26. Відповідальність за порушення законодавства про політичні партії.

27. Громадяни як суб’єкти адміністративного права

В АП під суб'єктом розуміють носія (власника) прав та обов'язків у сфері публічного управління, які передбачені адміністративно-правовими нормами, здатного надані права реалізовувати, а покладені обов'язки виконувати.

Суб'єкт адміністративних правовідносин — це фактичний учасник правових зв'язків у сфері управління, тобто він обов'язково в них бере участь.

Важливо зазначити, що суб'єкт АП характеризується зовнішньою відокремленістю. Він виступає у вигляді єдиної особи, здатний відповідно до своїх прав та обов'язків виробляти, виражати й здійснювати певну волю як учасник конкретних управлінських відносин. Так, орган державного управління складається з багатьох фізичних осіб і, як правило, має структурні частини, але в адміністративно-правовій сфері виступає виключно як одна особа.

Головною особливістю становища громадян як суб'єктів АП є те, що вони виступають як приватні особи, тобто реалізують свої особисті, загальногромадянські права та обов'язки у сфері державного управління, а не права та обов'язки виконавчо-розпорядчих органів, громадських організацій чи посадових осіб.

Розглядати їх адміністративно-правовий статус найдоцільніше за допомогою аналізу:

а) адміністративної правоздатності – це здатність мати суб’єктивні права та обов’язки, передбаченими нормами АП. Виникає з народженням та припиняється зі смертю. Може бути повною або обмеженою;

б) адміністративної дієздатності – це елемент адм. правосуб’єктності, виникнення якого можливе лише за умови приналежності суб’єкту виключних ознак та якостей соціально-морального, вікового, ментально-психічного характеру, наявність та обсяг яких формує здатність громадянина реалізовувати надані права та виконувати покладені на нього обов’язки. Адм. дієздатність неоднакова для окремих груп та категорій громадян.

в) прав, які зумовлені адміністративним законодавством – розрізняють три групи – соціально-економічні, політичні права і свободи, особисті права і свободи.

г) адміністративно-правових обов'язків – це встановлені державою і адресовані громадянам вимоги діяти в певних межах. Вони витлумачені в адм-правових нормах, які регламентують численні правила поведінки. За змістом поділяються на обов’язок здійснювати певні дії або утримуватися від здійснення певних дій.

На території України, поряд з її громадянами, проживають іноземці. До іноземців законодавство України відносить осіб, які належать до категорії громадян іноземних держав і не є громадянами України, а також осіб без громадянства, тобто осіб, які не належать до громадян будь-якої держави.

Стаття 26 КУ закріплює за іноземцями ті самі права і свободи, що й за громадянами України, крім винятків, установлених самою Конституцією, законами і міжнародними угодами.

28. Дефініція адміністративного права.

29. Джерела адміністративного права. Форми і тенденції систематизації адміністративного законодавства.

Під джерелом АП розуміють зовнішню форму вираження його норм.

За своїм змістом адміністративно-правова норма відрізняється від норм інших галузей права тим, що регулює відносини управлінського характеру.

Нормами АП визначаються межі відповідної поведінки ОВВ, їхніх службовців, громадян, а також громадських організацій (їхніх органів) у сфері виконавчо-розпорядчої діяльності держави.

До джерел АП належать не тільки нормативні акти, а й затверджені ними кодекси, статути, правила і т. ін., що регулюють управлінську діяльність.

Таким чином, джерело АП — це акт суб'єкта публічного управління, що регулює виконавчо-розпорядчу діяльність і складається з адміністративно-правових норм.

Якщо такий акт, поряд з нормами АП, містить норми ін. галузей права (фінансового, цивільного й ін.), для АП він буде джерелом лише в частині, що містить адміністративно-правові норми.

Усі джерела адміністративного права мають свої особливості й різняться між собою. Ці відмінності найчастіше зумовлені такими обставинами:

а) цільовою спрямованістю і змістом норм;

б) їх юридичною чинністю;

в) масштабом дії норм;

г) правовим статусом адресатів та ін.

Розмаїтість джерел АП обумовлює необхідність виділення у цьому масиві окремих видів. Найдоцільнішою є така класифікація:

1. Конституція України (Основний Закон).

2) Законодавчі акти України:

а) закони України;

б) кодифіковані акти управлінського характеру (кодекси, положення, статути).

3) Постанови ВРУ, що містять адміністративно-правові норми.

4) Укази і розпорядження Президента України.

5) Нормативні акти, що приймаються органами виконавчої влади:

а) нормативні постанови і розпорядження КМУ;

б) положення, статути, правила, інструкції, інші акти, затверджені КМУ;

в) нормативні накази, інструкції керівників ЦОВВ;

г) нормативні акти урядових органів управління.

6) Нормативні накази керівників державних підприємств, об'єднань, установ і організацій.

7) Розпорядження місцевих державних адміністрацій (їх голів).

8) Нормативні акти місцевих рад, їх виконавчих органів (наприклад, рішення, що передбачають у разі порушення їх, адміністративну відповідальність).

9) Міжурядові угоди України з іншими державами і м/н-правові акти, ратифіковані та визнані нашою державою.

10) Акти судових органів.

Ознаки системи джерел адміністративного права такі:

а) усі вони основані на нормах Конституції та законів, що мають юридичну чинність;

б) нормативні акти вищих органів слугують юридичною базою для нормативних актів органів нижчого підпорядкування, що також є джерелами АП;

в) нормативні акти вищих органів, як джерела АП, мають більшу юридичну силу і масштаб дії порівняно з актами, що приймаються суб'єктами нижчого підпорядкування.