Вірус чуми м’ясоїдних тварин

Чума м'ясоїдних (Pestis)-остропротекающая контагіозна хвороба багатьох видів м'ясоїдних, що характеризується лихоманкою, гострим катаром слизових оболонок, пневмоніями, шкірної екзантемою і ураженням нервової системи. Вірус вперше виділено французьким дослідником Карре в 1905 р. У природних умовах до вірусу чуми найбільш сприйнятливі собаки, лисиці, песці, єноти, тхори і норки. Захворюванню частіше піддається молодняк: у собак-до 12 міс., у хутрових звірів-до 5 міс. Хвороба виникає в будь-який час року і проявляється епізоотією або спорадичними випадками. У звірівницьких господарствах падіж серед молодняка складає 70-90%, а у дорослих -40-70%.

Інкубаційний період чуми у собак становить 14-21 днів, ухутрових звірів -9-30 днів. За клінічними ознаками розрізняють легеневу, кишкову, нервову, шкірну, змішану і абортивну форми. Захворювання характеризується високою температурою (41-42^оС), вираженою депресією, млявістю, м'язевим тремтінням, лякливістю. Пізніше з'являються серозно-слизові, а потім гнійні виділення з носа, які, підсихаючи закупорюють носові отвори. Тварини при цьому чхають, пирхають, чешуть ніс. З очей виділяються серозні, слизові, а потім і гнійні витікання, що склеюють повіки.Кон'юнктива почервоніла, опухла, виражена світлобоязнь. Крім цього відзначають запори, напади блювоти, слизовий або кривавий пронос. На шкірі внутрішньої поверхню стегон, черевної стінки, біля рота і носа часто утворюється пустульозний висип. Пізніше бульбашки лопаються і засихають, утворюючи бурі кірки. У багатьох випадках чума протікає з судомами, порушенням координації рухів, епілептичними припадками, парезами і паралічамі кінцівок, сфінктера сечового міхура, прямої кишки, лицьового нерва. Патологоанатомічні зміни характеризуються дерматитом, катаральним або гнійним запаленням в верхніх дихальних шляхах, в легенях – сірувато-червоні або червоно-бурі ущільнені зони, крововиливи в епікарді, під капсулою нирок, на слизових оболонках сечового міхура і травного тракту (в останньому відзначають ерозії і язви).

Стійкість вірусу. В зовнішньому середовищі (кал, слиз) вірус зберігається 7-11 днів, у крові при +4 ^оС -14 днів, в селезінці - 2 міс., в носовому слизі -1-2 міс. ; при-76^оС в ліофілізованому вигляді-більше року. Нагрівання до +60 ^оС викликає його інактивацію через 30 хв., до +100 ^оС-миттєво.

Антигенні властивості вірусу. За походженням і окремими біологічними властивостями штами вірусу чуми ділять на дві підгрупи: класичні і варіантні. Вони в імунологічному відношенні однорідні і мають антигенний зв'язок з вірусами чуми великої рогатої худоби та тюленів. У складі вірусу є антигени, що індукують в організмі тварин утворення преципітуючих, гемаглютинуючих, комплементзвязуючих і вірус нейтралізуючих антитіл.

Експериментальна інфекція легко відтворюється на щенятах 6-12-місячного віку при підшкірному, внутрішньовенному, аерогенному і аліментарному зараженнях. Як лабораторних тварин використовують тхорів.

Локалізація і виділення вірусу. Найбільшої концентрації вірус досягає в крові, селезінці, кістковому мозку, плевральному і перитонеальному ексудаті, носових витіканнях. У зовнішнє середовище вірус виділяється з витіканнями з носа і очей, видихуваним повітрям і фекаліями. Вірусоносійство у перехворілих тварин спостерігається до 3-5 міс.

Гемаглютинуючі властивості. Вірус здатний аглютинувати еритроцити курчати і морської свинки.

Культивування вірусу здійснюється в культурі клітин нирки і легеневої тканини собак, тхорів. Його репродукція супроводжується утворенням синцитія. До вірусу чутливі курячі ембріони при різних способах зараження, при цьому вони гинуть, на ХАО відзначають ураження і виявляють вірус в алантоїсній рідині.

Лабораторна діагностика. В лабораторію направляють мазки з носа і кон'юнктиви, кров у період підйому температури; від трупа-шматочки легень, трахеї, селезінки, нирок, головний мозок, сечовий міхур. Лабораторна діагностика включає: - Виділення вірусу в культурі клітин та курячих ембріонах;

- Ідентифікацію вірусу в РІФ, РН, РЗК, ІФА і РДП;

- Дослідження сироваток крові в РНГА, РЗК, РДП і РЗГА;

- Постановку біопроби на чутливих тварин.