Вірус класичної чуми свиней

Класична чума свиней (КЧС, європейська чума свиней, Pestis suum)-інфекційна, висококонтагіозна вірусна хвороба, що характеризується при гострому перебігу септицемією і геморагічним діатезом, при підгострому і хронічному - крупозною пневмонією і крупозної-дифтеритичним запаленням товстого відділу кишечника. Хвороба вперше описана в Північній Америці в 1833 р., вірус виділений в 1903 р. (рис. 34). Рис. 34. Вірус класичної чуми свиней, негативне контрастування, х 195 000 (Ушімін, 1969) У природних умовах чумою хворіють тільки домашні та дикі свині різного віку та породи. В організм вірус проникає через травний тракт і органи дихання, а також слизові оболонки та пошкоджену шкіру. Хвороба виникає в будь-який час року, але частіше восени, коли відбуваються масові переміщення, продаж і забій тварин. У благополучні господарства вірус найчастіше заноситься з незнешкодженими боєнськими відходами, транспортом і тваринами-вірусоносіями. Тут чума протікає в формі епізоотій з ураженням 95-100% тварин. Інкубаційний період зазвичай триває 5-8 днів, хвороба може проявлятися в нервовій, септичній, грудній, кишковій і атиповій формах. На початку підвищується температура тіла до 40-41⁰с, розвивається анорексія, блювання, запор, змінюваний проносом (іноді кривавим), кон'юнктивіт. На шкірі з'являються пустули, заповнені жовтим ексудатом, пізніше – точкові крововиливи, які в подальшому зливаються й утворюють темно-багряні плями, не зникаючі при надавлюванні. Супоросні свиноматки абортують. Нерідко виникає слизисто-гнійний риніт, у окремих тварин-носова кровотеча, некоординовані рухи, тремтіння кінцівок, судоми, епілептичні напади. При ураженні легень розвивається крупозна пневмонія, що виявляється судомним кашлем, утрудненим сопучим диханням.

Патологоанатомічні зміни характеризуються крововиливами на зовнішніх покривах, серозних і слизових оболонках, в лімфовузлах і паренхіматозних органах. Особливо помітні крововиливи на слизовій оболонці надгортанника, травного тракту і сечового міхура, на легеневої плеврі і під капсулою нирок. Легені кровонаповнені, набряклі і плямисті, іноді в них видно геморрагічні інфаркти, точкові і смугасті крововиливи, зміни властиві для крупозної пневмонії, а також гепатізовані ділянки з множинними вогнищами некрозу. На поверхні селезінки, особливо по краях, часто виявляють геморагічні інфаркти у вигляді щільних чорно-червоних горбків. У шлунково-кишковому тракті знаходять крупозно-геморагічний гастрит і ентерит з крупозно-дифтеритичними (листкові чумні «бутони») і виразковими (фолікулярні виразки) ураженнями. У хронічних випадках часто відзначають окостеніння 6-8-х пар ребер і поява тут геморагічних ліній.

Стійкість вірусу. При +56⁰ С вірус інактивується через 60 хв., при +60⁰ С-через 10 хв., кип'ятіння-моментально. У гної і трупах він зберігається 3-5 днів, у грунті -1-2 тижні, в охолодженому м'ясі -2-4 міс., в замороженому м'ясі-кілька років, в крові при-5⁰С-до 6 міс. Швидко інактивується під впливом ефіру і хлороформу; розчини їдкого натра (2-3%), формальдегіду (2,5%) і водна суспензія хлорного вапна (15-20%) вбивають вірус протягом 1 год.

Антигенні властивості вірусу. Антигенних варіантів немає; по вірулентності розрізняють А-, В-, С-варіанти вірусу. До групи А входять штами, що викликають гостро протікаючу хворобу у свиней різного віку, до групи В-вірулентні для поросят і викликають атипову або хронічну чуму, до групи С - слабовірулентних штам 331. У сироватці крові свиней-реконвалесцентів виявляють вируснейтралізуючі, преципітуючі і комплементзвязуючі антитіла. У вірусу чуми свиней встановлено односторонню спорідненість з вірусом діареї великої рогатої худоби: антитіла до вірусу діареї нейтралізують вірус чуми, але антитіла до вірусу чуми не взаємодіють з вірусом діареї. Експериментальна інфекція легко відтворюється на неімунних поросятах або підсвинках масою 40-50 кг при підшкірному зараженні. Інші види тварин (домашні і лабораторні) несприйнятливі.

Локалізація і виділення вірусу. Вірус пантропний, але найбільшої концентрації досягає в лімфатичних вузлах, кістковому мозку, слизовій оболонці кишечнику і в ендотелії кровоносних судин. Виділення вірусу починається в інкубаційний період з фекаліями, сечею, витіканнями з носа і очей. Вірусоносійство триває до 3-10 міс.

Культивування вірусу можна проводити на неімунних свинях, у первинній (легені, тестікули, селезінка, нирки і лейкоцити свиней) і перещеплюваній (нирки поросяти) культурі клітин. Репродукція вірусу в культурі клітин не супроводжується вираженим ЦПД.

Лабораторна діагностика. В лабораторію направляють трупи поросят, паренхіматозні органи, лімфатичні вузли, трубчасту кістку, товстий відділ кишечника, мазки крові і стабілізовану кров. Матеріал використовують для виділення вірусу і його ідентифікації в РІФ, РДП і методом зустрічного імуноелектрофореза. Для ретроспективної діагностики досліджують сироватки крові реконвалесцентів в РДП, РНГА та ІФА.

88