- •1. Визначити предмет, завдання курсу історії України та методологію його вивчення.
- •2. Проаналізувати основні стадії первісного ладу на українських землях.
- •3. Охарактеризувати передумови виникнення та походження Київської Русі.
- •3) Період занепаду та розпаду к.Р. (Сер. Хі – 40 рр. Хііі ст.).
- •5. Дати оцінку соціально-економічним процесам у Київській Русі.
- •6. З’ясувати історичне значення прийняття християнства на Русі.
- •7. Визначити причини занепаду Київської Русі, охарактеризувати піднесення Галицько-Волинського князівства, його роль в історії українського народу
- •8. Проаналізувати особливості політичного розвитку та соціально-економічних процесів на українських землях у др. Пол. Хіv – перш. Пол. Хvіі ст.
- •9. Обґрунтувати причини Люблінської унії, її сутність та наслідки для українських земель.
- •10. Охарактеризувати сутність Берестейської церковної унії, її наслідки для українського суспільства.
- •11. Дати оцінку проблемі походження українського козацтва, джерел його формування та етапів його розвитку.
- •12. Проаналізувати внутрішній устрій Запорозької Січі.
- •13. Дати оцінку козацько-селянським повстанням кінця хvі – 30-х років хvіі ст.
- •14. Визначити причини, характер та рушійні сили Визвольної війни середини хvіі ст.
- •2) Осінь 1649 - червень 1652 рр. – невдачі та перемоги козацького війська, завершення Селянської війни.
- •3) Червень 1652 – серпень 1657 рр. – погіршення геополітичного становища України та активні пошуки союзників на міжнародній арені.
- •16. Дати оцінку договору 1654 р. З Росією, охарактеризувати його зміст та наслідки для Козацької держави.
- •17. Проаналізувати процес становлення Української Козацької держави у роки Визвольної війни середини хvіі ст., визначити внесок б.Хмельницького у її формування.
- •18. Визначити причини, особливості та етапи громадянської війни (“Руїни”) на українських землях у другій половині хvіі ст.
- •1) 1657 – 1663 Рр. – визрівання причин громадянської війни, розкол України на Правобережжя та Лівобережжя;
- •19. Дати оцінку соціально-економічним процесам на українських землях у другій половині хvіі – хvііі ст.
- •20. Проаналізувати політичний розвиток українських земель наприкінці хvіі – хvііі ст., обґрунтувати причини ліквідації Російською державою автономного устрою України.
- •21. Проаналізувати соціально-економічний розвиток України у складі Російської імперії у першій половині хіх ст.
- •22. Обґрунтувати необхідність реформ 60 – 70-х років хіх ст. У Російській імперії та їх наслідки для Наддніпрянської України.
- •23. Проаналізувати соціально-економічний розвиток Наддніпрянської України другої половини хіх ст., визначити особливості промислового перевороту на українських землях.
- •24. Дати оцінку суспільним рухам першої половини хіх ст. На українських землях у складі Російської імперії.
- •25. Охарактеризувати процес національного відродження в Наддніпрянській Україні у першій половині хіх ст., дати оцінку діяльності Кирило-Мефодіївського товариства.
- •26. Дати оцінку суспільним течіям та рухам в Наддніпрянській Україні другої половини хіх ст.
- •27. Проаналізувати адміністративно-політичний статус та соціально-економічний розвиток західноукраїнських земель у кінці хуііі – на поч. Хх ст.
- •28. Визначити основні течії у суспільному русі західноукраїнських земель у хіх – початку хх ст.
- •29. Дати оцінку соціально-економічному розвитку Наддніпрянської України на початку хх ст.
- •30. Проаналізувати процес виникнення українських політичних партій, їх теоретичні положення.
- •31. Проаналізувати процес виникнення загальноросійських політичних партій, їх теоретичні положення.
- •33. Проаналізувати причини і характер Лютневої революції 1917 р., її вплив на розвиток подій в Україні.
- •35. Визначити основні напрямки політики Української Держави п.Скоропадського (квітень – грудень 1918 р.).
