30. Проаналізувати процес виникнення українських політичних партій, їх теоретичні положення.

Політизація на поч. ХХ ст. суспільних і національного рухів у Російській імперії завершилася їх організаційним оформленням у політичні партії. Великий вплив на ці процеси мали політичні і соціально-економічні особливості розвитку країни (збереження абсолютної монархії і відсутність політичних свобод, співіснування феодалізму з капіталістичним ладом, незавершеність соціальної структури суспільства, багатонаціональний склад населення Російської імперії (до 100 націй і народностей → національні партії)). Становлення політичних партій Росії відбувалося за власною схемою, власним шляхом, який багато чим відрізнявся від Західної Європи:

1) пізніше оформлення російських і українських партій, їх нелегальна діяльність до 1905 р.;

2) першочергове створення пролетарських партії і пізніше – буржуазних;

3) аморфна структура цих партій (окремі комітети і групи, часто із власними статутами) і їх велика кількість (більше 100).

Українські партії класифікуються за ставленням до національної ідеї та марксизму і відзначаються слабкістю ліберальної ідеології.

Першою українською політичною партією Наддніпрянщини стала Революційна українська партія (січень 1900 р., Д.Антонович, М.Міхновський, Мих.Русов; 6 осередків на Наддніпрянщині і 2 закордонних бюро у Львові та Чернівцях; У 1902 р. у партії відбувся розкол і з неї вийшла УНП М.Міхновського; 1903 р. – УСП Б.Ярошевського; 1904 р. – УСДС (“Спілка”) М.Меленевського, 1905 р. – УСДРП). Ці партії представляли ліворадикальний національний рух (поєднував націоналістичні і соціалістичні риси).

Першу програму РУП “Самостійна Україна” у 1900 р. створив М.Міхновський: боротьба за незалежну українську державу, лідером цієї боротьби має бути інтелігенція, для досягнення мети годяться усі засоби, “Україна для українців”.

У 1903 р. було створена 2 програма РУП: соціал-демократична (М.Порш) – за автономію України. Таким чином відбулася еволюція програмних засад РУП від націоналістичної до марксистської. У 1905 р. залишки РУП утворили УСДРП.

Іншу, менш розвинуту політичну течію становили ліберально-демократичні партії: 1904 р. – УДП /помірков. громадів. діячі О.Лотоцький і Є.Чикаленко/ і УРП /письменники Б.Грінченко і С.Єфремов/, з 1905 р. – УДРП; виступали за перетворення Росії на конституційну монархію і автономію України. Легально діючий з 1908 р. ліберальний міжпартійний блок Товариство українських поступовців (М.Грушевський, С.Єфремов, Є.Чикаленко) дотримувався конституційно-парламентського шляху боротьби за “українську справу” (ін. програмні положення були близькі програмі кадетів): українізація освіти, діяльності громадських установ, суду і церкви. Право України на політичну автономію, українізацію школи, судочинства, церкви та місцевої адміністрації у І та ІІ Думах відстоювала Українська думська громада (парламентська фракція у складі 40 чол., її роботою керували М.Грушевський, С.Єфремов, Д.Дорошенко).

(Див. таблицю).

31. Проаналізувати процес виникнення загальноросійських політичних партій, їх теоретичні положення.

Політизація на поч. ХХ ст. суспільних і національного рухів у Російській імперії завершилася їх організаційним оформленням у політичні партії. Великий вплив на ці процеси мали політичні і соціально-економічні особливості розвитку країни (збереження абсолютної монархії і відсутність політичних свобод, співіснування феодалізму з капіталістичним ладом, незавершеність соціальної структури суспільства, багатонаціональний склад населення Російської імперії (до 100 націй і народностей → національні партії)). Становлення політичних партій Росії відбувалося за власною схемою, власним шляхом, який багато чим відрізнявся від Західної Європи:

1) пізніше оформлення російських і українських партій, їх нелегальна діяльність до 1905 р.;

2) першочергове створення пролетарських партії і пізніше – буржуазних;

3) аморфна структура цих партій (окремі комітети і групи, часто із власними статутами) і їх велика кількість (більше 100).

Загальноросійські політичні партії класифікуються за їх належністю до певного політичного табору:

1) монархічні – поміщицькі (на поч. ХХ ст. 4 або 7);

2) буржуазні – консервативні і ліберальні (38 або 43);

3) соціалістичні – соціал-демократичні, лівонародницькі, анархістські, єврейські робітничі.

