7.3. Про можливість поширення принципів іаб на інші сфери життєдіяльності

Проблеми ризику і людського чинника найбільш детально й обґрунтовано розробляються в галузях з високою ціною помилки при виникненні надзвичайних ситуацій, насамперед в авіації й атомній енергетиці. Зокрема, в авіації концепція забезпечення без­пеки польотів є основною метою діяльності Міжнародної асоціації цивільної авіації. Виходячи з єдиного теоретичного базису визна­чення ризику виникнення надзвичайних ситуацій на виробництві й у побуті, ці концепції одержали визнання в розвинутих країнах, зокрема США, при рішенні проблем безпеки в суспільстві. Теорія ризику досить повно розроблена для спеціальної техніки і про­цесів. Однак у практику в Україні вона не ввійшла. Наявність окремих друкованих праць скоріше виключення, що не поліпшує ситуації. Унаслідок цього суспільство несе надзвичайно великі збит­ки, люди розплачуються власним життям і здоров'ям, знижується якість їхнього життя. Широке впровадження теорії і практики безпеки передових технологій у різні сфери громадського життя матиме значний соціально-економічний ефект.

Криві, аналогічні представленій на рис. 7.2, можуть бути по­будовані для будь-якого ризику небезпечного для людини чи на­вколишнього середовища чинника (відповідно їх визначенню в ст. 1 Закону про ОПН). Аналогічна методологія може бути зас­тосована і для природних стихійних явищ, наприклад: повеней, ураганів, злив, підтоплень і т.д. Так, для повеней внаслідок опадів, діаграма повинна бути побудована в осях: "імовірність — Р — Е евакуйовані (потерпілі)". Як припустимі тут, можуть бути, на­приклад, такі паводки, з якими населення може справитися за допомогою аварійно-рятувальної служби МНС. Вибір припусти­мого ризику — не проста задача, до неї ми будемо повертатися неодноразово. Пропоноване рішення — взяти за основу ризик, з яким справляється місцева служба МНС — може бути першим наближенням для розрахунку припустимих ризиків для всіх потенційно небезпечних ситуацій, тому що в цьому випадку ми враховуємо життєвий досвід і сформовану практику.

Отже, відповідно до Класифікатора надзвичайних ситуацій в Україні [20], таким може бути "НС 2041" — загроза життю лю­дей, якщо потрібна термінова евакуація до 500 чоловік. Допус­каємо таку ситуацію 1 раз у два роки, тобто з імовірністю 0.5.

Тоді припустимий ризик евакуації буде:

R_е = Р*Е = сопst = 250 чоловік.

З таким припустимим ризиком ми одержимо, що можлива евакуація Е = 25 000 чоловік з імовірністю Р = 0,01, чи раз у сто років. Відповідна діаграма зображена на рис. 7.4.

Якщо фактична імовірність таких (великих) паводків значно більша, наприклад, Р = 0,2, один раз у 5 років, то тоді умова прий­нятого нами припустимого ризику не виконується і повинні бути прийняті заходи щодо розробки і посилення захисних систем, на­приклад, побудовані дамби. Це і є управління ризиком. Ставлячи задачу управління ризиком, держава гарантує громадянам захист і збереження здоров'я при впливі шкідливих чинників.

7.3.1. Можливості управління ризиком. Принцип алара

У прикладі з опроміненням, відповідно до норм радіаційної безпеки України (НРБУ-98) при визначенні величини ризику оперують такими поняттями як залишковий ризик, прийнятний ризик і верхня межа індивідуального ризику. Рівень залишко­вого ризику приймається рівним 10° зарік, величина прийнят­ного ризику для персоналу приймається рівною ЇСИ зарік, а для населення — 10-⁵ зарік, верхня межа індивідуального ризику для опромінення осіб з персоналу приймається рівною 10 ³ зарік, а для населення — 5*10 ⁵ зарік. Чи можуть ці цифри бути мен­ше і що для цього необхідно зробити? Чи іншими словами, які реальні способи управління ризиком опромінення існують у розпорядженні атомників? Щоб відповісти на це питання звер­немося до формули ризику для даного випадку:

Р*В = R_d

Рис. 7.4. Діаграма "імовірність — наслідок" для повеней

Величина імовірності причини опромінення Р (порушення цілісності реактора) це добуток імовірності вихідної події на імовірність відмов захисних і локалізуючих систем безпеки (СБ) ЛЕС при необхідності їхнього спрацьовування (при аварії). Для зменшення імовірностей потрібно підвищення надійності СБ, що не просто і дорого. Інший варіативний член формули — погли­нена при даному типі аварії доза опромінення В також може бути знижена шляхом обмеження часу опромінення, чи застосу­ванням спеціального захисного оснащення. Але на даному етапі розвитку атомної енергетики це практично неможливо, тому що вимагає для персоналу АЕС зниження тривалості робочого тиж­ня і, відповідно, збільшення кількості персоналу, що держава не може дозволити з економічної точки зору. Великого значення в цій дії також немає, тому що шкідливий вплив таких доз не доведений і вони рекомендовані МАГАТЕ як припустимі для АЕС в усьому світі.

Узагалі ж, у світовій практиці при управлінні ризиком, прий­нято користатися принципом АЛАРА¹⁰:

"Будь-який ризик повинен бути знижений настільки, на­скільки це практично досяжне чи ж до рівня, який настільки низький, наскільки це розумно досяжне".

У нинішньому ж законі про ОПН управління ризиком розу­міється як управління ймовірностями. Крім того, потрібно за­безпечення мінімального ризику. Це невірно не тільки тому, що суперечить загальноприйнятому уявленню і тому досвіду, що склався у світовій практиці, а ще і тому що не дозволяє створити управління як таке, мінімум з двох причин.

По-перше, не завжди можливо передбачити для кожного не­гативного чинника допустимі імовірності. Так для приведеного вище прикладу з радіаційним впливом, який є наслідком нега­тивних подій на АЕС (в термінології МАГАТЕ — початкових подій — ПП) необхідне обмеження імовірностей ПП в комплексі з імовірностями відмов систем і викидом радіоактивних речо­вин, які утворюються при аварії, що практично неможливо, тому що отримаємо нерозв'язну комбінаторну задачу по визначенню допустимого ризику.

По-друге, зниження до мінімальних значень ймовірностей усіх ВП, як уже було сказано вище, вимагає колосальних витрат для по­вної технічної реконструкції всіх АЕС, що зробить безглуздою їхню експлуатацію. Іншими словами, якщо не використовувати формулу розрахунку припустимого ризику і наведеш вище критерії його ви­бору, управління ризиком стає дуже проблематичним. У прикладі ж з повінню, задачу управління ризиком узагалі не можна поставити, тому що складно управляти ймовірністю паводку.

При визначенні припустимого ризику необхідно враховувати шкоду від потенційно небезпечних технологій у порівнянні з вигодою, що вони приносять. Не треба також й сильно завищу­вати вимоги, припустимий ризик може бути на рівні ризику, що допускається людиною в повсякденному житті для самого себе (добровільним ризиком). Для рішення задачі в такій постановці, вимір ризику повинен бути універсальним, не прив'язаним до ймовірностей, тому що ймовірності можна порівнювати тільки для однакових об'єктів і для тих самих умов. Такою універсальною одиницею виміру ризику є чи гроші, чи кількість летальних випадків на мільйон населення чи персоналу. Відзначимо та­кож, що у світовій практиці задачі вибору припустимого ризику вирішують методом "витрати — користь".