- •36. Проаналізувати основні напрямки політики Директорії унр та її боротьбу за владу в Україні (кін. 1918 – поч. 1921 рр.).
- •37. Дати оцінку діяльності Західноукраїнської Народної Республіки, охарактеризувати її історичну долю.
- •38. Проаналізувати політику радянської влади в Україні у 1919 – 1920 рр., сутність і зміст “воєнного комунізму”.
- •39. Визначити мету діяльності білогвардійського руху в Україні у 1919 – 1920 рр. Та його участь у подіях громадянської війни.
- •40. Визначити причини поразки та значення Української революції 1917 –1921 рр.
- •41. Проаналізувати становище усрр на початку 1920-х років, обґрунтувати причини впровадження, сутність та особливості реалізації нової економічної політики в Україні.
- •42. Дати оцінку розвитку народного господарства України у роки непу (1921 – 1928 рр.).
- •43. Проаналізувати процес утворення срср і входження до його складу України.
- •44. Обґрунтувати необхідність політики українізації, пояснити її сутність та особливості культурного будівництва 1920-х рр.
- •45. Визначити етапи індустріалізації, її джерела та особливості проведення в Україні.
- •46. Дати оцінку колективізації сільського господарства, з’ясувати причини та масштаби голоду 1932 – 1933 рр. В Україні.
- •48. Висвітлити становище західноукраїнських земель у 1920-1930-х роках та проаналізувати офіційну політику Польщі, Румунії, Чехословаччини.
- •49. Дати оцінку діяльності основних політичних формувань у західноукраїнських землях у 1920-1930-х роках.
- •50. Проаналізувати сутність “українського питання” у міжнародній політиці напередодні Другої світової війни.
- •51. Дати оцінку об’єднанню українських земель 1939 – 1940 рр. Та політиці радянізації Західної України.
- •52. Проаналізувати обставини нападу Німеччини на срср, воєнні дії на території України у 1941 – 1942 рр.
- •53. Дати оцінку сутності окупаційного режиму в Україні.
- •54. Визначити основні напрямки Руху Опору в Україні та внесок українського народу у перемогу над фашистськими загарбниками.
- •55. Проаналізувати період визволення України від німецько-фашистських загарбників, дати оцінку підсумкам і урокам Другої світової війни.
- •56. Визначити суть соціально-економічних і політичних процесів в Україні у 1945 – 1953 рр.
- •57. Дати оцінку суспільно-політичного розвитку урср в умовах десталінізації радянського суспільства 1953 – 1964 рр.
- •58. Проаналізувати соціально-економічний розвиток Радянської України другої половини 50 – першої половини 60-х рр.
- •59. Визначити основні риси суспільно-політичного життя України в умовах посилення командно-адміністративної системи (1965 – 1985 рр.)
- •60. Проаналізувати соціально-економічний розвиток урср у 1965 – 1985 рр., обґрунтувати причини наростання застійних явищ.
- •61. Визначити вплив перебудови в срср на події в Україні (1985 – 1991 рр.).
- •62. Обґрунтувати передумови проголошення незалежності України, охарактеризувати історичне значення референдуму 1 грудня 1991 р.
- •63. Проаналізувати особливості державотворчого процесу в незалежній Україні та особливості конституційного процесу.
- •64. Дати оцінку проблемі формування багатопартійності в сучасній Україні.
- •65. Проаналізувати проблеми реформування економіки України у період незалежності.
- •66. Визначити основні напрямки зовнішньої політики України на сучасному етапі.
46. Дати оцінку колективізації сільського господарства, з’ясувати причини та масштаби голоду 1932 – 1933 рр. В Україні.
У сільському господарстві корінні перетворення наприкінці 20-х років мали трагічний характер. Наприкінці 20-х років різними формами кооперації було охоплено 85 % селянських господарств, у той же час колективізовано восени 1928 р. було лише 4 % селянських господарств. Влада не отримала необхідних коштів для індустріалізації країни від селян (державні ціни на сільгосппродукцію становили 1/8 від ринкових) і рішуче приступила до згортання кооперації і колективізації селянських господарств після сталінської поїздки 1928 р. до Сибіру (ХІV з’їзд ВКП(б) у грудні 1925 р. ухвалив два суперечливі рішення щодо с/г: курс на кооперування і часткову добровільну колективізацію).
