- •1. Визначити предмет, завдання курсу історії України та методологію його вивчення.
- •2. Проаналізувати основні стадії первісного ладу на українських землях.
- •3. Охарактеризувати передумови виникнення та походження Київської Русі.
- •3) Період занепаду та розпаду к.Р. (Сер. Хі – 40 рр. Хііі ст.).
- •5. Дати оцінку соціально-економічним процесам у Київській Русі.
- •6. З’ясувати історичне значення прийняття християнства на Русі.
- •7. Визначити причини занепаду Київської Русі, охарактеризувати піднесення Галицько-Волинського князівства, його роль в історії українського народу
- •8. Проаналізувати особливості політичного розвитку та соціально-економічних процесів на українських землях у др. Пол. Хіv – перш. Пол. Хvіі ст.
- •9. Обґрунтувати причини Люблінської унії, її сутність та наслідки для українських земель.
- •10. Охарактеризувати сутність Берестейської церковної унії, її наслідки для українського суспільства.
- •11. Дати оцінку проблемі походження українського козацтва, джерел його формування та етапів його розвитку.
- •12. Проаналізувати внутрішній устрій Запорозької Січі.
- •13. Дати оцінку козацько-селянським повстанням кінця хvі – 30-х років хvіі ст.
- •14. Визначити причини, характер та рушійні сили Визвольної війни середини хvіі ст.
- •2) Осінь 1649 - червень 1652 рр. – невдачі та перемоги козацького війська, завершення Селянської війни.
- •3) Червень 1652 – серпень 1657 рр. – погіршення геополітичного становища України та активні пошуки союзників на міжнародній арені.
- •16. Дати оцінку договору 1654 р. З Росією, охарактеризувати його зміст та наслідки для Козацької держави.
- •17. Проаналізувати процес становлення Української Козацької держави у роки Визвольної війни середини хvіі ст., визначити внесок б.Хмельницького у її формування.
- •18. Визначити причини, особливості та етапи громадянської війни (“Руїни”) на українських землях у другій половині хvіі ст.
- •1) 1657 – 1663 Рр. – визрівання причин громадянської війни, розкол України на Правобережжя та Лівобережжя;
- •19. Дати оцінку соціально-економічним процесам на українських землях у другій половині хvіі – хvііі ст.
- •20. Проаналізувати політичний розвиток українських земель наприкінці хvіі – хvііі ст., обґрунтувати причини ліквідації Російською державою автономного устрою України.
- •21. Проаналізувати соціально-економічний розвиток України у складі Російської імперії у першій половині хіх ст.
- •22. Обґрунтувати необхідність реформ 60 – 70-х років хіх ст. У Російській імперії та їх наслідки для Наддніпрянської України.
- •23. Проаналізувати соціально-економічний розвиток Наддніпрянської України другої половини хіх ст., визначити особливості промислового перевороту на українських землях.
- •24. Дати оцінку суспільним рухам першої половини хіх ст. На українських землях у складі Російської імперії.
- •25. Охарактеризувати процес національного відродження в Наддніпрянській Україні у першій половині хіх ст., дати оцінку діяльності Кирило-Мефодіївського товариства.
- •26. Дати оцінку суспільним течіям та рухам в Наддніпрянській Україні другої половини хіх ст.
- •27. Проаналізувати адміністративно-політичний статус та соціально-економічний розвиток західноукраїнських земель у кінці хуііі – на поч. Хх ст.
- •28. Визначити основні течії у суспільному русі західноукраїнських земель у хіх – початку хх ст.
- •29. Дати оцінку соціально-економічному розвитку Наддніпрянської України на початку хх ст.
- •30. Проаналізувати процес виникнення українських політичних партій, їх теоретичні положення.
- •31. Проаналізувати процес виникнення загальноросійських політичних партій, їх теоретичні положення.
- •33. Проаналізувати причини і характер Лютневої революції 1917 р., її вплив на розвиток подій в Україні.
- •35. Визначити основні напрямки політики Української Держави п.Скоропадського (квітень – грудень 1918 р.).
- •36. Проаналізувати основні напрямки політики Директорії унр та її боротьбу за владу в Україні (кін. 1918 – поч. 1921 рр.).
- •37. Дати оцінку діяльності Західноукраїнської Народної Республіки, охарактеризувати її історичну долю.
- •38. Проаналізувати політику радянської влади в Україні у 1919 – 1920 рр., сутність і зміст “воєнного комунізму”.
