33. Проаналізувати причини і характер Лютневої революції 1917 р., її вплив на розвиток подій в Україні.

Глибока економічна, політична і соціальна криза у Російській імперії, викликана Першою світовою війною (військові витрати у 1917 р. становили 30 млрд. карб., 1/3 – закордонні кредити, катастрофічно ріст інфляції, закриття підприємств, карткове постачання продовольством), сприяла активізації населення. З жіночих “хлібних” мітингів і демонстрацій у Росії розпочалася Лютнева революція (23 лютого – 2 березня 1917 р.). Причинами її блискавичної перемоги були кризовий стан у державі, невирішеність політичних, соціально-економічних і національних проблем, падіння авторитету влади.

Після перемоги революції основними завданнями для суспільства були: створення нової держави, визначення щодо участі у війні, ліквідація негативних рис економічного розвитку, вирішення аграрного і національного питань.

Нова система влади, яка склалася у Росії після Лютневої революції отримала назву двовладдя, а в Україні – тривладдя. Носіями влади були паралельно існуючі структури Тимчасовий уряд і Ради робітничих, солдатських і селянських депутатів, а в Україні – ЦР. Існування двовладдя було викликано стихійністю революційного розвитку і неорганізованістю політичних партій, а тривладдя – активізацією національного руху в Україні.

Тимчасовий уряд був сформований 2 березня (визначити форму правління і прийняти конституцію мав парламент – Установчі збори), очолив його князь Г.Львов, поміщик і земський діяч, більшість міністрів були кадетами – О.Гучков (військовий і торгівельний міністр), П.Мілюков (міністр закордонних справ). Представницькими органами влади Тимчасового уряду на місцях стали громадські ради та комітети. Зокрема, в Україні самим авторитетним органом революційної влади стала Рада об’єднаних громадських організацій, яку очолив відомий лікар і громадський діяч М.Страдомський. Виконавча влада перейшла до назначених Тимчасовим урядом губернських і повітових комісарів.

Альтернативним органом влади і результатом волевиявлення трудящих мас у Росії і Україні стали Ради депутатів. Петроградську Раду робітничих і солдатських депутатів було створено 27 лютого 1917 р. (очолили її меншовик Н.Чхеїдзе і трудовик, а з березня – есер О.Керенський). Діяльність рад в Росії і Україні контролювалася загальноросійськими партіями есерів і соціал-демократів (меншовиків). В Україні найрозвинутішою була мережа рад у Донбасі (70 %), великих містах (Харків, Київ, Катеринослав, Луганськ, Полтава) та прифронтовій смузі. Загалом у сер. 1917 р. в Україні налічувалося 252 ради робітничих і солдатських депутатів. Ради фінансувалися Тимчасовим урядом і в Україні на владу не претендували. У Росії вони створили конкуренцію легітимній владі.

Третій орган власної влади в Україні – Центральну Раду – утворили 4 або 7 березня 1917 р. діячі трьох українських партій: УПСР, УСДРП і УПСФ (кол. ТУП). Головою ЦР заочно був обраний М.С.Грушевський. На перших порах Рада відігравала роль київської міської організації, висуваючи культурно-національні вимоги (відозва від 9 березня 1917 р.).

Такий розклад політичних сил у Росії та Україні і визначив політичний розвиток у країні від лютого до жовтня 1917 р.

Спільним завданням для Тимчасового уряду і Петроградської Ради на перших порах після революції стала демократизація суспільного життя і армії: на початку березня 1917 р. у Росії було проголошено політичні права і свободи, скасовано національні, релігійні і станові обмеження, ліквідовано каральні органи царської влади, оголошено амністію, солдати отримали громадянські права (програмна декларація Тимчасового уряду від 3 березня 1917 р. “О преемственности власти и права бывшей Российской империи”, “Наказ” Петроградської ради від 1 березня). Ці політичні перетворення забезпечили Тимчасовому уряду та російським партіям есерів і соціал-демократів (меншовиків) популярність серед населення. Проте основні проблеми російського суспільства (участь у війні, селянське, робітниче і національне питання) Тимчасовий уряд не вирішив.

1 вересня 1917 р. Росію було проголошено республікою. Влада перейшла до Директорії із 5 чоловік на чолі з О.Керенським (ввійшли і меншовики). На 12 листопада 1917 р. були назначені вибори в Установчі збори. Однак на цей час Тимчасовий уряд втратив авторитет серед населення і восени 1917 р. у Росії склалися передумови для перемоги більшовиків (соціально-економічна і політична криза). Владу у Петрограді вони взяли у свої руки 26 жовтня 1917 р. (більшовицька партія - 350 тис. чол.). 3 листопада 1917 р. радянську владу було встановлено у Москві. На Установчих зборах 5 січня 1918 р. більшовики намагалися легалізувати свою владу. Після відмови затвердити “Декларацию трудящегося и эксплуатируемого народа” матроси і червоногвардійці 6 січня розігнали Установчі збори. Так на поч. 1918 р. у Радянській Росії було ліквідовано залишки демократичних інститутів і остаточно утвердилася радянська влада на чолі з партією більшовиків.