Причини і цілі колективізації мають економічний та політичний характер. До економічних відносяться: недостача зерна (хлібозаготівельна криза 1927/28 рр.); низька рентабельність селянських господарств; поповнення державного бюджету за рахунок експорту хліба. Політичною причиною є досягнення незалежності держави від мільйонів дрібних селянських господарств.
Листопад 1929 р. – пленум ЦК ВКП(б) проголосив початок суцільної колективізації.
5 січня 1930 р. – постанова ЦК ВКП(б) визначала темпи колективізації: в Україні планувалося колективізувати Степ до весняної посівної кампанії, а всю Україну – до осені 1930 р. (об’єднати 70 % селянських господарств).
Керівництво України скоротило терміни проведення колективізації в республіці: за ініціативою С.Косіора колективізацію Степової України передбачалося провести протягом весняної посівної кампанії, а всієї України – до осені 1930 р. (об’єднати 70 % селянських господарств).
До 1 березня 1930 р. в Україні було колективізовано 62,8 % селянських господарств.
2 березня 1930 р. у газеті “Правда” було опубліковано статтю “Запоморочення від успіхів”: у всіх перекрученнях процесу колективізації Сталін звинуватив місцеве керівництво, а також наголосив на обов’язковості принципу добровільності при утворенні колгоспів. Селяни зрозуміли цю статтю як зміну державної політики і половина селянських господарств вийшла з колгоспів (залишилися лише незаможники).
Восени 1930 р. держава розпочала нову кампанію колективізації – через оподаткування, заборону приватної торгівлі. До кінця 1932 р. в Україні було колективізовано близько 70 % господарств, на кінець 1933 р. – 73,2 % селянських господарств. У 1937 р. – 93 %.
Створення колективних господарств супроводжувалось розкуркуленням заможних селян і досить часто середняків (“куркулі”). Саме проти них були спрямовані жорстокі репресії (27 грудня 1929 р. Сталін проголосив гасло “ліквідації куркульства як класу”). На поч. 30-х рр. в Україні було розкуркулено і знищено 350 тис. селянських господарств, а 850 тис. українських селян було вислано у віддалені райони Півночі і Союзу СРСР.
Форми колективізації: артіль (колгоспникам залишали присадибне господарство), комуни – з лютого 1930 р. в колгоспи стали забирати корів, дрібну худобу й птицю.
Селянський опір колективізації у деяких місцях набув характеру відкритої збройної боротьби – у Херсонському, Кам’янець-Подільському, Вінницькому, Чернігівському, Одеському і Дніпропетровсьому округах у 1930 р. відбулися селянські повстання (за деякими даними кількість їх учасників перевищила 40 тис. осіб). Повстання у Дніпропетровському окрузі охопило 5 районів. Дислокована в Павлограді піхотна дивізія відмовилася карати повстанців і вступила з ними в переговори. Стягнені з різних місць підрозділи ДПУ та міліції заарештували кілька тисяч селян.
Жахливим результатом політики колективізації став голод 1932-1933 рр.
Основними причинами голоду історики називають соціально-економічну політику радянської влади (колективізацію й розкуркулення селянських господарств, насильницькі хлібозаготівлі і вивіз хліба за кордон), а також національно-політичні причини: штучне і заплановане Москвою придушення українського відродження (українізацію і коренізацію).