- •39. Визначити мету діяльності білогвардійського руху в Україні у 1919 – 1920 рр. Та його участь у подіях громадянської війни.
- •40. Визначити причини поразки та значення Української революції 1917 –1921 рр.
- •41. Проаналізувати становище усрр на початку 1920-х років, обґрунтувати причини впровадження, сутність та особливості реалізації нової економічної політики в Україні.
- •42. Дати оцінку розвитку народного господарства України у роки непу (1921 – 1928 рр.).
- •43. Проаналізувати процес утворення срср і входження до його складу України.
- •44. Обґрунтувати необхідність політики українізації, пояснити її сутність та особливості культурного будівництва 1920-х рр.
- •45. Визначити етапи індустріалізації, її джерела та особливості проведення в Україні.
- •46. Дати оцінку колективізації сільського господарства, з’ясувати причини та масштаби голоду 1932 – 1933 рр. В Україні.
- •48. Висвітлити становище західноукраїнських земель у 1920-1930-х роках та проаналізувати офіційну політику Польщі, Румунії, Чехословаччини.
- •49. Дати оцінку діяльності основних політичних формувань у західноукраїнських землях у 1920-1930-х роках.
- •50. Проаналізувати сутність “українського питання” у міжнародній політиці напередодні Другої світової війни.
- •51. Дати оцінку об’єднанню українських земель 1939 – 1940 рр. Та політиці радянізації Західної України.
- •52. Проаналізувати обставини нападу Німеччини на срср, воєнні дії на території України у 1941 – 1942 рр.
- •53. Дати оцінку сутності окупаційного режиму в Україні.
- •54. Визначити основні напрямки Руху Опору в Україні та внесок українського народу у перемогу над фашистськими загарбниками.
- •55. Проаналізувати період визволення України від німецько-фашистських загарбників, дати оцінку підсумкам і урокам Другої світової війни.
- •56. Визначити суть соціально-економічних і політичних процесів в Україні у 1945 – 1953 рр.
- •57. Дати оцінку суспільно-політичного розвитку урср в умовах десталінізації радянського суспільства 1953 – 1964 рр.
- •58. Проаналізувати соціально-економічний розвиток Радянської України другої половини 50 – першої половини 60-х рр.
- •59. Визначити основні риси суспільно-політичного життя України в умовах посилення командно-адміністративної системи (1965 – 1985 рр.)
- •60. Проаналізувати соціально-економічний розвиток урср у 1965 – 1985 рр., обґрунтувати причини наростання застійних явищ.
- •61. Визначити вплив перебудови в срср на події в Україні (1985 – 1991 рр.).
- •62. Обґрунтувати передумови проголошення незалежності України, охарактеризувати історичне значення референдуму 1 грудня 1991 р.
- •63. Проаналізувати особливості державотворчого процесу в незалежній Україні та особливості конституційного процесу.
- •64. Дати оцінку проблемі формування багатопартійності в сучасній Україні.
- •65. Проаналізувати проблеми реформування економіки України у період незалежності.
- •66. Визначити основні напрямки зовнішньої політики України на сучасному етапі.
36. Проаналізувати основні напрямки політики Директорії унр та її боротьбу за владу в Україні (кін. 1918 – поч. 1921 рр.).
Директорія була утворена 13 листопада 1918 р. як тимчасовий верховний орган УНР для керівництва повстанням проти гетьмана П.Скоропадського. До її складу ввійшли 5 осіб – В.Винниченко (голова), С.Петлюра (головний отаман), Ф.Швець, О.Андрієвський, А.Макаренко. Повстання, яке розпочалося 14 листопада з Білої Церкви, до кінця листопада охопило майже всю територію України. 14 грудня 1918 р. П.Скоропадський відрікся від влади і виїхав до Німеччини. Київ зайняли війська Директорії.
У діяльності Директорії УНР виділяється три періоди: “київський” (грудень 1918 – початок лютого 1919 р.), “кам’янецький” (друга половина 1919 р.) та українсько-польського зближення у 1920 р.
“Київський” період Директорії УНР: грудень 1918 р. – початок лютого 1919 р. Найбільшого успіху Директорія досягла у грудні 1918 р. 14 грудня 1918 р. влада у Києві перейшла до Директорії. 26 грудня було утворено перший уряд Директорії – Раду Народних Міністрів, яку очолив соціал-демократ В.Чехівський (до складу уряду ввійшли представники всіх партій, які об’єдналися в УНС).