34. Охарактеризувати утворення і діяльність Центральної Ради (березень 1917 – квітень 1918 р.).

Центральну Раду утворили 4 або 7 березня 1917 р. діячі трьох українських партій: УПСР, УСДРП і УПСФ (колишнє ТУП). Головою ЦР заочно був обраний М.С.Грушевський. На перших порах Рада відігравала роль київської міської організації, висуваючи культурно-національні вимоги (відозва від 9 березня 1917 р.).

Українські політичні сили у 1917 р. вимагали вирішення національного питання. Весна-літо 1917 р. в Україні пройшли під знаком “українізації” суспільно-політичного життя і зростання популярності ЦРади, яка до кінця літа поширила свою владу на більшу частину України. Склад ЦРади формувався з квітня до серпня 1917 р.: спочатку становив 118 осіб, а остаточно – 798. Повний склад збирався на загальні збори (сесії, пленуми – 9). Основні напрямки політики ЦРади визначав спочатку Комітет ЦР, а з початку липня – Мала Рада. Найбільшою у ЦР була фракція українських есерів, проте політику Ради визначала (до січня 1918 р.) фракція українських соціал-демократів, менша за чисельністю, але більш впливова і професійна. Опозицію цим партіям у Раді складала УПСФ (колишнє ТУП). Правих поглядів дотримувалися хлібороби-демократи на чолі з М.Міхновським.

У діяльності ЦРади у 1917 р. умовно можна виділити два етапи:

1) 4 березня – 10 червня 1917 р. – перетворення ЦР у загальноукраїнський законодавчий орган і її боротьба за національно-територіальну автономію України. Ідею національно-персонал. автономії України висунув Всеукраїнський національний конгрес (6-8 квітня 1917), у травні після відмови Тимчасового уряду Рада самостійно ухвалила взяти у свої руки керівництво національним життям. І Універсал ЦРади від 10 червня 1917 р. проголосив автономію України. 15 червня був створений український уряд – Генеральний секретаріат на чолі з В.Винниченком (9 осіб, більшість посад займали укр. соціал-демократи).

2) 10 червня – поч. листопаду 1917 р. – пошуки ЦРадою порозуміння з Тимчасовим урядом у справі автономії України. Вороже зустріли І Універсал лідери лівих російських партій, кадети, та значна частина населення Києва. Тимчасовий уряд відреагував дещо пом’якшено і вислав 28-29 червня до Києва на переговори свою делегацію (Іраклій Церетелі, Мих. Терещенко та О.Керенський).

Компромісним рішенням у цій справі стали окрема постанова Тимчасового уряду та ІІ Універсал ЦРади від 3 липня 1917 р. Тимчасовий уряд визнав легітимність УЦР та ГС і дозволив формування окремих українських військових частин. ЦР відмовилася від національно-територіальної автономії до рішення Всеросійських Установчих зборів (до її складу увійшли представники національних меншин, а до ГС – 2 росіянина, 2 євреї і 1 поляк. ЦР стала політичним органом всього населення Укр.).

Статус і повноваження українського уряду визначила “Тимчасова інструкція” Тимчасового уряду від 4 серпня: ГС став виконавчим органом Тимчасового уряду, який затверджував його склад (кількість секретарів зменшилася з 14 до 7), а його повноваження поширювалися на п’ять губерній: Київську, Волинську, Подільську, Полтавську і Чернігівську.

Ці документи звели нанівець усі досягнення національно-демократичних сил на попередньому етапі. ЦР стала повільно, але неухильно втрачати свій авторитет. Тимчасовий уряд не поспішав визнавати повноваження українського уряду і особливо сильно обурився у жовтні 1917 р. заявою ЦРади про проведення Українських установчих зборів. 22 жовтня В.Винниченко виїхав до Петрограду для пояснень, але Тимчасовий уряд вже був усунутий від влади. Жовтневе повстання стало новим етапом в історії революції.

