Тема 1. Методологічні основи інноваційного менеджменту

в зовнішньоекономічній діяльності

 

Алгоритм вивчення теми

1. Вивчення цієї теми доцільно розпочати з комплексу питань, які допоможуть визначити сутність інновацій, їх основні види та типи.

При переході на нову систему господарювання в Україні необхідні фахівці, які б вільно володіли розгалуженими знаннями в сфері сучасного менеджменту. Інноваційний менеджмент у зовнішньоекономічній діяльно­сті – це різновид сучасного функціонального менеджменту, безпосереднім об’єктом якого виступають інноваційні процеси в зовнішньоекономічній сфері діяльності підприємств.

В економічній літературі є безліч наукових підходів до визначення сутності поняття «інновація». Від найпростіших – «інновація» – це результат творчого процесу у вигляді нової продукції, технології, методу або «іннова­ція» – це процес введення нових виробів, елементів, підходів, принципів до детальніших, складніших та «інновація» – це використання в тій чи іншій сфері суспільної діяльності (виробництві, економічних, правових та соціаль­них відносинах, науці, культурі, освіті тощо) результатів інтелектуальної пра­ці, технологічних розробок, спрямованих на удосконалення соціально – еко­номічної діяльності.

Спонукальні мотиви до інновацій поділяються для інноваційних під­приємств на внутрішні та зовнішні. Внутрішній стимул інноваційної актив­ності – необхідність заміни застарілого обладнання з метою підвищення конкурентноздатності продукції інноваційного підприємства на ринку. В умовах економічної кризи та слабкої розвиненості ринкових відносин вирі­шальними стимулами до інновацій виступають стимули зовнішнього харак­теру, що обумовлені економічною політикою держави.

Синонімом поняття «інновація» вважається «нововведення».

Під час вивчення цієї теми особливу увагу слід звернути на вивчення і дослідження основних елементів інноваційного процесу.

Інноваційний процес – це процес перетворення наукових знань в іннова­цію, який можна уявити як послідовний ланцюг подій, протягом яких інно­вація перетворюється від ідеї до конкретного продукту, технології чи послу­ги та розповсюджується при практичному використанні. Основою іннова­ційного процесу є процес створення та засвоєння нової техніки, технології. Інноваційний процес охоплює цикл обороту науково – технічної ідеї до її реа­лізації на комерційній основі. Більшість інновацій реалізується в ринковій економіці підприємницькими структурами як засіб вирішення виробничих і комерційних завдань.

Залежно від сфери застосування та етапів НТП інновації бувають:

а) технічні; виникають, як правило, у виробництві продуктів з новими або поліпшеними властивостями;

б) технологічні; виникають при застосуванні поліпшених, більш удосконалених способів виготовлення продукції;

в) організаційно – управлінські; пов’язані з процесами оптимальної ор­ганізації виробництва, транспорту, збуту та постачання;

г) інформаційні; вирішують завдання організації раціональних ін- формаційних потоків у сфері науково – технічної та інноваційної діяльності, підвищення достовірності й оперативності отриманої інформації;

д) соціальні; спрямовані на поліпшення умов праці, вирішення проблем охорони здоров’я, освіти, культури.

Всі ці види інновацій взаємопов’язані.

З інноваційним процесом тісно пов’язані такі поняття як «інноваційний потенціал» та «інноваційна політика», наука та техніка.

Інноваційний потенціал − сукупність різних видів ресурсів, включаючи матеріально − виробничі, фінансові, інтелектуальні, науково − технічні та інші ресурси, що необхідні для здійснення інноваційної діяльності.

Інноваційна політика − частина соціально − економічної політики, що ви­значає мету та пріоритети інноваційної стратегії та механізм її реалізації органами державної влади. Інноваційну політику можна розглядати як ком­плекс організаційних заходів, спрямованих на створення сприятливих умов виникнення та функціонування інноваційної інфраструктури. Державна ін­новаційна політика орієнтована на стимулювання створення сприятливого клімату для інноваційних процесів та є ланцюгом, що об’єднує сферу нау­кової та інноваційної діяльності з виробництвом.

Основними формами державної підтримки наукової діяльності в розви­нених країнах світу є:

•   пряме бюджетне фінансування;

•   пільгове оподаткування прибутку, що отримується від реалізації нау­кових розробок;

•   звільнення від сплати податків на власність і землю, що відносять до наукових організацій;

•     звільнення від імпортних митних тарифів на майно наукових організа­цій, що завозиться і необхідне для проведення наукових розробок.

Основними формами державної підтримки інноваційної діяльності в таких країнах є:

•   пряме фінансування;

•   надання банківських позик індивідуальним винахідникам і малим під­приємствам, що впроваджують інновації;

•   створення венчурних інноваційних фондів, що користуються податко­вими пільгами;

•   зниження державного патентного мита для індивідуальних винахідни­ків;

•   відстрочка сплати патентного мита на винаходи, які зберігають ресурси;

•   право на прискорену амортизацію обладнання;

•   створення мережі технополісів, технопарків.

2. Підготуватися до семінарського заняття №1, для чого потрібно опрацювати основні літературні джерела і підготуватися до розгляду питань для обговорення; опрацювати додаткові літературні джерела і підготувати питання для самостійного вивчення; виконати практичні завдання з теми; підготуватися до тестування і дати відповіді на тести до теми, а також виконати завдання, що стосуються самостійної роботи.

3. Працюючи на семінарському занятті Вам необхідно взяти участь у обговоренні основних питань, де особливу увагу звернути на наступні ключові аспекти теми: сутність і зміст інновацій, їх особливості у зовнішньоекономічній сфері, різні бачення вчених і різні наукові підходи до визначення цієї економічної категорії; зміст основних елементів інноваційного процесу та інноваційної діяльності, її основні види, об’єкти та суб’єкти.

Особливу увагу слід звернути на вивчення класифікаційних ознак і змісту інновацій, в результаті чого сформувати багатогранну та досконалу характеристику сукупності інновацій.

4. Знання з вивченої теми будуть контролюватися згідно з встановленими вимогами та критеріями оцінювання знань студентів як за обговорення основних питань, доповнень, питань для самостійного вивчення, так і за виконання практичних завдань, завдань для самостійної роботи, а також за результатами заключного тестування з теми під час семінарського заняття.