- •2. Нуклеїнові кислоти вірусів
- •4. Ліпіди
- •1. Особливості репродукції вірусів
- •Лекція 8
- •Вірус віспи корів
- •Вірус віспи курей
- •Лекція 9 Родина Асфарвірусів (Family Asfarviridae) Вірус африканської чуми свиней
- •Родина герпесвірусів (Family Herpesviridae)
- •Вірус хвороби Ауєскі
- •Вірус інфекційного ринотрахеїту великої рогатої худоби
- •Вірус ринопневмонії коней
- •Вірус хвороби Марека
- •Вірус інфекційного ларинготрахеїту птиці
- •Лекція 10
- •Аденовірусна інфекція курей
- •Родина парвовірусів (Family Parvoviridae)
- •Парвовірусна інфекція свиней
- •Парвовірусна інфекція собак
- •Л екція 11
- •Вірус лейкозу великої рогатої худоби
- •Вирус лейкозу птиці
- •Вірус інфекційної анемії коней
- •Родина ортоміксовірусів (Family Orthomyxoviridae)
- •Вірус грипу коней
- •Вірус грипу курей
- •Вірус інфекційного бурситу птахів
- •Лекція 12 Родина параміксовірусів (Family Paramyxoviridae)
- •Вірус парагрипу великої рогатої худоби
- •Вірус чуми великої рогатої худоби
- •Вірус чуми м’ясоїдних тварин
- •Вірус хвороби Ньюкасла
- •Лекція 13 Родина рабдовірусів (Family Rhabdoviridae)
- •Вірус сказу
- •Вірус ящуру
- •Родина каліцівірусів (Family Chaliceviridae)
- •Вірус геморагічної хвороби кролів
- •Лекція 14 Родина корона вірусів · (Family Coronaviridae)
- •Вірус трансмісивного гастроентериту свиней
- •Вірус інфекційного бронхіту курей
- •Вірус діареї великої рогатої худоби
- •Вірус класичної чуми свиней
Лекція 14 Родина корона вірусів · (Family Coronaviridae)
Родина коронавірусів (від лат. Corona-вінець) включає 2 роди:
- Рід Coronavirus: антигенна група 1-вірус трансмісивного гастроентериту свиней та ін; антигенна група 2 - вірус енцефаломієліту свиней; антигенна група 3-вірус інфекційного бронхіту курей та ін;
- Рід Torovirus: торовіруси коней, великої рогатої худоби, свиней і людини.
Морфологія і хімічний склад вірусів. Коронавіруси представляють сферичні або поліморфні частинки діаметром 60-200 нм. Їх геном має одноланцюгову молекулу РНК, яка має інфекційний + ланцюг з молекулярною масою 5,5-6,1 • 106 Д. Капсидна оболонка спірального типу симетрії, взаємодіючи з геномної РНК, утворює гнучкий протяжний нуклеокапсид. Він оточений ліпопротеїдною оболонкою, на поверхні якої є булавоподібні виступи довжиною 12-24 нм, що утворюють подобу сонячної корони (Рис. 30).
Віруси складаються з білка (57-69 %), РНК (3-4 %), ліпідів (18-25%) і вуглеводів (6-8%). Рис. 30. Схематичне зображення структури корона вірусів
Вірус трансмісивного гастроентериту свиней
Трансмісивний гастроентерит свиней (ТГС, інфекційний гастроентерит свиней, Gastroenteritis infectiosa suum)-висококонтагіозна хвороба, що характеризується катарально-геморагічним гастроентеритом, що виявляється блювотою, діареєю, дегідратацією організму і високою летальністю поросят в перші дні і тижні життя. Хворобу вперше описали і виділили вірус в США в 1946 р. Дойл і Хітчінгс (рис. 31). До вірусу трансмісивного гастроентериту сприйнятливі тільки свині, особливо поросята-сисуни у віці до 2-3 тижнів. Зараження тварин в основному відбувається аліментарно, але не виключається і повітряно-крапельний шлях. Хвороба виникає в будь-яку пору року і зазвичай проявляється у вигляді епізоотичних спалахів з ураженням до 80-100% поголів'я свиней. Інкубаційний період хвороби коливається від 1 до 7 днів в залежності від віку тварин. Типовими клінічними ознаками у поросят є раптова блювота, діарея з випорожненнями сіро-жовтого і сіро-зеленого кольору з неприємним запахом. У молодняка старшого віку і дорослих свиней хвороба зазвичай проявляється анорексією і діареєю, у підсисних свиноматок, крім цього, зменшення секреції молока. Летальність залежить від віку і у поросят до 5-15 днів може досягати 30-100%. Рис. 31. Вірус трансмиссивного гастроентериту свиней, негативне контрастування, х 210 000 (таїмо, 1970)
Патологоанатомічні зміни зазвичай знаходять в травному тракті. Слизова оболонка шлунку набрякла, гіперемована з фокусами дрібних крововиливів, можливі слизисто-фібринозні накладення і ділянки некрозу. Тонкий кишечник розтягнутий газами і пінистим водянистим вмістимим, слизова оболонка гіперемована, місцями із ознаками катарального або катарально-геморагічного запалення. Товстий кишечник переповнений, його слизова набрякла і злегка гіперемована, судини брижі і мезентеріальні лімфовузли переповнені кров'ю. На розрізі лімфовузли мають строкатий малюнок. У селезінці спостерігаються застійні явища і крововиливи. Печінка в'яла, із ознаками дегенерації. Під капсулою нирок видно поодинокі або множинні крововиливи. У дорослих тварин запальний процес в шлунково-кишковому тракті частіше супроводжується катаральним і рідше – геморагічним гастроентеритом, супроводжується дегенерацією нирок.