Директорія зробила спробу відновити УНР (вже на іншій основі) та основні революційні досягнення: 8-год. робочий день, передачу земель селянам, широке соціальне законодавство, а також національно-персональну автономію (багато в чому її політика була схожою з більшовицькою). Однак багато з намірів уряду УНР мали непослідовний, половинчастий характер або залишилися нереалізованими: 8 січня 1919 р. “Закон про землю в Українській Народній Республіці” проголосив ліквідацію приватної власності на землю і безкоштовне наділення нею селян (не менше 5 і не більше 15 дес.). У березні 1919 р. уряд відмовився від принципу безкоштовного наділення селян землею, запровадивши продовольчу плату за землю (1/3 врожаю ярового хліба, вартість оранки та податки). Проти Директорії виступили деякі провідні отамани, які перейшли на бік більшовиків (Григор’єв, Зелений).
Наміри реформування промисловості (введення 8 год. робочого дня та робочого контролю на підприємствах) виявились непослідовними, самі робітники до них не залучалися. Не дала очікуваних результатів фінансова реформа 6 січня 1919 р., метою якої було введення власних грошей (гривна або карбованець) та вилучення іноземної валюти. Розчарування українського населення підсилили репресії щодо робітників, єврейські погроми, які у період Директорії набули широких масштабів та неконтрольованого з боку влади характеру.
Реальна влада на місцях у період Директорії УНР належала комендантам і отаманам, які не виконували накази командування і діяли на власний розсуд (“отаманщина”). Під час антигетьманського повстання Директорія мала 100 тис. армію, а наприкінці січня 1919 р. – 21 тис.
Зовнішньополітична ситуація наприкінці 1918 – на початку 1919 р. розвивалася досить драматично. У грудні 1918 р. на півдні України висадилися війська Антанти (французький десант), які виступали за відновлення небільшовицької єдиної і неподільної Росії і вороже ставилися до національних урядів. На північно-східних кордонах України боротьбу проти Директорії розпочали більшовицькі війська, які підтримували український радянський уряд (3 січня 1919 р. вони захопили Харків). 16 січня 1919 р. Директорія офіційно оголосила стан війни з РСФРР. Більшовицький наступ йшов одночасно у декількох напрямках: на Полтаву, Катеринослав і Донбас. На південно-східних кордонах України розпочинала наступ майже 150-тисячна Добровольча армія генерала А.Денікіна.
В таких умовах 22 січня 1919 р. у Києві було проголошено Акт злуки – об’єднання УНР із Західноукраїнською Народною Республікою (ЗУНР). Він декларував об’єднання всіх українських земель в єдину державу, а також армій (УНР зобов’язувалася надавати військову допомогу ЗУНР в боротьбі з польською агресією) та зовнішньої політики обох державних утворень. 23 січня Акт злуки був ратифікований Трудовим конгресом. Проте цей акт, як і інші рішення Конгресу, носив формальний характер і не справив реального впливу на розвиток подій. 2 лютого 1919 р. Директорія УНР (5 лютого – війська) залишила Київ, владу у якому захопили більшовики.
Спроби Директорії УНР знайти підтримку у зовнішніх союзників, зокрема у країн Антанти, виявились безуспішними. Антанта (від її імені виступила Франція) віддавала перевагу білогвардійському рухові, а перед Директорією висунула низку вимог: вихід з Директорії і уряду В.Винниченка, С.Петлюри та В.Чехівського, зміна соціалістичного курсу, утворення 300-тисячної армії для боротьби з більшовиками та тимчасова передача під контроль Франції залізниць і фінансів України. Незважаючи на те, що Директорія виконала всі вимоги країн Антанти, вони не змогли надати їй військової допомоги. У березні 1919 р. лідери Директорії зрозуміли помилковість орієнтації на Антанту. У суспільстві все більшого поширення набували більшовицькі настрої, до того ж влада на більшій частині України перейшла до більшовиків.
Наприкінці квітня 1919 р. Директорія фактично втратила контроль над Наддніпрянською Україною (уряд переїхав у окуповану Польщею Східну Галичину). 6 червня уряд УНР повернувся на свою територію – до Кам’янця-Подільського, де він перебував декілька місяців. Цей період його діяльності, який характеризується певною стабільністю, отримав назву “кам’янецького”.
