10. Охарактеризувати сутність Берестейської церковної унії, її наслідки для українського суспільства.

З посиленням польської експансії в Україні провідні верстви українського суспільства стали все більше запозичувати католицький латинський обряд,що призвело до збіднення і втрати інтелектуальних сил нації. Головним чинником денаціоналізації України були єзуїти.

Важливу роль після Люблінської унії у суспільно-політичному житті Речі Посполитої після Люблінської унії відігравали релігійне і мовне питання. Державна релігія у Польській державі (католицька) гарантувала державні посади і земельні наділи, через українська знать масово переходила у католицтво (православним українцям заборонялось займати вищі державні посади, у містах вони усувались від участі в самоуправлінні, платили більш високі податки тощо; в установах панувала тільки польська мова та латинь як мова освіти, судочинства, діловодства). Однак католицькій церкві загрожувала європейська Реформація (на польських землях з кінця ХV – на поч. ХVІ ст. поширювались протестантські ідеї реформи церкви – спрощення обрядовості і примат особистої віри над церквою, ідея перекладу Святого Письма народними мовами і, зокрема аріанство в Галичині і Волині). Православна церква теж була у кризовому стані: церковні верхи боролися за прибуткові посади, забувши про свою паству, а місцеві священики знаходилися у повній залежності від феодалів. Тому багато церковних ієрархів найкращий шлях розв’язання церковної проблеми на українських землях вбачали в об’єднанні православної та католицької церкви.

Українські магнати, деякі православні єпископи, а також митрополит київський Михайло Рогоза, прагнули зрівнятися в політичних правах з польськими феодалами, а священнослужителі – з католицькими єпископами, які брали участь в роботі сенату. Через це вони і підтримали ідею церковної унії.

Угоду про церковну унію підписав уніатський собор, який відбувся 6-10 жовтня 1596 р. у Бресті (Берестя). Нова церква (греко-католицька або уніатська) визнала владу папи римського й догмати католицької церкви, зберігаючи православні обряди й церковнослов’янську мову в богослужінні.

У результаті церковної унії замість православної церкви в Україні і Білорусі створювалася уніатська (греко-католицька) церква. Православ’я оголошувалось поза законом, всі православні храми, їх землі та майно переходили до уніатів. Католики і уніати насаджали унію на всій території України і Білорусі. Але основна маса українського населення не визнавала унію.

Унія розколола українське суспільство: її підтримали магнати і шляхта, а народні маси залишалися православними. Православна церква була заборонена до 1632 р. Інтереси православних у цей час захищали братства (громадські організації міщан) та козацтво. Православні церковні братства створювались у 16-17 ст. у Львові, Галичі, Дрогобичі, Києві, Луцьку та інших містах. Виступаючи проти національно-релігійного гноблення, братства створювали школи, бібліотеки, друкували полемічні твори, що захищали православ’я.

11. Дати оцінку проблемі походження українського козацтва, джерел його формування та етапів його розвитку.

Історія українського козацтва складає одну з найгероїчніших і найромантичніших сторінок минулого українського народу. Однак джерела, причини та початковий етап розвитку козацтва в Україні залишаються недостатньо вивченими до нашого часу.

Слово “козак” вперше згадано у “Початковій монгольській хроніці” 1240 р. (одинока людина, “схильна до розбою”). Перша достовірна згадка про українських козаків зустрічається у 1489 р. Це слово тюркського походження і означає вільну людину, “незалежного від влади воїна”. Козацтво не було суто українським явищем, козаки з’являються і в Росії (на Дону). Схожі соціальні групи існували в Угорщині, Хорватії та ін. незаселених християнських землях на кордоні з Османською імперією. Проте ніде ці “периферійні” стани не відіграли такої ролі в суспільстві, як козаки в Україні.

Існує близько 10 теорій походження козацтва (хозарська, черкаська, татарська, уходницька, автохтонна, захисна, соціальна та інші), однак історики намагаються з’ясувати: козацтво – це руське чи тюркське явище.

У козацтво, себто степовий промисел (до останньої чверті ХVІ ст.) – від рибальства і мисливства до конвоювання караванів і принагідного розбою на широкій дорозі – ходили переважно подніпровські міщани й бояри, збираючись у тимчасові промислові ватаги або наймаючись для варт і конвоїв. Дехто йшов у козацтво на сезон, а дехто, бездомний і безсімейний, жив з нього постійно, лише зимуючи у подніпровських містах – Києві, Каневі, Черкасах (російські джерела ХVІ – ХVІІ ст. часто називали козаків або взагалі українців “черкасами”). Селилися козаки понад Дніпром, Південним Бугом та їхніми численними притоками, насамперед Оріллю, Самарою, Вовчою, Томаківкою, Базавлуком, Сурою, Саксаганню, Інгулом, Інгульцем та ін. Територія, на якій виникло козацтво, звалася Диким Полем (південні окраїни Київщини, Брацлавщини, Поділля).

Причини виникнення козацтва: 1) освоєння багатих південних степів; 2) необхідність захисту краю від татар; 3) масові втечі селянства від кріпосної залежності (основне джерело поповнення козацтва).

Переважну більшість козаків складали колишні українські селяни, міська біднота, українська православна шляхта, бояри (втратили свої права на землю), православне духовенство.

М.Грушевський в історії козацтва виділяє декілька етапів: 1) зародковий, “побутовий” – зародження козацтва; 2) класичний – перетворення його в стан українського суспільства (ХV–ХVІ ст.)

У ХVІ ст. козаки утворили власне державне утворення – Запорозьку Січ (1) як військове укріплення і 2) як державність). Першою Запорізькою Січчю традиційно вважається замок на острові Хортиця (1556-1557 чи 1552-1556), збудований Д.Вишневецьким.

Всього на території України відомо 8 січей (вже названа Хортицька, Томаківська, Базавлуцька, Микитинська, Чортомлицька, Кам’янська, Олешківська, Покровська (Нова)) і 1 – поза межами України – Задунайська Січ.

Кульмінаційним періодом в історії Запоріжжя була Базавлуцька Січ (1594 – 1638 рр.), яка знаходилася на острові у гирлі р. Базавлук, там, де до Дніпра впадали ще три річки: Чортомлик, Підпільна й Скарбна. На час її існування припадають наймогутніші сухопутні й морські операції козаків на всьому узбережжі Чорного та Азовського морів, походи у Росію із Самозванцем, у Прибалтику проти Швеції, у Молдавію, Валахію, Трансільванію.