(Див. таблицю)

32. Охарактеризувати становище українських земель у роки Першої світової війни, визначити відношення до війни українських політичних сил.

Перша світова війна стала результатом політичного, економічного та суспільного розвитку провідних країн світу на межі ХІХ – ХХ ст. Розпочалася війна 1 серпня 1914 р. і закінчилася 11 листопада 1918 р. Участь у ній взяли 38 із 59 держав світу, більше ¾ населення планети. Ця війна була збройним протистоянням двох воєнних блоків: Троїстого, а з 1915 р. Четверного союзу (1882 – Німеччина, Австро-Угорщина, Італія, остання у 1915 вийшла, а її місце зайняли Болгарія і Туреччина) і Антанти (1904-1907, Англія, Фр. та Росія).

Головні причини І світової війни були результатом нерівномірного розвитку країн у період імперіалізму, загострення суперечностей зовнішнього і внутрішнього розвитку провідних держав світу (боротьба за переділ світу, захоплення нових територій, джерел сировини і ринків збуту, поділ колоній; гонка озброєнь). Характер війни з боку обох блоків був загарбницький і несправедливий.

Український народ був втягнутий у війну всупереч власній волі. Через своє особливе геополітичне становище землі України стали об’єктом експансії воюючих сторін, які планували перетворити Україну у аграрно-сировинний придаток, широкий ринок збуту товарів і дешевої робочої сили. Західна і Наддніпрянська Україна опинилися по різні сторони фронтів, що зробило Першу світову війну братовбивчою для українців: російський цар мобілізував до свого війська 3,5 млн. українців, австрійський цісар – 250 тис.

Війна розколола українські політичні партії: на прихильників Росії (з її допомогою об’єднати Україну і добитися автономії) – наддніпрянські партії (лідери ТУПу, Всерос. союзу земств); прихильників Австро-Угорщини та Німеччини (створення укр. держави під їх протекторатом) – «Союз визволення України» (Відень, 1914, Д.Донцов – конституційна монархія в Україні); створення держави власними силами пропонували діячі соціалістичних течій: ТУПу С.Єфремов, А.Ніковський, ліві групи на чолі з Л.І.Рибалкою (Юркевичем) у Женеві.

У роки війни значна частина України перетворилася в район запеклих бойових дій (Галичина, Закарпаття, Буковина, Поділля, Волинь).

Спочатку успішний наступ вели російські війська. Вони в серпні – вересні 1914 р. захопили Східну Галичину та Північну Буковину з їх центрами – Львовом та Чернівцями. У ході цієї операції австрійські війська втратили більше 400 тис. осіб (з них 100 тис. потрапили до полону). Навесні 1915 р. російські війська захопили фортецю Перемишль. На завойованій території царська адміністрація проводить політику насильницької русифікації, закриває українські школи, бібліотеки, проводить арешти серед українських політичних діячів, які дотримувалися про австрійської орієнтації (понад 12 тис. представників західноукраїнської інтелігенції було депортовано до Сибіру, одним з перших був заарештований митрополит греко-католицької церкви граф А.Шептицький, у Києві – М.Грушевський).

Однак під натиском австрійських військ російська армія відступає (і при цьому масово депортує українців та євреїв – добровільно чи примусово з західних регіонів виїхало близько 6 млн. осіб). Австрійська влада проводить масові арешти „проросійських” українців – сотні з них були страчені, 30 тис. галичан і буковинців були відправлені до концтаборів (у 1914 – 1916 рр. більше 60 тис. повішених і розстріляних, близько 100 тис. загиблих в таборах від голоду та епідемій). На Буковині на кінець 1914 р. залишилася лише третина довоєнного населення.

Наприкінці 1916 р. австрійський уряд надав Галичині автономію, але без поділу на самостійні польську та українську частини (виграли поляки). Навесні 1916 р. почалась нова наступальна операція російських військ під назвою „Брусиловського прориву” – російські війська знову захопили Чернівці, Коломию, Броди, Луцьк. Втрати австро-угорської армії перевищили 1 млн. осіб вбитими і пораненими. Далі війна набула позиційного характеру.

Підсумками кількарічної війни були значні жертви серед мирного населення, занепад промисловості (у 1914 – 1916 рр. закрилися біл. 1400 підприємств), сільського господарства (посівні площі зменшилися на 1,9 млн. дес.). Однак війна виснажила обидві імперії і прискорила їхній крах. На українських землях Перша світова переплелася з подіями революції та громадянської війни.