10. Адміністративно-правові методи діяльності публічної адміністрації.

Під поняттям «публічна адміністрація» слід розуміти систему органів державної виконавчої влади та виконавчих органів місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації та інші суб’єкти, наділені адміністративно-управлінськими функціями, які діють з метою забезпечення як інтересів держави, так і інтересів суспільства в цілому, а також сукупність цих адміністративно-управлінських дій та заходів, встановлених законом.

ознаки (властивості):

1) це певним чином узгоджена і організована система органів;

2) суб’єктом виступає держава в особі органів державної виконавчої влади та виконавчих органів місцевого самоврядування;

3) складовими елементами системи виступають також державні заклади, організації, установи;

4) публічна адміністрація спирається на владні повноваження, виконує адміністративно-управлінські функції;

5) діяльність публічної адміністрації поширюється на все суспільство;

6) метою діяльності виступає забезпечення інтересів як держави, так і суспільства в цілому, а не окремих громадян і соціальних груп;

7) щодо методів впливу, то окрім комплексу правових, політичних, економічних методів і засобів (регулювання, узгодження, переконання, стимулювання тощо), застосовується і примус за допомогою правоохоронних органів.

І. Коліушко та В. Тимощук виділяють наступні принципи діяльності публічної адміністрації:

1) верховенства права як пріоритету прав та свобод людини і громадянина, гуманізму та справедливості в діяльності публічної адміністрації;

2) законності як діяльності публічної адміністрації відповідно до повноважень і в порядку, визначених законом;

3) відкритості як оприлюднення та доступності для громадян інформації про діяльність та рішення публічної адміністрації, а також надання публічної інформації на вимогу громадян;

4) пропорційності як вимоги щодо обмеження рішень публічної адміністрації метою, якої необхідно досягти, умовами її досягнення, а також обов’язку публічної адміністрації зважати на наслідки своїх рішень, дій та без діяльності;

5) ефективності як обов’язку публічної адміністрації забезпечувати досягнення необхідних результатів у вирішенні покладених на неї завдань при оптимальному використанні публічних ресурсів;

6) підконтрольності як обов’язкового внутрішнього та зовнішнього контролю за діяльністю публічної адміністрації, в тому числі судового;

7) відповідальності як обов’язку публічної адміністрації нести юридичну відповідальність за прийняті рішення, дії та бездіяльність

11. Адміністративно-правові відносини, їх особливості та структура.

Адміністративно-правові відносини – це суспільні відносини, врегульовані нормами АП, суб’єкти яких наділені правами і обов’язками у сфері забезпечення ОВВ і ОМС реалізації та захисту прав, свобод і законних інтересів фізичних і юридичних осіб, а також в процесі державного і самоврядного управління в сферах соціально-економічного й адміністративно-політичного розвитку та охорони громадянського порядку

Особливості адміністративно-правових відносин:

1) вони виникають у сфері виконавчої тобто владно-організаційної діяльності;

2) ці відносини виникають у зв’язку з діяльністю органів виконавчої влади;

3) для них характерною є наявність обов’язкового суб’єкта – органа виконавчої влади;

4) цей обов’язковий суб’єкт діє завжди владно, отже відносини є публічно-владними;

5) відносини можуть виникати з ініціативи будь-якої із сторін, при цьому згода іншої сторони не є обов’язковою;

6) відносини між учасниками відносин розглядаються, як правило, у позасудовому порядку;

7) у випадку порушення однією із сторін вимог адміністративно-правових норм, вона відповідає перед державою у особі її органів (як правило, органів виконавчої влади).

Види адміністративно-правових відносин:

1) залежно від функцій, які виконуються:

– регулятивні;

– правоохоронні;

2) за адміністративно-правовим статусом суб’єктів, що беруть участь у правовідносинах:

– між вищестоящими і нижчими суб’єктами (вертикальні);

– між непідпорядкованими суб’єктами управління (горизонтальні);

– між органами виконавчої влади і підпорядкованими підприємствами, установами, організаціями;

– між органами виконавчої влади і непідпорядкованими підприємствами, установами, організаціями.

– між органами виконавчої влади і структурами місцевого самоврядування;

– між органами виконавчої влади і об’єднаннями громадян;

– між органами виконавчої влади і громадянами;

3) залежно від галузевої залежності:

– матеріальні;

– процесуальні;

4) за змістом:

– у сфері загального управління;

– у сфері галузевого управління;

– у сфері міжгалузевого управління;

5) за галузевою діяльністю:

– у галузі економіки;

– у галузі адміністративно-політичній;

– у галузі соціально-культурній.

6) за направленістю:

– зовнішні;

– внутрішні;

7) за механізмом захисту:

– що захищаються у судовому порядку;

– що захищаються у адміністративному порядку;

8) за способом регулювання:

– функціональні;

– територіальні;

9) за майновою належністю:

– майнові;

– немайнові;

10) за характером взаємодії суб’єктів відносин:

– субординації;

– координації тощо.

Для виникнення адміністративно-правових відносин потрібна наявність юридичних фактів. При цьому юридичні факти як підстава виникнення адміністративно-правових відносин, поділяються на:

- за наслідками, що настали: правоутворюючі, правозмінюючі, правоприприняючі;

- за наявністю або відсутністю зв’язку факту з волею суб’єкта – дії (правомірні та неправомірні)та події.

Адміністративно-правові відносини традиційно складаються із:

суб’єктів, об’єктів та змісту, як сукупності прав та обов’язків сторін.