Прихід до влади більшовиків у Росії змусив український уряд діяти більш рішуче і визначитись із основними напрямками внутрішньої і зовнішньої політики і, перш за все, із утворенням власної держави. Широку програму дій української влади окреслив ІІІ Універсал ЦРади, виданий 7 листопада 1917 р. Він проголошував:

– утворення УНР у межах дев’яти українських губерній (приєднано Харківську, Катеринославську, Херсонську і Таврійську), при чому на правах автономної частини федеративної Російської Республіки, яка вже не існувала (!?);

– низку соціально-економічних реформ – скасування поміщицького землеволодіння (і приватної власності на землю), встановлення 8-годин. робочого дня і державного контролю над виробництвом;

– широкі демократичні права і свободи, скликання 9 січня 1918 р. Українських установчих зборів;

– негайний намір розпочати мирні переговори з воюючими державами.

ІІІ універсал був спрямований на відродження української державності і мав на меті врятувати Україну від анархії і громадянської війни, яка вже велася у Росії.

ЦР не визнала центральний уряд Радянської Росії – Раду Народних Комісарів (РНК) і недостатньо серйозно оцінила його можливості: РНК вважав усі інші державні утворення, у т.ч. і УНР, контрреволюційними. Конфлікт між ЦР і РНК ставав неминучим. 4 грудня 1917 р. РНК вислала ЦРаді “Маніфест до українського народу з ультимативними вимогами до Центральної Ради”, який містив ряд вимог, невиконання яких означатиме війну.

Українські більшовики власну спробу усунути ЦРаду від влади зробили у Києві 4 грудня на Всеукраїнському з’їзді рад робітничих і селянських депутатів, намагаючись переобрати Раду і перетворити її за російським зразком на ЦВК рад. Однак на з’їзді селянські депутати переголосували більшовицьку меншість і висловили підтримку ЦРаді. Після цього 127 більшовицьких депутатів (представники 89 рад із понад 300 існуючих в Україні) переїхали до Харкова і 11-12 грудня проголосили там встановлення радянської влади в УНР та обрали Всеукраїнський Центральний Виконавчий Комітет (ВУЦВК), який 14 грудня затвердив перший радянський уряд – Народний Секретаріат України. Т.ч., на території України утворилося два уряди, які називали себе робітничо-селянськими і українськими. Через декілька днів радянський уряд розпочав війну з ЦР.

17 грудня 1917 р. ЦВК рад України опублікував маніфест про розпуск ЦРади та ГС, а наступного дня створив крайовий комітет по боротьбі з контрреволюцією. Вирішальний наступ радянських військ, які прибули з Росії, розпочався 25 грудня 1917 р. (Донбас і Південь України).

У критичних умовах ЦР 9 січня 1918 р. приймає ІV Універсал, у якому проголошує УНР самостійною державою. Однак події в Україні у січні 1918 р. набули драматичного характеру – 25 січня члени Малої Ради та уряду покинули Київ (Житомир, Сарни) і вже 26 січня до столиці вступили війська М.Муравйова. У Києві та на більшій частині України була встановлена радянська влада. Її політика в силу об’єктивних причин та суб’єктивних помилок погіршила соціально-економічне становище в Україні та посилила протистояння у суспільстві.

Врятувати ЦРаду від остаточного більшовицького розгрому могли лише зовнішні союзники – держави австро-німецького блоку. 27 січня (9 лютого) 1918 р. УНР і держави Четверного союзу підписали мирну угоду у Брест-Литовську: Німеччина і Австро-Угорщина зобов’язалися надати ЦР військову допомогу, за що отримували від неї поставки сировини і продовольства. 7 березня 1918 р. з допомогою німців ЦРада повернулась до Києва. Уряд УНР у зверненні до населення акцентував, що німці приходять як союзники і не мають права втручатись у внутрішні справи. Для підтвердження своєї соціально-економічної політики ЦР планувала скликати 12 травня 1918 р. Установчі збори.

Проте політика ЦР у березні-квітні 1918 р. викликала невдоволення всіх прошарків населення і, особливо поміщиків, заможних селян (УДХП та Союз земельних власників), промислово-фінансових кіл. Український уряд не контролював ситуацію на місцях і не зміг виконати свої зобов’язання перед австро-німецьким командуванням. Німецька військова адміністрація, запровадивши військово-польові суди, фактично встановила в Україні окупаційний режим. За участю німецького командування був підготовлений державний переворот і 29 квітня 1918 р. ЦРада була усунута від влади.

Отже, боротьбу за владу в Україні у 1917-1918 рр. вели різні політичні сили і особливо відчутним був вплив зовнішніх сил (російських більшовиків чи німців). Кульмінаційним етапом укр. державотворення було проголошення самостійності УНР. Причини поразки ЦР і УНР мають об’єктивний і суб’єктивний характер.