49. Метод адміністративно-правового регулювання

Прийнято виділяти три основні способи правового регулювання. Це - припис (накладення прямого юридичного обов'язку здійснити певні дії); заборона (накладення прямого юридичного обов'язку не здійснювати певні дії); дозвіл (юридичний дозвіл здійснювати певні дії на свій розсуд).

Під адміністративно-правовим методом регулювання розуміється сукупність правових засобів і способів (прийомів), які застосовують органи управління для забезпечення регулюючого впливу норм АП на суспільні відносини. Інакше кажучи, об'єкт управління підпорядкований суб'єкту управління.

Згідно з нормами АП кожен орган державного управління, посадова особа наділяються повноваженнями з прийняття в односторонньому порядку рішень, вимоги яких є обов'язковими для всіх, кому адресовані такі рішення. Також вони обов'язкові і для суб'єкта управління.

Зміст юридично владних приписів (притаманних адміністративно-правовому регулювання) досить різноманітний. У формі розпоряджень встановлюються правила поведінки, юридичні обов'язки, здійснюється контроль за належною поведінкою. Багато питань вирішуються в односторонньому порядку з ініціативи громадян, нижчих органів та підпорядкованих об'єктів, їм надаються відповідні права, задовольняються їх законні клопотання, юридично оформляються суб'єктивні права і т. п.

Ухваленню одностороннього юридичного акту в багатьох випадках передують узгодження, загальний розгляд і обговорення тих чи інших питань. Виконання односторонніх приписів забезпечується роз'яснювальною і виховною роботою органів управління; приписи нерідко супроводжуються рекомендаціями щодо їх найбільш ефективного виконання і т. д. Зараз все ширше застосовуються не тільки методи прямих приписів, а й способи непрямого впливу (наприклад, економічних важелів на майнові інтереси керованих) .

Адміністративно-правовий метод використовується при визначенні прав та обов'язків учасників регульованих відносин, санкцій та порядку їх застосування. В адміністративно-правовому регулюванні управлінських відносин використовуються адміністративна нормотворчість і розпорядництво, а також адміністративні заходи правоохоронного характеру.

Адміністративна нормотворчість - це встановлення органами виконавчої влади підзаконних обов'язкових правил поведінки у сфері державного управління.

Адміністративне розпорядництво проявляється у вирішенні органами управління, їх посадовими особами питань індивідуального характеру.

50. Матеріальні і процесуальні норми у змісті адміністративного права та його межі.

51. Об’єднання громадян як суб’єкти адміністративного права

Конституція України в частині 1 ст. 36 чітко визначила, що громадяни України для здійснення і захисту своїх прав і свобод, а також задоволення політичних, економічних, культурних та інших інтересів мають право на об'єднання в політичні партії та громадські організації. Отже, на конституційному рівні в Україні закріплене існування двох видів об'єднань громадян.

До громадських організацій частина 3 цієї ж статті Конституції відносить професійні спілки. Професійні спілки об'єднують громадян, пов'язаних спільними інтересами за родом їх професійної діяльності. Участь громадян у професійних спілках допускається тільки з метою захисту власних трудових і соціально-економічних прав та інтересів.

Конституція України (ч. 1 ст. 37) забороняє утворення і діяльність політичних партій і громадських організацій, програмні цілі або дії яких спрямовані на ліквідацію незалежності України, зміну конституційного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету і територіальної цілісності, підрив її безпеки, незаконне захоплення державної влади, пропаганду війни, насильства, розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, посягання на права і свободи людини, здоров'я населення.

Відповідно до частини 2 ст. 37 Конституції України, політичні партії та громадські організації не можуть мати воєнізованих формувань.

Норми Конституції України, що стосуються об'єднань громадян, конкретизуються і деталізуються в інших законах і підзаконних актах, (ст. 5 Закону "Про об'єднання громадян")

Ст. 8 Закону "Про об'єднання громадян" передбачає, що держава забезпечує додержання їх прав і законних інтересів, а втручання державних органів та службових осіб у діяльність об'єднань громадян, як і втручання об'єднань громадян у діяльність державних органів, не допускається/

Згідно зі ст. 1 об'єднанням громадян є добровільне громадське формування, створене на основі єдності інтересів для спільної реалізації громадянами своїх прав і свобод.

Отже, об'єднанням громадян визнається: по-перше, виключно добровільне громадське формування, утворене на основі єдності інтересів; по-друге, тільки таке формування, яке утворене фізичними особами для спільної реалізації, поданими ними на законних підставах, прав і свобод. У зв'язку з цим, треба зазначити, що законодавець обмежує коло осіб, які можуть виступати засновниками об'єднань громадян.

Засновниками громадських організацій можуть бути особи, яким виповнилося 18 років і які є: а) громадянами України; б) громадянами інших держав; в) особами без громадянства. Стосовно віку засновників молодіжних і дитячих організацій зроблено виняток. Ними можуть бути особи, що досягли 15-річного віку.

З цього випливає, що засновувати об'єднання громадян (політична партія, або громадська організація) можуть виключно фізичні особи. Юридичним особам у такому праві законодавець відмовив.