- •1. Визначити предмет, завдання курсу історії України та методологію його вивчення.
- •2. Проаналізувати основні стадії первісного ладу на українських землях.
- •3. Охарактеризувати передумови виникнення та походження Київської Русі.
- •3) Період занепаду та розпаду к.Р. (Сер. Хі – 40 рр. Хііі ст.).
- •5. Дати оцінку соціально-економічним процесам у Київській Русі.
- •6. З’ясувати історичне значення прийняття християнства на Русі.
- •7. Визначити причини занепаду Київської Русі, охарактеризувати піднесення Галицько-Волинського князівства, його роль в історії українського народу
- •8. Проаналізувати особливості політичного розвитку та соціально-економічних процесів на українських землях у др. Пол. Хіv – перш. Пол. Хvіі ст.
- •9. Обґрунтувати причини Люблінської унії, її сутність та наслідки для українських земель.
- •10. Охарактеризувати сутність Берестейської церковної унії, її наслідки для українського суспільства.
- •11. Дати оцінку проблемі походження українського козацтва, джерел його формування та етапів його розвитку.
- •12. Проаналізувати внутрішній устрій Запорозької Січі.
- •13. Дати оцінку козацько-селянським повстанням кінця хvі – 30-х років хvіі ст.
- •14. Визначити причини, характер та рушійні сили Визвольної війни середини хvіі ст.
- •2) Осінь 1649 - червень 1652 рр. – невдачі та перемоги козацького війська, завершення Селянської війни.
- •3) Червень 1652 – серпень 1657 рр. – погіршення геополітичного становища України та активні пошуки союзників на міжнародній арені.
- •16. Дати оцінку договору 1654 р. З Росією, охарактеризувати його зміст та наслідки для Козацької держави.
- •17. Проаналізувати процес становлення Української Козацької держави у роки Визвольної війни середини хvіі ст., визначити внесок б.Хмельницького у її формування.
- •18. Визначити причини, особливості та етапи громадянської війни (“Руїни”) на українських землях у другій половині хvіі ст.
- •1) 1657 – 1663 Рр. – визрівання причин громадянської війни, розкол України на Правобережжя та Лівобережжя;
- •19. Дати оцінку соціально-економічним процесам на українських землях у другій половині хvіі – хvііі ст.
- •20. Проаналізувати політичний розвиток українських земель наприкінці хvіі – хvііі ст., обґрунтувати причини ліквідації Російською державою автономного устрою України.
- •21. Проаналізувати соціально-економічний розвиток України у складі Російської імперії у першій половині хіх ст.
- •22. Обґрунтувати необхідність реформ 60 – 70-х років хіх ст. У Російській імперії та їх наслідки для Наддніпрянської України.
- •23. Проаналізувати соціально-економічний розвиток Наддніпрянської України другої половини хіх ст., визначити особливості промислового перевороту на українських землях.
- •24. Дати оцінку суспільним рухам першої половини хіх ст. На українських землях у складі Російської імперії.
- •25. Охарактеризувати процес національного відродження в Наддніпрянській Україні у першій половині хіх ст., дати оцінку діяльності Кирило-Мефодіївського товариства.
- •26. Дати оцінку суспільним течіям та рухам в Наддніпрянській Україні другої половини хіх ст.
- •27. Проаналізувати адміністративно-політичний статус та соціально-економічний розвиток західноукраїнських земель у кінці хуііі – на поч. Хх ст.
- •28. Визначити основні течії у суспільному русі західноукраїнських земель у хіх – початку хх ст.
- •29. Дати оцінку соціально-економічному розвитку Наддніпрянської України на початку хх ст.
- •30. Проаналізувати процес виникнення українських політичних партій, їх теоретичні положення.
- •31. Проаналізувати процес виникнення загальноросійських політичних партій, їх теоретичні положення.
- •33. Проаналізувати причини і характер Лютневої революції 1917 р., її вплив на розвиток подій в Україні.
- •35. Визначити основні напрямки політики Української Держави п.Скоропадського (квітень – грудень 1918 р.).
- •36. Проаналізувати основні напрямки політики Директорії унр та її боротьбу за владу в Україні (кін. 1918 – поч. 1921 рр.).
- •37. Дати оцінку діяльності Західноукраїнської Народної Республіки, охарактеризувати її історичну долю.
- •38. Проаналізувати політику радянської влади в Україні у 1919 – 1920 рр., сутність і зміст “воєнного комунізму”.
- •39. Визначити мету діяльності білогвардійського руху в Україні у 1919 – 1920 рр. Та його участь у подіях громадянської війни.
- •40. Визначити причини поразки та значення Української революції 1917 –1921 рр.
- •41. Проаналізувати становище усрр на початку 1920-х років, обґрунтувати причини впровадження, сутність та особливості реалізації нової економічної політики в Україні.
- •42. Дати оцінку розвитку народного господарства України у роки непу (1921 – 1928 рр.).
- •43. Проаналізувати процес утворення срср і входження до його складу України.
- •44. Обґрунтувати необхідність політики українізації, пояснити її сутність та особливості культурного будівництва 1920-х рр.
