61. Визначити вплив перебудови в срср на події в Україні (1985 – 1991 рр.).

На поч. 80-х рр. симптоми системної кризи, яка складалася у СРСР, підштовхували керівництво країни до реформ у всіх сферах суспільного життя. Об’єктивні передумови реформування політичного і економічного ладу визріли у сер. 80-х рр. У березні 1985 р. Генеральним секретарем ЦК КПРС був обраний розумний і прагматичний представник політиків післясталінського покоління М.С.Горбачов. Необхідність радикальних змін у всіх сферах життя суспільства проголосив квітневий (1985) пленум ЦК КПРС – курс на “перебудову”.

Метою перебудови було створення “гуманного, демократичного соціалізму” (мав поєднувати елементи ринкової економіки з централізованим плануванням, політичний плюралізм з керівною роллю КПРС, суверенітет республік зі збереженням єдиної союзної держави). Загалом перебудова була серією заходів, обмежених у часі, суворо контрольованих і здійснюваних центром.

Спочатку термін “перебудова” вживався лише у контексті поліпшення управління господарським механізмом. Основними елементами перебудови були: прискорення соц.-економ. розвитку країни (квітневий 1985 р. пленум, 1987), “гласність” і “широка демократизація” (1987), а також “нове мислення” у зовнішній політиці.

У розвитку перебудови можна виділити два етапи:

І. квітень 1985 – 1989 рр. – визрівання і становлення програми перебудови, її активне проведення владою;

ІІ. 1989 – серпень 1991 рр. – сповільнення і згортання перебудовчих процесів і відхід влади від перебудови, активізація і радикалізація народних мас.

Коротко програму реформ можна охарактеризувати таким чином:

1) У зовнішній політиці СРСР керівною стала концепція нового мислення. “Нове мислення” підкреслювало пріоритет загальнолюдських цінностей над класовими. Основними результатами цієї політики були: виведення радянських військ з Афганістану (лютий 1989); виведення радянських військ із Східної Європи (крах комуністичних режимів і розпуск 1 липня 1991 р. ОВД); припинення переслідувань дисидентів (академік А.Сахаров повернувся до Москви) і глушіння зарубіжних радіостанцій. Зрушення у міжнародній політиці призвели до закінчення “холодної війни”. Внесок М.Горбачова у справу захисту миру сучасники оцінили неоднозначно (отримав Нобелівську премію миру, а ліві партії розцінили його діяльність як зраду інтересів СРСР).

2) У внутрішньополітичному розвитку М.Горбачов узяв курс на лібералізацію режиму. Одними з головних умов перебудови стали демократизація і гласність (проголошені на січневому 1987 р. пленумі ЦК) – можливість отримання правдивої інформації про діяльність державних і партійних органів, про міжнародні події, про історичне і культурне минуле свого народу. З цією метою відновила свою роботу комісія у справі реабілітації жертв політичних репресій. Значний внесок у відродження історичної пам’яті і ліквідації “білих плям” в історії зробила Спілка письменників України (“Літературна Україна”). Великий резонанс серед громадськості мали виступи О.Гончара, І.Драча, І.Дзюби, Б.Олійника. В українську літературу повернулися твори В.Винниченка, М.Хвильового. Стали доступні читачам історичні праці М.Грушевського, М.Костомарова, Д.Дорошенка, Г.Єфименко та інших українських і зарубіжних істориків. З допомогою української діаспори в Києві було створено Міжнародну асоціацію україністики. Поступово стала відкриватися правда про такі сторінки української історії ХХ ст., як Центральна рада, голодомор 1932-1933 рр. (у 2007-2007 рр. відзначається трагічна дата 75-х роковин Голодомору), сталінські репресії, ОУН-УПА.

Під гаслом “перебудови” сталінської моделі соціалізму і повернення до “ленінських принципів” політика Горбачова передбачала активізацію народних мас (під суворим контролем згори). Однак у деяких союзних республіках перебудова стимулювала маси більше запланованого: у Прибалтиці, Україні, Грузії активізувався національний рух, який поставив вимогу виходу республік із СРСР.

3) У економічному розвитку СРСР друга половина 80-х рр. пройшла під знаком “прискорення” (машинобудування; науково-технічний прогрес, активізація людського фактора). Програму радикальної реформи економіки проголосив у червні 1987 р. пленум ЦК КПРС: оренда, кооперативи – прийнято закон про ІТД, малі підприємства, СП з іноземними фірмами, у сільському господарстві – сімейний підряд. Однак ці заходи позитивних результатів не принесли: НП та реальні доходи на душу населення продовжували знижуватися, високими темпами зростав внутрішній і зовнішній борг. Загалом соціально-економічна ситуація наприкінці 80-х років свідчила про провал політики реформ.

Причинами невдачі перебудови стали: відсутність глибокого наукового обґрунтування економічних реформ (шляхом проб і помилок); відрив політичних процесів від соціально-економічних; збереження адміністративно-командної системи і керівної ролі КПРС; непослідовність і половинчастість реформ.

4) М.Горбачов і країни Заходу недооцінили національно-визвольні рухи у СРСР і, зокрема в Україні. Національно-демократичні сили у період квітня 1985 – до кінця 1989 р. виступали за оновлення соціалізму, досягнення суверенітету України на основі нового союзного договору, гарантування прав людини. З кін. 1989 – до грудня 1991 р. діяльність демократичних сил в Україні активізується і їх спільним гаслом стає боротьба за відновлення української державності.

16 липня 1990 р. Верховна Рада України ухвалила Декларацію про державний суверенітет України (“за” 376 депутатів із 405 присутніх на сесії), яка визначала основні принципи внутрішньої і зовнішньої політики з метою досягнення суверенітету і незалежності України. Однак ІУ з’їзд народних депутатів СРСР (грудень 1990 р.), дотримуючись державної політики перегляду союзного договору, відмовився визнати декларації про державний суверенітет, прийняті союзними республіками. Це викликало наростання в Україні хвилі протестів проти союзного договору.

Переговори щодо змісту нового союзного договору вели керівники 9-ти республік з Президентом СРСР М.Горбачовим у Ново-Огарьово (під Москвою). До кінця квітня текст союзного договору було в-основному узгоджено. Однак Верховна Рада УРСР 27 червня 1991 р. вирішила відкласти розгляд проекту договору на вересень, намагаючись за цей час розібратися, що більш важливе для України: продовжити шлях до незалежності чи залишатися у складі “оновленої федерації”. Спроба державного перевороту у серпні 1991 р. завадила підписанню союзного договору і привела до розпаду СРСР. Рішення про денонсацію союзного договору 1922 р. і утворення СНД було ухвалено 8 грудня 1991 р. на зустрічі лідерів Білорусі, Росії та України у Біловезькій Пущі. Верховна Рада України ратифікувала угоду про утворення СНД із застереженням – збереження незалежності України як суб’єкта міжнародного права. Крах перебудови зумовив і розпад СРСР: республіки реалізували право виходу, зазначене у союзному договорі 1922 р.