Початок суцільної колективізації у 1929 р. (рік “великого перелому”) збігся з забороною торгівлі і введенням практики планових завдань щодо здавання державі хліба та інших сільськогосподарських продуктів з розкладкою плану по кожному селу та господарству. Врожай першої колгоспної весни 1930 р. був непоганим, однак кризові явища у сільському господарстві (заборона ринку, втрата купівельної спроможності грошей, низькі заробітки в колгоспах, вилучення з них хліба) призвели як до різкого падіння продуктивності сільського господарства, так і незацікавленості селян у результатах своєї праці. Посівна кампанія 1931 р. була невдалою: частина посівів загинула, урожай був невисокий і майже третю його частину було втрачено під час жнив. Однак план хлібозаготівель був піднятий на 44 %, у селян забирали навіть насіннєве зерно. В республіці наприкінці 1931 р. почався голод. Весною 1933 р. половина колгоспів України не видала жодного грама хліба колгоспникам на трудодні, залишивши у такий спосіб 20 млн. людей без засобів до існування. Терор голодом набув масового характеру. За невиконання хлібозаготівельних планів держава залишала без хліба мільйони людей, заносячи на “чорні дошки” цілі села та райони.
Влада обмежувала права сільського населення – у 1932 р. було запроваджено паспортну систему в містах, з сільського населення паспорти отримали лише працівники радгоспів та МТС (решта селян паспортів не мали). Колгоспники на мали жодних прав – їх закріпляли за бригадами, заборонивши залишати місця роботи без дозволу бригадирів. Перерва на обід не дозволялася без особливого розпорядження. Під приводом невиконання хлібозаготівель, на Кубані, Далекому Сході, Центрально-Чорноземній області, Казахстані було призупинено українізацію.
Демографічні втрати в УСРР у 1932-33 рр. сягали 5 млн. чол. Загалом жертвами 1927 – 1938 рр. в Україні стало понад 9 млн. осіб. Реалії колгоспного життя змушували селян порівнювати своє становище із дореволюційним періодом.
У 1934-1935 рр. державна політика щодо села пом’якшується, с/г поступово відроджується. До 1939 р. сільськогосподарське виробництво досягло рівня 20-х років – завдяки врожайним рокам, дармовій праці селян (за трудодні) і механізації (МТС).
Загалом більшість селянських господарств наприкінці 30-х років було колективізовано. Селяни втратили почуття господаря і зацікавленість у результатах своєї праці, адже колишнього працелюбного селянина замінив селянин-колгоспник.
24 листопада 2007 р. Україна розпочала відзначати 75-ті роковини вшанування пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 рр., які будуть продовжуватися і у 2008 р.
47. Проаналізувати процес утвердження тоталітарного режиму в Радянській Україні, визначити характер та масштаби масових репресій кінця 1920-1930-х років.
Надзвичайні методи вирішення економічних проблем у СРСР у кінці 20-х – в 30-х рр. визначили сутність політичних і культурних процесів в СРСР – зміцнення державної влади і встановлення тоталітарного режиму (вперше слово “тоталітаризм” було вжите у 1929 р. у газеті “Таймс”). Основою тоталітарного режиму стала ідеологія сталінізму, змістом – контроль суспільного життя, характерними рисами: згортання принципів демократії, встановлення однопартійності (монополія на владу ВКП(б)), нагнітання атмосфери страху й істерії, посилення репресивної політики і послідовне знищення цілих соціальних прошарків (“куркулів”).
Форсований перехід від багатопартійності до тоталітарного однопартійного режиму більшовики почали в перші роки існування УСРР: 1920-21 рр. відбулися судові процеси над меншовиками й українськими есерами у Києві, у березні 1925 р. саморозпустилася УКП.
У 1921 – 1922 рр. КП(б)У розпочала активну боротьбу із “просвітянством”. В урядовій газеті “Вісті ВУЦВК УСРР” появилося тлумачення цього поняття: “Що таке просвітництво? Це, передусім, особливий стан так званого “свідомого українця”, що кохається в співах, рідному театрі, рідній культурі, неньці-Україні і не визнає нічого в світі, що не є суто українським національним”. Спочатку державні органи провели перереєстрацію всіх статутів товариств “Просвіти”, влада вимагала від них керуватися у своїй роботі класовим, а не національним принципом. У 1929 – 1930 рр. просвіти були закриті.
Восени 1922 р. з України за кордон та на Північ було вислано 70 викладачів ВНЗ та професорів. У таємному циркулярі ДПУ до переліку “ворожих” груп і організацій в Україні ввійшло близько 20 категорій населення.
