Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:

Альбом розділ 1 ок01

.pdf
Скачиваний:
67
Добавлен:
06.02.2016
Размер:
695.14 Кб
Скачать

Публічне акціонерне товариство Український зональний науково-дослідний і проектний інститут

з цивільного будівництва (ПАТ КиївЗНДІЕП) 01133, м. Київ, бульв. Лесі Українки, 26

Альбом

технічних рішень обладнання елементами безперешкодного доступу людей з обмеженими фізичними можливостями до об’єктів житлово-комунального призначення

Київ – 2011

 

ЗМІСТ

 

 

 

стор.

Передмова...................................................................................

3

1. Організація доступності міського середовища...................

5

2.

Засоби інформації та орієнтації інвалідів............................

31

 

2.1. На містобудівній території............................................

31

 

2.2. У будинках......................................................................

42

3.

Обладнання житлових будинків..........................................

51

4.

Обладнання громадських будинків і споруд......................

88

Перелік джерел............................................................................

119

Додаток А. Перелік нормативних документів,

 

 

на які є посилання в Альбомі................................

123

Додаток Б. Терміни та визначення понять,

 

 

які використовуються в Альбомі...........................

125

ПЕРЕДМОВА

4 червня 2003 року Постановою Кабінету Міністрів України № 653 затверджена „Програма безперешкодного доступу інвалідів з обмеженими фізичними можливостями до об’єктів житлового та громадського призначення”, 1 червня 2005 року вийшов Указ Президента України № 900/2005 „Про першочергові заходи щодо створення сприятливих умов життєдіяльності осіб з обмеженими фізичними можливостями”, а 16 грудня 2009 року Закон України № 1767-VІ „Про ратифікацію Конвенції про права інвалідів і Факультативного протоколу до неї”. На виконання зазначених державних заходів з 1 травня 2007 року в Україні був введений у дію розроблений ВАТ „КиївЗНДІЕП” ДБН В.2.2- 17:2006 „Доступність будинків і споруд для маломобільних груп населення”.

Під час проектування житлових та громадських будинків і споруд проектні і будівельні організації стикаються з певними труднощами для забезпечення доступності до них маломобільних груп населення. На допомогу проектувальникам Мінрегіонбудом України прийнято рішення про розроблення технічних рішень стосовно обладнання будинків і споруд різного призначення елементами доступності.

Мета роботи – на основі аналізу нормативних документів і проектних матеріалів зробити доповнення і коригування розроблених у 2006-2007 роках матеріалів та підготувати нове видання Альбому технічних рішень обладнання елементами безперешкодного доступу маломобільних груп населення до об’єктів житлово-комунального призначення.

Мінрегіонбудом України на тендерній основі державному науководослідному та проектно-вишукувальному інституту „НДІпроектреконструкція” було надане замовлення на розроблення „Альбому технічних рішень обладнання елементами безперешкодного доступу людей з обмеженими фізичними можливостями до об’єктів житлово-комунального призначення”. До виконання цієї роботи було залучено ВАТ „КиївЗНДІЕП” за договором № 110н/2006 від 14.12.2006 р. (2006-2007 рр.). У 2009 р. в результаті проведення тендера Мінрегіонбуд України замовив ВАТ „КиївЗНДІЕП” згідно з договором Н-11/334-09

від 31.08.2009 року „Розроблення доповнень та коригування Альбому технічних рішень обладнання елементами безперешкодного доступу людей з обмеженими фізичнимиможливостямидооб’єктівжитлово-комунального призначення”.

У даному Альбомі представлені прийоми організації безперешкодного доступумаломобільнихгрупнаселенняуміському середовищі, засобиінформації таорієнтаціїінвалідів, обладнанняжитловихтагромадськихбудинківіспоруд.

