариша (!), побої, крадіжки, зухвалість проти начальства, дезертирство, приведення на Січ жінки, пияцтво під час походів (!).

Республіканська форма правління, участь широких кіл козацтва у вирішенні практично всіх господарських та суспільних питань дали підставу М.Костомарову (потім і К.Марксу) назвати Запорізьку Січ “християнською козацькою республікою”. Однак козацька форма державності мала свої особливості: 1) виникла не на етнічній, а на морально-психологічній основі; 2) З.С. була деформованим варіантом державності – переважав військовий сектор, економічний був примітивним. На думку О.Д. Бойко, З.С., маючи низку головних ознак державності, була своєрідною, перехідною моделлю між справжньою повноцінною державою і професійною общиною.

В історії українського народу козацтво відіграло велику роль:

захищало українські землі від турецько-татарської агресії, очолило антифеодальну боротьбу покріпаченого селянства, об’єднало зусилля народу на захист православної віри, освоювало південні землі, протягом майже трьох століть виконувало функції носія державності українського народу. Козацька республіка мала особливий статус в Речі Посполитій, а потім і в Російській державі, отримала міжнародне визнання.

13. Дати оцінку козацько-селянським повстанням кінця хvі – 30-х років хvіі ст.

Наприкінці ХVІ – у перш. чверті ХVІІ ст. Запорізька Січ стала центром антифеодального і визвольного руху українського народу. Причинами козацько-селянських повстань кін. ХVІ – перш. чверті ХVІІ ст. було посилення соціального, національного і релігійного гноблення українського народу польськими феодалами. Головними учасниками повстань були козаки, селяни і міщани. Характер повстань – антифеодальний, національно-визвольний.

Найбільшими козацько-селянськими повстаннями кін. ХVІ ст. були виступи під керівництвом К.Косинського (1591-1593), С.Наливайка і Григорія Лободи (1594-1596). Вони охопили Київщину, Волинь і Брацлавщину. С.Наливайко у своєму листі до Сигізмунда ІІІ висунув власний проект улаштування козацтва, що передбачав передачу йому земель між Бугом і Дністром, південніше Брацлава, де під його началом мало перебувати 2 тис. чол.; при цьому під єдиною козацькою юрисдикцією опинялася територія від Дніпра до Дністра. Польські війська жорстоко придушили повстання, уряд скасував козацькі права і привілеї, оголосивши козаків “ворогами держави”. В Україні запанувало польсько-шляхетське всевладдя і терор.

Тільки гостра потреба у козацтві як військовій силі змусила уряд частково задовольнити його вимоги щодо повернення втрачених привілеїв (1601). І хоча право на власну юрисдикцію було визнане лише за реєстровцями, під козацьким “присудом” опинялися дедалі нові групи населення, а то й цілі міста.

Народна боротьба активізується у 1620-х роках. Особливе занепокоєння польського уряду викликало втручання козаків у внутрішні справи Кримського ханства, де вони підтримали антитурецьку партію, та кілька зухвалих походів низових козаків на Константинополь. У 1625 р. на Україну були виряджені війська під проводом гетьмана Конецпольського. Гетьману реєстровців Марку Жмайлу не вдалося швидко мобілізувати необхідні сили. Та й за цих умов поляки не змогли завдати козакам рішучої поразки. На Куруковому озері було укладено угоду, за якою кількість реєстровців обмежувалася 6 тис. чол. (тобто подвоювалася порівняно з 1619 р.). Крім того, козакам заборонялося провадити самостійну зовнішню політику щодо Криму й Туреччини та втручатись у релігійну боротьбу.

Після цього в Україні кілька років панував відносний спокій. Та вже на початку 1630 р. Подніпров’я охопило повстання, очолене Тарасом Федоровичем (Трясилом), якого запорожці обрали своїм старшим, відмовившись коритися реєстровому гетьману Григорію Чорному, котрий займав угодовську стосовно поляків позицію. Повстанці вирушили “на волость”, стратили Чорного, заволоділи низкою населених пунктів і зупинились у Переяславі, куди невдовзі підійшли польські війська під проводом Конецпольського. Тут поляки зазнали таких значних втрат, що коронний гетьман мусив піти на переговори з козаками. За укладеною між ними угодою реєстр зростав до 8 тис. чол.; водночас вдвічі, до 2 тис. чол., збільшувалася залога з реєстровців, яка мала постійно дислокуватися на Запорожжі.

У 1635 р. польський сейм приймає рішення про будівництво фортеці на нижньому Дніпрі. Розташований тут гарнізон мав узяти під свій контроль шляхи на Запорожжя. Замок було споруджено біля першого, Кодацького порога. Після закінчення будівництва замок захопив козацький загін на чолі з гетьманом запорожців Іваном Сулимою. Ця подія могла стати сигналом для нового козацького повстання. Однак Сулима був підступно виданий реєстровцями та невдовзі страчений.

Із ще більшою силою виявилися суперечності між запорозьким і реєстровим козацтвом 1637 р., під час повстання Павла Бута (Павлюка), коли було страчено гетьмана реєстровців та частину старшини. Повстанці діяли виступали за звільнення України від гніту Р.П. та релігійних переслідувань. Почалося масове “покозачення” селян Наддніпрянщини. І хоч після поразки у битві під Кумейками (6 грудня 1637 р.) козацько-селянське військо капітулювало, вже навесні наступного року боротьба спалахнула з новою силою, очолювана Яковом Острянином (Остряницею), а потім – Дмитром Гунею. Але перевага була не на боці повстанців, і в липні 1638 р. вони склали зброю.

На скликаній 30 серпня козацькій раді у Києві було оголошено ухвалену сеймом “Ординацію (впорядкування) війська Запорізького реєстрового” (встановлена сеймом у січні 1638 р.): скасовано виборність старшини і козацький суд, зменшено реєстр до 6 тис. чол., замість гетьмана реєстровцями командував обраний польським сеймом комісар, на Запорізькій Січі перебував постійний польський гарнізон. 24 листопада на раді в урочищі Маслів Став козаки прийняли ці продиктовані їм умови разом із новопризначеною старшиною. Під жорстким військово-адміністративним контролем опинилася не тільки “волость”, а й Запорожжя, де дислокувався постійний гарнізон. Запобігати втечам на Низ (що прирівнювалося до злочину) мала відбудована 1639 р. Кодацька фортеця.

Наступне десятиріччя в історії Польщі (1638-1648) було названо періодом “золотого спокою”. Козацько-селянські повстання стали важливим етапом у підготовці необхідних умов для Визвольної війни 1648-1657 рр.