- •45. Визначити етапи індустріалізації, її джерела та особливості проведення в Україні.
- •46. Дати оцінку колективізації сільського господарства, з’ясувати причини та масштаби голоду 1932 – 1933 рр. В Україні.
- •48. Висвітлити становище західноукраїнських земель у 1920-1930-х роках та проаналізувати офіційну політику Польщі, Румунії, Чехословаччини.
- •49. Дати оцінку діяльності основних політичних формувань у західноукраїнських землях у 1920-1930-х роках.
- •50. Проаналізувати сутність “українського питання” у міжнародній політиці напередодні Другої світової війни.
- •51. Дати оцінку об’єднанню українських земель 1939 – 1940 рр. Та політиці радянізації Західної України.
- •52. Проаналізувати обставини нападу Німеччини на срср, воєнні дії на території України у 1941 – 1942 рр.
- •53. Дати оцінку сутності окупаційного режиму в Україні.
- •54. Визначити основні напрямки Руху Опору в Україні та внесок українського народу у перемогу над фашистськими загарбниками.
- •55. Проаналізувати період визволення України від німецько-фашистських загарбників, дати оцінку підсумкам і урокам Другої світової війни.
- •56. Визначити суть соціально-економічних і політичних процесів в Україні у 1945 – 1953 рр.
- •57. Дати оцінку суспільно-політичного розвитку урср в умовах десталінізації радянського суспільства 1953 – 1964 рр.
- •58. Проаналізувати соціально-економічний розвиток Радянської України другої половини 50 – першої половини 60-х рр.
- •59. Визначити основні риси суспільно-політичного життя України в умовах посилення командно-адміністративної системи (1965 – 1985 рр.)
- •60. Проаналізувати соціально-економічний розвиток урср у 1965 – 1985 рр., обґрунтувати причини наростання застійних явищ.
- •61. Визначити вплив перебудови в срср на події в Україні (1985 – 1991 рр.).
- •62. Обґрунтувати передумови проголошення незалежності України, охарактеризувати історичне значення референдуму 1 грудня 1991 р.
- •63. Проаналізувати особливості державотворчого процесу в незалежній Україні та особливості конституційного процесу.
- •64. Дати оцінку проблемі формування багатопартійності в сучасній Україні.
- •65. Проаналізувати проблеми реформування економіки України у період незалежності.
- •66. Визначити основні напрямки зовнішньої політики України на сучасному етапі.
49. Дати оцінку діяльності основних політичних формувань у західноукраїнських землях у 1920-1930-х роках.
Виразниками інтересів різних верств населення на західноукраїнських землях були політичні партії. Найбільш добре організовані і багаточисельні партії діяли у 1920-30-х роках у Східній Галичині (понад 20 українських партій – на сер. 20-х рр.). Найбільшим авторитетом користувалися:
Укр. народно-демократичне об’єднання (УНДО, 1925 р., ліберальна партія, її мета – конституційна демократія та незалежність України, лідер – Д.Левицький, а з 1935 р. – Василь Мудрий),
УСРП (Укр. соціал-радикальна партія, 1926 р., соціалістична партія, лідер Лев Бачинський, з 1931 р. – Іван Макух. У 1931 р. радикали вступили до ІІ Соціалістичного Інтернаціоналу. Вони були в опозиції до націонал-демократів, мали власний клуб у сеймі, власні молодіжну і жіночу організації),
західноукраїнські комуністи.
УНДО не стало новою політичною силою, мало ту саму програму й тих же лідерів, що й до війни, але не мало фіксованого членства і членських обов’язків, хоча партійна дисципліна існувала. У 1928 р. УНДО взяло участь у виборах, провело 23 депутати до сейму (нижчої палати) і 8 – до сенату (вищої палати). УНДО діяло лише в Галичині. Найбільшою заслугою центристських партій був розвиток мережі українських громадських організацій. Під впливом УНДО перебували “Просвіта” (у 1925 р. налічувала 11 тис. чол. та підтримувало діяльність хат-читалень або ще 121 тис. чол.), товариство “Рідна школа” (розбудовувало мережу приватних українських шкіл (у 1926 – 1927 рр. вона нараховувала 23 початкових і 10 середніх шкіл), “Союз українок”. Великий успіхів досяг кооперативний рух, який у 1937 р. об’єднував 3,5 тис. кооперативів з загальною кількістю 660 тис. чол. Найбільші з них – “Маслосоюз” (експортував масло й інші продукти по всій Європі), “Центробанк”, “Народна торгівля” – мали свої організації по всій Галичині. Завдяки їх діяльності економічний стан українського селянства у 30-х роках став повільно покращуватися (роботу в них знаходив кожний сьомий – восьмий інтелігент).
Комуністи отримали підтримку західноукраїнського населення, яке виступало проти Версальської системи, а комуністи – за світову революцію. Різні течії, з 1923 р. зветься КПЗУ, має автономний статус у складі польської компартії. Лідери – Й.Крілик, Р.Кузьма. Програма – проти соціальних та національних утисків, за об’єднання Західної України з Радянською Україною. Мала авторитет у період “українізації” в УРСР, з 1933 р. її авторитет падає. У 1938 р. Комінтерн розпустив Компартію Польщі та КПЗУ.