Використання матеріалів „Альбому технічних рішень обладнання елементами безперешкодного доступу людей з обмеженими фізичними можливостями до об’єктів житлово-комунального призначення” дасть змогу проектувальникам виконувати вимоги ДБН В.2.2-17:2006 „Доступність будинків і споруд для маломобільних груп населення”, що сприятиме покращенню умов життєдіяльності різних категорій населення України шляхом створення безбар’єрного архітектурного середовища.

Авторський колектив розробників Альбому технічних рішень: керівник наукового відділення ВАТ „КиївЗНДІЕП” (з серпня 2010 року – ПАТ „КиївЗНДІЕП”), керівник науково-дослідного архітектурного центру, доктор архітектури, професор В.В.Куцевич (керівник розробки); заст. керівника науково-дослідного архітектурного центру, архітектор Б.М.Губов (відповідальнийвиконавець); старший науковий співробітник, архітектор І.І.Чернядьєва.

За допомогу в розробленні Альбому технічних рішень автори розробки висловлюють подяку фахівцям ДП „Інститут гігієни та медичної екології ім. О.М.Марзєєва АМН України (доктору мед. наук, професору Акіменку В.Я., канд. мед. наук Янко Н.М.), Українського науково-дослідного інституту пожежної безпеки МНС України (інженерам Ніжнику В.В., Бушиленко А.Г.), Національної Асамблеї інвалідів України (Грибальському Я.В., Скрипці Н.С.).

Альбом технічних рішень погоджено з Всеукраїнською громадською організацією „Національна Асамблея інвалідів України” (лист №296/2 від 22.10.2010 р.), МОЗ України (висновок санітарно-епідеміологічної експертизи від 05.11.2010 р. № 05.03.02-07/84757), Держпожбезпеки України (лист № 36/4/7536 від 09.11.2010 р.).

1 Організація доступності міського середовища

Проектуючи середовище для осіб з обмеженими можливостями, необхідно організувати безбар’єрне середовище, в якому інвалід у кріслі-колясці* міг вільно, без сторонньої допомоги, пересуватися по вулицях, тротуарах, підходити до житлових, громадських будинків і споруд, здійснювати посадку і висадку в громадський та індивідуальний транспорт.

Тротуари і пішохідні доріжки необхідно проектувати з таким розрахунком, щоб забезпечити безпечне пересування інвалідів на кріслах-колясках. Мінімальна ширина смуги руху для вільного проїзду одного крісла-коляски рекомендується приймати 1,2 м (прогулянкові доріжки в парках, у місцях, де рух незначний, оптимальна ширина 1,4 м). Ширину доріжки для проїзду двох крісел-колясок рекомендується проектувати не меншою ніж 1,8 м. Внутрішньомікрорайонні пішохідні доріжки повинні мати ширину не менше 1,5 м, а внутрішньодворові або доріжки, які ведуть до громадських будинків іспоруд, – неменше 1,2м (рис. 1.1).

Поперечний уклон доріжки чи тротуару повинен складати 1-2 %, поздовжній уклон не повинен перевищувати 5 %, при цьому на доріжці бажано проектувати горизонтальні ділянки (рис. 1.2). У складних умовах (крутий рельєф) допускається на протязі 10 м збільшувати поздовжній уклон до 10 % з проміжками вздовж спуску не менше 150 м. Якщо поздовжній уклон пішохідних доріжок і тротуарів загального користування перевищує вказані норми, то для інвалідів, які користуються кріслами-колясками, рекомендується передбачати спеціальні доріжки або пандуси.

Вздовж пішохідних доріжок і тротуарів необхідно передбачати місця відпочинку з лавами не рідше ніж через 200-300 м.

______________________________________________________

* У світовій практиці використовується інтернаціональний символ „інвалідне крісло” для позначення доступності місць маломобільних груп населення до паркування автомобілів, доступності входів, санвузлів, вертикальних комунікацій тощо.

Пішохідні доріжки, тротуари, пандуси, якими користуються інваліди на кріслах-колясках, повинні мати тверду, шорстку поверхню, яка при намоканні не стає слизькою. При укладанні бетонних тротуарних плит, особливо великих розмірів, необхідно передбачати заповнення швів (або укладати плити щільно – шви не більше 15 мм).

