Лекція 12 Родина параміксовірусів (Family Paramyxoviridae)

У родину параміксовірусів (від грец. Para-близько і myxa-слиз), що складається з 2 підродин і 5 родів, входять віруси, які вражають хребетних тварин. Підродина Paramyxovirinаe:

- Рід Respirovirus: вірус парагрипу великої рогатої худоби; - Рід Morbillivirus (від лат. Morbillus-кір)-віруси чуми великої рогатої худоби, дрібних жуйних і м'ясоїдних тварин;

- Рід Rubulavirus: віруси хвороби Ньюкасла, паротиту. Підродина Pneumovirinae:

- Рід Pneumovirus: респіраторно-синцитіальні вірусивеликої рогатої худоби та ін; - Рід Metapneumovirus: вірус ринотрахеїту індичок.

Морфологія і хімічний склад вірусів. Вірусні частини округлої форми, розміром 150-300 нм. Геном представлений односпіральною лінійної молекулою РНК з молекулярної масою 6-8 • 106 Д. Капсидна оболонка має спіральний тип симетрії. Ліпопротеїдна оболонка покрита виступами довжиною 8-12 нм (рис. 21, 22). В віріонах міститься 70% білка, 20-25% ліпідів, 6% вуглеводів і 0,5% РНК. Рис. 21. Схематичне зображення структури параміксовірусів Рис. 22. Параміксовірусів, ультратонкий зріз, х 400000

Вірус парагрипу великої рогатої худоби

Парагрип великої рогатої худоби (Paragrippus bovum) - гостра контагіозна вірусна хвороба, переважно молодих тварин, що характеризується лихоманкою і катаральним запаленням верхніх дихальних шляхів, а в тяжких випадках і ураженням легень. Хвороба вперше описана Скотом і Форлеєм в 1932 р., вірус виділений в 1958 р.

Парагрипом зазвичай хворіють телята у віці від 10 днів до 1 року. Тварини частіше заражаються аерогенним, але можливі аліментарний та статевий шляхи інфікування. Захворюваність тварин може досягати більше 70%, а летальність - 2% і вище (до 20%). Перезараженню сприяють перегрупування, перевезення, порушення умов і технології утримання тварин. Серологічними дослідженнями встановлена широка циркуляція вірусу серед здорового поголівя всіх вікових груп (до 80-100%), а також у овець, свиней, коней, буйволів і багатьох видів птахів, що забезпечує його постійне і повсюдне збереження в природі. Інкубаційний період хвороби складає 1-5 днів і починається з підвищення температури тіла до 41,60 С. Тварини худнуть, шерсть стає скуйовдженою і тьмяною. З 2-3о дня хвороби з'являються кашель і хрипи, з носових отворів виділяється на початку серозно-слизовий, а пізніше-слизисто-гнійний ексудат. Нерідко відзначають сльозотеча, слиновиділення, в окремих телят-ентерит і бронхопневмонія.

Патологоанатомічні зміни характеризуються катаральним запаленням слизових оболонок верхніх дихальних шляхів з рясним скупченням слизового і слизово-гнійного ексудату, іноді-з одиничними дрібними крововиливами. Бронхіальні, середостінні, заглоткові, рідше підщелепні лімфовузли збільшені, почервонілі і соковиті. Легені набряклі, з запаленими ущільненими ділянками. При крупозному запаленні вони щільної консистенції, строкатого зафарбування, нерідко на легеневій плеврі є плівки фібрину і спайки, а в грудній порожнині-серозний або сіро-фібринозний ексудат.

Стійкість вірусу. Вірус добре переносить ліофілізацію і зберігає високу активність при +4 оС не менше 2 років, він інактивується при +50 оС протягом 120 хв., при +60 оС - 30 хв., високочутливий до дії ультрафіолетових променів.

Антигенні властивості вірусу. Вірус має виражену антигенну активність і має 2 антигени: рибонуклеопротеїдний (S-АГ) і поверхневий (V-АГ). В організмі він індукує синтез антитіл, які виявляються в РН, РЗК, РЗГА і РДП.

Експериментальна інфекція відтворюється при внутрішньом'язовому, внутрішньовенному і аерогенниму зараженні 3-6-місячних-телят з негативними серологічними показниками.

Локалізація і виділення вірусу. Вірус локалізується в тканинах гортані, трахеї, легенів, мигдаликів, надгортанних і бронхіальних лімфовузлів. Виділення відбувається переважно з носової слизом, у биків-виробників-зі спермою.

Гемаглютинуюча і гемадсорбуюча активність. Вірус аглютинує еритроцити морської свинки, кролика, свині, корови, мишей, овець при +4 оС, дещо слабше – при +37 ОС. В зараженій культурі клітин вірус викликає дифузну адсорбцію еритроцитів морської свинки, кролика, мишей.

Культивування вірусу. Вірус добре розмножується в первинних культурах клітин нирки телят, ембріонів корів, легень і тестикул телят з утворенням синцитіїв і вакуолей. Він також розмножується в перещеплюваних культурах клітин (HeLa, Vero, Hep-2, КВ, ВНК-21) та курячих ембріонах. Лабораторна діагностика включає в себе:

- Виявлення антигену в патологічному матеріалі від хворих тварин методом РІФ (мазки, відбитки, гістозрізи);

- Виділення вірусу в культурі клітин і його ідентифікація в РЗГА, МФА, ІФА та ін; - Виявлення антитіл в сироватці крові хворих і перехворілих тварин в РЗГА; - Виявлення 4-кратного і більше приросту антитіл в парних пробах сироваток.