87. Служба в органах місцевого самоврядування.

Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» так визначає поняття «посадова особа місцевого самоврядування»: особа, що працює в органах місцевого самоврядування, має відповідні посадові повноваження в здійсненні організаційно-розпорядницьких і консультативно-дорадчих функцій і одержує заробітну плату за рахунок місцевого бюджету.

Посада в органах місцевого самоврядування — це передбачена законодавством України, статутом відповідної територіальної громади та визначена структурою і штатним розписом первинна структурна одиниця органів місцевого самоврядування та їх апарату з установленими повноваженнями щодо виконання завдань і функцій місцевого самоврядування та відповідальністю за здійснення цих повноважень.

Посади в органах місцевого самоврядування поділяються на:

виборні посади, на які провадиться обрання територіальною громадою або відповідною радою;

виборні посади, на які провадиться обрання відповідною радою за пропозицією сільського, селищного, міського голови;

посади, призначення на які та звільнення з яких здійснюється сільським, селищним, міським головою, головою районної, районної у місті, обласної ради одноособове або за погодженням з відповідними органами виконавчої влади;

інші посади, які заміщуються шляхом укладання трудового договору на конкурсній основі або за іншою процедурою, передбаченою законодавством України.

Служба в органах місцевого самоврядування – це професійна, на постійній основі діяльність громадян України, які займають посади в органах місцевого самоврядування, що спрямована на реалізацію територіальною громадою свого права на місцеве самоврядування та окремих повноважень органів виконавчої влади, наданих законом.

Посадовою особою місцевого самоврядування є особа, яка працює в органах місцевого самоврядування, має відповідні посадові повноваження щодо здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій і отримує заробітну плату за рахунок місцевого бюджету.

88. Судове оскарження дій та рішень публічної адміністрації.

89. Характеристика окремих форм публічного адміністрування.

90. Юридична природа адміністративного договору.

Укладення адмін. договорів є перспективним напрямком адміністративно-правого регулювання суспільних відносин. До його головних переваг як форми публічного управління належать: універсальний характер, що містить як регулятивний, правозастосовний, так і правоохоронний аспекти; значні потенційні можливості договірного регулювання суспільних відносин в умовах децентралізації та деконцентрації державної влади; забезпечення процесів можливого зближення публічно-правових і приватноправових засад у сучасному публічному управлінні; можливості реального забезпечення прав і свобод людини та громадянина, публічних прав колективних суб’єктів АП.

Відповідно до п. 14 ст. 3 КАСУ «адмін. договір – дво‑ або багатостороння угода, зміст якої складають права та обов’язки сторін, що випливають із владних управлінських функцій суб’єкта владних повноважень, який є однією із сторін угоди». Більш загально під адмін. договором слід розуміти публічну угоду двох чи більше суб’єктів АП, один з яких завжди є суб’єктом публічної адміністрації. Юридична природа адмін. договору виходить за межі цивільно-правової угоди і набуває ознак адмін. акта. Це багатосторонній акт, за допомогою якого виникають, змінюються або припиняються взаємні публічні права та адміністративні обов’язки. Наприклад, угоди регіонального розвитку між обл. радами та КМУ, які встановлюють взаємні права та обов’язки між вищим ОВВ та ОМС, мають всі ознаки адмін. договору.

В адмін. договорі обов'язково визначено, коли, і ким і на яких умовах він може бути укладений. Проте свобода роз­суду, багатоваріантний вибір органу управління при укладенні адмі­н. договору не виключаються. Головне, щоб він був ук­ладений в межах компетенції. Ця вимога є гарантією проти свавілля, зловживань. Застосування термінів «компетенція» і «правоздат­ність» має вирішальне значення для визначення юридичної приро­ди правовідносин. Вимога компетентності ОВВ як учасника договору є головною умовою дійсності адмін. договору. Цивільне ж право, навпаки, використовує не поняття «ком­петенція», а поняття «цивільна правоздатність».

Метою адмін. договорів є головним чином реалі­зація публічних інтересів (договори в сфері управління державною власністю, договори, що забезпечують державні потреби та подат­кові угоди, і т. ін.), в той час як метою більшості приватноправових договорів виступає індивідуальний інтерес. Численні адмін. договори мають комплексний характер і регулюються одночас­но нормами декількох галузей права.

Особливість адмін. договорів полягає і в тому, що вони е договорами організаційного характеру, як і сама діяльність виконав­чої влади. Для сторін адмін. договору свобода вступати чи не вступати в договірні відносини не має характеру абсолютного прин­ципу, що властиве приватному праву.