В центрах міст та житлових районах пішохідні простори громадського користування, які включають тротуари, площі, парки, сквери тощо, не повинні мати значних перепадів рівнів поверхонь, щоб ними могли користуватися особи з обмеженою рухомістю без сторонньої допомоги. Для забезпечення можливості одночасного проїзду двох інвалідних колясок необхідна мінімальна ширина тротуару 1,8 м, а з урахуванням безперешкодного пішохідного руху – 2,0 м. Якщо паркування автомобілів дозволено на тротуарі (чого слід уникати), незайнята частина тротуару повинна бути завширшки не менше 2,0 м (див. рис. 1.1).

Прямо та чітко прокладені тротуари полегшують орієнтацію, що особливо важливо для осіб зі слабким зором та незрячих, які за допомогою тростини на дотик розпізнають бордюрні камені та межі газонів. З огляду на це на тротуарах і поруч з ними (ближче як за 0,3 м) не слід встановлювати стовпчики, урни для сміття та інші елементи. Скляні вітрини, афішні тумби та інше подібне обладнання слід розміщувати на цоколях для можливості розпізнавання незрячими. Для безпеки також не слід на пішохідних шляхах розміщувати висяче або виступаюче над тротуаром обладнання, оскільки незрячий не може розпізнати дотиком тростини елементи, що знаходяться вище ніж 1,0 м над рівнем поверхні, по якій він пересувається. Одночасно висяче і виступаюче обладнання (у тому числі сонцезахисні козирки кіосків, магазинів тощо) має розміщуватися на висоті не менше ніж 2,2 м.

На трасах з інтенсивним автомобільним рухом тротуари слід відокремлювати від проїзної частини дороги охоронною озелененою смугою завширшки не менше 2,0 м. У цих умовах не слід знижувати бордюр до рівня проїзної частини, тому що в цьому випадку людина, яка погано

бачить, не зможе визначити початок тротуару дотиком, крім того це збільшує небезпеку наїзду автомобіля на тротуар. Бордюри повинні бути оптично відділені кольоровим пофарбуванням.

Поперечний уклон тротуарів, який є необхідним для відведення води, слід приймати близько 1 % або у співвідношенні 1:50 для безпечної експлуатації особами з обмеженою рухомістю, особливо під час снігопаду чи ожеледиці.

Це стосується і острівців безпеки. За наявності поздовжнього уклону тротуару необхідно повністю виключати поперечний уклон, оскільки поверхня з комбінованим уклоном є небезпечною для інваліда на кріслі-колясці.

Поздовжній уклон тротуару має бути не більше 5% (згідно з 5.3 ДБН В.2.2-17). Покриття тротуарів, пішохідних просторів, площ тощо з огляду на забезпечення можливості користування ними особам з обмеженою рухомістю повинно бути безпечним щодо сковзання та провалювання коліс крісел-коля- сок та кінців тростини або милиць. Цим вимогам найбільше відповідає асфальтове покриття з дрібнозернистими включеннями або бетонні плити з ущільненою поверхнею з мінімальними проміжками між плитами (не більше 15 мм).

Вздовж тротуарів на відповідній відстані одне від одного слід влаштовувати розширення, на яких встановлюються лави для відпочинку, що є необхідним для людей похилого віку та інвалідів незалежно від того, чи користуються допоміжними засобами при переміщенні. В центрі міста на територіях пішохідного руху слід передбачати достатньо місць відпочинку, необхідних для зазначених груп населення, так і для інших людей. При встановленні лав слід приймати до уваги, що для людей з обмеженою мобільністю переміщення на 200-300 м часто є межею їх фізичних можливостей.

