2.3. Динаміка покажчиків ілр для України протягом 1992-2001

Динаміка покажчиків ІЛР для України протягом 1992 — 2002 років наведена в таблиці 2.3.

Графічна ілюстрація динаміки компонент ІЛР представлена нижче, рис. 2.1, 2.2, 2.3.

В таблиці та далі поняття "ранг" ІЛР розуміється як відношення місця ІЛР України до загальної кількості країн, ІЛР яких обчислювався у відповідному році. Зростання цього показника відбиває негативне явище руху до останніх місць у світі, тобто відносне погіршення ІЛР. Пряма лінія відображує тренд цього Показника протягом розглянутого часу, тобто характер його зміни

— наростання, рис 2.2. Як бачимо, хоча останні роки ранг віднос­но не змінються, у порівнянні з початком дев'яностих років він ще значно гірший.

Таблиця 2.3. Динаміка покажчиків ІЛР для України протягом 1992—2000 років

1990 1992 1994 1996 1998 2000

Рис. 2.2. Зміна рангу індексу людського розвитку

Надає надію графік рис. 2.1 — зміна індексу ВВП. Як бачимо, зростання відбувається значно швидше чим падіння, тобто якщо темпи зростання будуть такими і далі, _{то МОЖЛ}иве досягнення рівня забезпечення ВВП 1992 року найближчим часом.

Питання до семінарських занять.

1. Інтегральний показник виміру розвитку людини.

2. Роль особистісних характеристик в розвитку людини.

3. Чому стратегія управління ризиками є невід'ємною частиною стратегії стійкого розвитку?

4. Обчислення ІЛР.

5. Вплив ІЛР на стан безпеки життєдіяльності.

3. Небезпечні та шкідливі чинники життєвого середовища.

Елементи середовища, які впливають на організм, називають­ся екологічними чинниками. Виділяють три групи екологічних чинників:

1. Абіотичні чинники (від грец. а — заперечна приставки, biotikos— живий) — сукупність неорганічних умов середовища. Серед абіотичних чинників виділяють хімічні (склад атмосферного повітря, мінеральний склад води тощо) і фізичні (температура, світло, променева енергія, вологість тощо).

2. Біотичні чинники — це форма взаємодії і взаємовідносин Живих організмів, жива речовина.

3. Антропогенні чинники — форми діяльності людини, які впливають на фізичні і хімічні характеристики оточуючого середовища чи життєдіяльність організмів.

3.1. Вчення в.І. Вернадского пробіосферу.

Вивченню зазначених чинників, вірніше дослідженню біосфери, присвячені праці Ламарка, Бюффона, Гумбольта, Зюсса та інших. Вони досліджували кожен екологічний чинник відокремлено один від одного. На відміну наші співвітчизники С.А.Подолинськяй, згодом В.І.Вернадський довели тісний зв'язок між живою і неживою природою шляхом обміну речовин і енергії. Кругообіг останніх забезпечує існування і цілісність біосфери. Основу вчення В.І.Вернадськьго про біосферу складає жива речовина, до. складу якої входять в(;і організми і рослини, що мешкають на нашій пла­неті. Незважаючи на малий обсяг (всього 0,25 % маси всієї біосфе­ри), завдяки Геохімічній активності і постійному розмноженню, перетворенню енергії сонячного випромінювання, жива речовина розвиває величезну вільну енергію. Дія живої речовини проявля­ються у планетарному масштабі і, за розрахунками, забезпечує стійкість біосфері у 10⁴. За визначенням Ле Шательє, жива речовина компенсує несприятливий вплив фізико-хімічних чинників на біосферу. Принцип Ле Шательє полягає в тому, що зовнішній вплив, що виводить систему із фази стійкої рівноваги, викликає в ній процеси, які спрямовані на послаблення цього ефекту. Ме­ханізм біологічного регулювання полягає в розкладанні живою речовиною забруднювачів біосфери.

До складу живої речовини В.І.Вернадський включив і люди­ну, розглядаючи природу і людське суспільство як одне ціле. Геохімічне значення людини не обмежилося масою, складом і енергією; виникає новий чинник — людський розум — ноос. В роботі "Декілька слів про ноосферу" автор розглядав розум як джерело нових технологій і процесів, які, в свою чергу, вплива­ють на біосферу (літаки досягли швидкості 238³ км/год, радіо дає змогу зв'язатися з будь-якою точкою планети і таке інше). Людсь­кий розум генерує промислові технології, транспортні засоби, виробництва., матеріали і таке інше. Техногенний, індустріаль­ний характер людської діяльності, накладений на біосферу, чужий їй по суті. Під пресом антропогенних чинників біосфера трансформується в ноосферу, сферу взаємодії природи і суспіль­ства, в межах, якої розумова діяльність людини стає головним, визначальнім чинником розвитку (синонімічно вживаються терміни техносфера, антропосфера, соціосфера). Ні про яку коор­динуючу, управлінську, корегуючу функцію людського розуму в роботі не йшлося. В.І.Вернадський не помилявся відносно мож­ливості людства покращити наш світ. Під ноосферою В. І.Вернадський розумів такий стан біосфери, в якому проявляється розум і спрямована ним робота людини як нова небувала на планеті геологічна сила.

Вчення про біосферу і ноосферу синтезує суть не тільки біо­логічного, а й соціального їх розвитку. Виходячи з цього при­родні і соціальні чинники слід розглядати як сторони єдиної системи. Взаємини людського суспільства і довкілля набагато складніші взаємовідносин в природних системах. їх вивчення і моделювання є складною науковою проблемою, вирішенням якої займається соціальна екологія — соціоекологія. За визначен­ням Г.О.Бачинського, соціоекологія — міждисциплінарна наука, яка вивчає закономірності взаємодії суспільства з приро­дою, розробляє наукові принципи гармонізації цієї взаємодії шля­хом раціонального природокористування, пошуків компромісу між соціально-економічними потребами суспільства і можливо­стями природи їх задовольнити.

Теоретичну базу соціоекології склали праці українських вчених С.А.Подолинського і В.І.Вернадського. Ними доведений функціональний взаємозв'язок абіотичного, тобто неорганічного, біотичного, органічного, живого і соціального компонентів в біос­фері. Соціоекологія поєднуючи гуманітарні, природничі, суспільні науки, дає цілісне уявлення про зв'язки соціального розвитку, економічного росту і збереження навколишнього середовища.