У травні – червні 1919 р. армію УНР було реорганізовано за регулярним принципом, що посилило її боєздатність. Директорія відмовляється від орієнтації на Антанту і намагається виправити політичне становище власними силами. У червні 1919 р. був підписаний договір про припинення воєнних дій з представниками польської армії. Завдяки цьому було зосереджено основні сили на більшовицькому фронті, де у середині червня більшовики перейшли у контрнаступ. На початку липня більшовицькі війська наблизилися до Кам’янця-Подільського, і його втрата загрожувала ліквідацією УНР.
У критичній ситуації (у безвихідному становищі знаходився й уряд ЗУНР) у липні 1919 р. відбулося об’єднання армії УНР та Української Галицької армії (УГА). На початку серпня почався спільний похід об’єднаних армій на Київ – Одесу. Він мав успішний характер – українські частини захопили Жмеринку, Вінницю, а 31 серпня вступили до Києва. На вимогу білогвардійських військ вони були виведені з Києва, що означало капітуляцію української армії перед денікінцями та негативно вплинуло на хід осінньої кампанії.
20 вересня білогвардійські війська розпочали наступ проти армії УНР. У вересні – жовтні 1919 р. велись жорстокі бої армії УНР на Правобережній Україні. Контроль Директорії поширювався лише на частину Поділля. Українське військо опинилося затиснутим у “трикутнику смерті”: між російськими білогвардійцями, поляками та більшовиками. Втрати армії УНР досягли 70 % свого складу: до бойових втрат додалася смертність від тифу, епідемія якого розпочалася наприкінці жовтня. Порятунок у цій катастрофічній ситуації УГА вбачала у таємних переговорах з Добровольчою армією. 6 листопада 1919 р. командувач УГА генерал М.Тарнавський підписав угоду про перемир’я та перехід армії під командування Денікіна. 16 листопада Кам’янець-Подільський захопили польські війська.
С.Петлюра перебрав на себе “верховне командування справами Республіки” і переїхав на Північну Волинь. Інші члени Директорії (А.Макаренко та Ф.Швець) і частина уряду виїхали за кордон. Армію УНР було поділено на дві частини: одна мала перейти на територію Польщі, інша – під командуванням генерала М.Омеляновича-Павленка мала на меті вести партизанську боротьбу і зробити рейд по тилах Добровольчої та Червоної армії. Цей рейд відомий як Перший Зимовий похід (тривав з грудня 1919 р. до травня 1920 р.). У порівнянні з більшовиками та білогвардійським рухом, сили Директорії у другій половині 1919 р. були недостатніми для проведення успішної внутрішньої політики та перемоги над більшовицькими військами.
Заключний етап національно-демократичної революції розпочався у 1920 р. – він отримав назву “українсько-польського зближення”. З боку УНР цей компроміс пояснювався необхідністю продовжувати війну з більшовиками та через союз з Польщею отримати допомогу Антанти, а з боку Польщі – досить складними прагматичними розрахунками (зокрема, послабити загрозу більшовизму та розширити кордони).
Для продовження війни з більшовиками дипломатична місія УНР у квітні 1920 р. уклала таємну угоду з Польщею – Варшавський договір. Згідно з нею, Польща визнавала незалежність УНР та Директорію УНР на чолі з С.Петлюрою верховною владою, а УНР погоджувалася на приєднання до Польщі Східної Галичини, Холмщини, Підляшшя, частини Полісся і 7 повітів Волині. 25 квітня 1920 р. об’єднані польсько-українські війська розпочали наступ на Україну і 6 травня захопили Київ. Однак народні маси не підтримали цей виступ, вбачаючи у ньому реставрацію поміщицько-буржуазного ладу. У червні 1920 р. Червона армія звільнила Київ і розпочала похід на Варшаву. У вересні вона зазнала поразки, а у жовтні 1920 р. між польською і радянською сторонами було підписано перемир’я. Польський фронт був ліквідований, військо УНР (17 тис. чол.) розміщене у польських таборах для військовополонених. 18 березня 1921 р. між Польщею, РСФРР і УСРР було укладено Ризький договір, за яким Польща визнала Радянську Україну як самостійну державу. Західноукраїнські землі (Галичина, Холмщина, Підляшшя), а також західні райони Волині й Полісся ввійшли до складу Польщі. Підписанням Ризького мирного договору завершилася боротьба за відродження української державності.