Українізація створила серйозну загрозу контролю Москви над УРСР. З кінця 20-х років після розгрому “ухилів” і “опозицій” та укріплення своїх позицій в партії Й.Сталін різко змінив внутрішньопартійний курс (1929 р.): індустріалізація, колективізація, культурна революція.
Почалося переслідування інтелігенції: травень – липень 1928 р. “шахтинська справа” у Москві над 53 спеціалістами вугільної промисловості Донбасу (антирадянська, шкідницька діяльність).
У 1928 р. Сталін висунув тезу про загострення класової боротьби в міру досягнення успіхів у соціалістичному будівництві. Так обґрунтовувалася практика формування тоталітарно-репресивного режиму.
В Україні загострення класової боротьби мало національний характер. У березні 1930 р. відкрився процес СВУ – Спілка визволення України (45 осіб, колишні діячі УНР (С.Єфремов, Мих. Слабченко, А.Ніковський, Л.Старицька-Черняхівська). Вони одержали від 2 до 10 років ув’язнення, а згодом були ліквідовані.
Під час процесу “виявився” зв’язок СВУ з УАПЦ (утворена у липні 1918 р.). Більшовицька влада почала переслідувати церкву ще раніше. У жовтні 1927 р. митрополита В.Зіньківського було усунуто від керівництва УАПЦ (“петлюрівське минуле автокефалістів”, “атеїзм більшості автокефального духовенства”, використання “Спілкою визволення України” автокефальної церкви як “знаряддя антирадянського впливу на широкі маси населення для ведення підпільної роботи”). Протягом 1926 – 1929 рр. в Україні було заарештовано п’ять ієрархів УАПЦ. “Надзвичайний собор” УАПЦ у січні 1929 р. ухвалив резолюцію про зв’язок УАПЦ з “СВУ”, про контрреволюційність УАПЦ і про її “самоліквідацію. У 1930 – 1934 рр. було заарештовано 24 із 34 єпископів УАПЦ, а ще 8 зникли без суду і слідства. Масові репресії торкнулися і рядових священників: у 1931 р. залишилося 200 священників (у 1927 р. – 10 тис. священників), а на початку 40-х років – кілька осіб.
У лютому 1931 р. почались нові арешти – Український національний центр /УНЦ/ (керівники М.Грушевський та Всеволод Голубович).
Наступними жертвами репресій стали представники суспільних наук: російські вчені Платонов і Тарле, українські марксистські історики на чолі з Матвієм Яворським.
З 1933 р. почалися багаторічні і періодичні чистки КП(б)У. З червня 1932 р. по травень 1933 р. партія зменшилась майже удвічі – з 520 до 285 тис. чол.
Самогубство у 1933 р. М.Хвильового (13 травня) і М.Скрипника (7 липня) завершили десятирічний період “українізації”. Формально кінець їй поклав листопадовий (1934) пленум ЦК ВКП(б).
Репресії в СРСР з 1934 р. мали загальнодержавний характер і були спрямовані як проти великих діячів партії і держави (Г.Зінов’єва, Л.Каменєва – 1936, Г.П’ятакова – 1937, М.Бухаріна, О.Рикова, Х.Раковського та ін. – 1938), так і широких мас населення (письменники, військові, звичайні обивателі).
За підрахунками М.Маскудова, колишнього радянського демографа, який виїхав на Захід, прямі людські втрати в УСРР від репресій у 1927 – 1938 рр. становили щонайменше 4,4 млн. чол. (десята частина від всієї кількості українців у СРСР, Польщі, Румунії та Чехословаччині).
Підсумок суспільного розвитку наприкінці 30-х рр. підвела Конституція 1937 р. (мала всенародний характер, участь в її обговоренні взяли 13,5 млн. чол.), яка закріпила перемогу соціалізму і керівну роль у суспільстві і державі ВКП(б).
Отже, 30-ті роки в Україні характеризуються встановленням тоталітарного режиму, масовими репресіями, які охопили усі верстви населення. Репресії в Україні розпочалися раніше, ніж в інших республіках СРСР та мали національний характер. Їх реалізація деформувала ідею “будівництва соціалізму в СРСР”.