Безперспективність спроб парламентським шляхом захистити право українців на самовизначення, крах комуністичних ілюзій підштовхнули частину західних українців до створення націоналістичних організацій (1921 р., Українська військова організація (військ.-патріотична організація на чолі з Є.Коновальцем; за незалежну Україну і звільнення українських земель воєнними засобами).
У 1929 р. на базі УВО утворилася Організація Українських Націоналістів (ОУН). Очолив її Є.Коновалець, основним ідеологом довгий час був Д.Донцов (теоретик українського інтегрального націоналізму), який проголошував націю абсолютною цінністю, а незалежну Україну – найвищою ціллю, для досягнення якої допустимі любі засоби (“українці для України”). Невід’ємною частиною ідеології Д.Донцова було поняття “творчого насильства та ініціативної меншості як порядкуючих сил” – група людей мала сформувати незрозумілу для несвідомої маси ідею, зробити її доступною цій масі і мобілізувати народ для боротьби за цю ідею. Політична система майбутньої держави мала ґрунтуватися на владі однієї націоналістичної партії. На чолі руху мав стояти верховний керівник з необмеженою владою (ідеологія Донцова була близькою до фашистської – вихваляла “сильну людину”, “ініціативну меншість”, “вождівський принцип”. Донцов у молоді роки пройшов добру школу соціалістичного руху, а джерелом натхнення слугували теорії Ф.Ніцше, О.Шпенглера, Жоржа Сореля та ін.).
Ідеї Донцова отримали широкий відгук у суспільстві і, особливо серед молоді. Основним постачальником революційних кадрів були університети: на початку 30-х років провід націоналістичного руху складався майже виключно із студентства. Його центром у Львові служив студентський гуртожиток, який утримувався на гроші легальних українських громадських організацій – так званий Академічний дім.
Програмною метою ОУН було створення самостійної української держави, вигнання польських і радянських (СРСР) окупантів. Тактика – терористичні акти проти польських чиновників та політичних діячів разом з діями польської влади мали довести український народ до стану постійного революційного кипіння. У слушний момент народ мав взятися за зброю. Своїми діями націоналістичні організації призвели до посилення терору (влітку – восени 1930 р. ОУН провела масові підпали фільварків польських землевласників у Галичині, а польська поліція і військо у відповідь провели “пацифікацію”, 15 червня 1934 р. – вбито міністра внутрішніх справ Польщі Броніслава Пєрацького, а 18 липня було створено концтабір для політв’язнів, 14 вересня 1934 р. Польща денонсувала закон про захист національних меншин). Після вбивства Пєрацького поліція заарештувала все середовище Академічного дому (зрадництво, за винятком С.Бандери та ін., їх засудили у Варшаві у листопаді 1935 – січні 1936 р. до смертної кари, яку замінили на довічне ув’язнення).
У 1938 р. після вбивства Є.Коновальця ОУН очолив А.Мельник, прихильник поміркованих інтегральних націоналістів, пріоритетним союзником вважав Німеччину. Прихильником західних держав та радикальних методів боротьби (створення підпільної армії) був представник молодшого покоління С.Бандера. У 1940 р. в ОУН відбувся остаточний розкол на ОУН (м) і ОУН (б): у Кракові створено ОУН(б). У квітні 1941 р. у Кракові бандерівці провели ІІ Великий збір ОУН, на якому С.Бандеру було проголошено провідником, а А.Мельника виключено з ОУН. Отже, з’явилися дві організації. Водночас бандерівський збір відбувався під гаслом підготовки до захоплення влади в Україні у разі німецького нападу на СРСР.
У Румунії політичні партії найбільш активні були у Буковині – 3 основні політичні формування:
- Комуністична партія Буковини (1918 р., з 1926 – складова КП Румунії) – за возз’єднання з Радянською Україною;
- Українська національна партія (1927-1938 рр., В.Залозецький) – за компроміс з існуючим режимом, здобула кілька місць у румунському парламенті;
- “революційний” або націоналістичний табір сформувався у середині 30-х років (молодь, студентство, селяни).
У Закарпатті у 30-х роках існувало майже 30 політичних партій. Тут діли групи: русофілів (або «москвофілів»), що вважали закарпатських українців частиною російського народу та вимагали приєднання краю до Росії (пізніше більшість з них змінили політичну орієнтацію на Угорщину); прихильники «русинської» орієнтації, які вважали, що населення краю є самобутнім слов’янським народом (русинами), відмінним від українців, мадьярофіли, які вважали, що закарпатці – це слов’янізовані угорці. Поступово набирала силу і впливу в краї українофільська течія, яку очолювали лідери християнсько-народної партії Августин Волошин та брати Михайло і Юрій Брайщаки. Їх позиції підтримували товариство «Просвіта», молодіжна організація «Пласт» та інші культурно-просвітницькі об’єднання.
Отже, населення західноукраїнських земель, розділених між Польщею, Румунією і Чехословаччиною, вело наполегливу боротьбу за свої економічні і політичні права.