Стійкість вірусу. Вірус чутливий до ефіру, хлороформу, стійкий до трипсину, рН від 4 до 9. Він зберігає активність при -40 ...-800С -362 дня, при-180С -18 міс., +370 С -4 дня, +560 С -30 хв. Інактивується в рідких фекаліях сонячними променями за 6 год, розчинами формаліну, гіпохлориту натрію, їдкого натру, йоду.
Антигенні властивості вірусу. У вірусі виявлено 4 антигенних різновиди (А, В, С і Д) та ідентифіковано 11 епітопів, 8 з яких віруснейтралізуючі. Головні нейтралізуючі де- термінанти пов'язані з S глікопротеїном, ці епітопи високо-консервативні у більшості штамів вірусу. Штами віруса, виділені від тварин в різних країнах, серологічно ідентичні, хоча в останні роки з'явилися варіанти. Вірус має вираженою антигенної активністю і індукує синтез віруснейтралізуючиих антитіл.
Експериментальна інфекція. Найбільш сприйнятливими є поросята-сисуни у віці від 1 до 15 днів при введенні вірусу per os або інтраназально.
Локалізація і виділення вірусу. Вірус накопичується в високій концентрації в епітелії тонкого відділу кишечника, вмісті шлунково-кишкового тракту і тканинах легень. В період підвищення температури він виявляється в крові та паренхіматозних органах, а також у слизовій носа, трахеї, мигдаликах. З організму хворої тварини вірус виділяється в основному з калом і меншою мірою з сечею і калом. Перехворіли свині є вірусоносіями до 2 міс.
Гемаглютининуючі властивості. Вірус має гемаглютинуючу активністю щодо еритроцитів курчат, морських свинок і великої рогатої худоби.
Культивування вірусу здійснюють в первинних культурах клітин тестикул, шкіри, легенів, щитовидної залози, тонкої і клубової кишок, епітелії слизової оболонки носової порожнини, в перещеплюваних клітинах тестикул поросяти, лінії РК-15, в органних культурах стравоходу, а також в суспензійній культурі лінії клітин нирки поросяти ППК. Цитопатичну дію вірусу проявляється вже через 24 год. після інокуляції. Майже всі ізоляти вірусу в культурі клітин щитовидної залози і тестикул свині індукують утворення бляшок, розміри яких коливаються від 1 до 5 мм.
Лабораторна діагностика включає ізоляцію вірусу з органів загиблих поросят, його ідентифікацію в РН та РІФ в культурі клітин і виявлення специфічних антитіл в сироватках крові хворих і перехворілих тварин. Для дослідження в лабораторію направляють тонкий кишечник і мезентеріальні лімфовузли поросят в початковій стадії прояву клінічних ознак хвороби. Крім того, відправляють шматочки легені, печінки, селезінки, нирок, головного мозку. Виділення вірусу проводять на первинних і перещеплюваних лініях клітин поросят, а також біопроби на поросятах або супоросних свиноматках. Тварин заражають інтраназально. Ідентифікацію вірусу проводять в РН та МФА. Специфічні антитіла в сироватці крові виявляють за допомогою РН в культурах клітин і РНГА у парних пробах. Крім того, для цієї мети використовують РДП, РЗГА і ІФА.