Бордюрний камінь у місцях пішохідних переходів повинен бути зниженим до 0,025-0,04 м, щоб інвалід на кріслі-колясці чи без нього міг подолати цю перешкоду. Не допускається і в місцях переходів використання бортових каменів зі скошеною верхньою гранню або з’їздів, які звужують проїзну частину вулиці (рис. 1.3).

Позначення переходів на проїзних частинах вулиць та трас („зебри”,

лінії керування тощо) мають виконуватися

довгостроковими засобами.

Ці місця потребують доброго освітлення, що

контрастує з освітленням

решти вулиці. Якщо пішохідні переходи обладнано світловою сигналізацією, яка приводиться до дії самими пішоходами, кнопки керування мають розміщуватися на висоті 1,05 м від рівня покриття, що забезпечує можливість їх використання дітьми та інвалідами на кріслах-колясках. Слід по можливості передбачати дублювання світлової сигналізації акустичною. Поблизу осередків житла, праці та проведення дозвілля осіб із слабким зором і незрячих такий захід є обов’язковим.

На напружених трасах, наприклад, з трьома смугами автомобільного руху, в місцях пішохідних переходів необхідно влаштовувати острівці безпеки. При цьому ширина пішохідних переходів в створі із острівцями має бути 3,0-4,0 м, а глибина острівців (вимір у напрямку пішого руху) може становити близько 2,5 м, але не менше 1,6 м з огляду розміщення інвалідного крісла-коляски. Острівці безпеки на межах із проїзними частинами мають бути позначені відповідними дорожніми знаками, бажано спеціально освітленими.

Острівець безпеки повинен мати ширину (глибину по шляху руху пішохода) не менше 2 м і довжину вздовж лінії руху транспорту не менше ніж 3 м (для полегшення переходу через проїзну частину людям з повною втратою зору покриття пішохідної доріжки дороги повинно відрізнятися від проїзної частини). Острівці безпеки мають бути додатково позначені відповідною фарбою. Стовпчики з розкладами руху краще розміщувати на краях острівців безпеки, щоб вони не створювали перешкод для інвалідів на кріслах-колясках. Бажано, щоб висота цих острівців була не більше 0,025 м, як і тротуарів, розміщених в створах з ними.

На шляху руху інвалідів до громадського транспорту, переходів не повинно бути перешкод. Переходи на великих ті складних транспортних розв’язках необхідно забезпечувати захисними огорожами, а для людей із слабким зором – світлофорами з синхронними сигналами. Світлофори

потрібно розміщувати на відповідній висоті і на відповідному нейтральному фоні для безпомилкової орієнтації.

В міському середовищі (вулиці, площі, громадські центри) найбільш раціональним є влаштування сходів з прямими маршами. Сходи повинні дублюватися пандусами або іншими пристроями. Ширина маршу сходів у проміжку між поручнями має становити не менше 1,5 м, а оптимальна ширина – 2,5 м. Уклон сходів має забезпечувати зручність користування, виходячи із довжини кроку, приблизно 0,62 м. Доцільний уклон маршу сходів визначає співвідношення розмірів східців. Для внутрішнього простору будинків і споруд воно становить – 0,15 м (висота) / 0,30 м (глибина закладання), для зовнішнього – 0,12 м / 0,4 м. Сходи мають бути обладнані з двох боків і на всій довжині поручнями та балюстрадами або огорожами (перилами). Переріз поручня має бути круглим для забезпечення можливості обхвату долонею, оскільки особи з обмеженою рухомістю при доланні сходів вимушені підтягувати своє тіло за допомогою рук.

Поверхня східців має бути рифленою для запобігання сковзання. Бажано, щоб східці мали монолітну конструкцію із заокругленими краями (радіус заокруглення – не більше 0,05 м) без нахилу вертикальної поверхні для запобігання падіння особи з обмеженою рухомістю, особливо незрячої чи із слабким зором, при зачепленні за виступаючий край.

Різниця рівнів тротуару та входів до будинків повинна бути компенсована пандусами, які забезпечують доступність об’єктів для інвалідів на кріслахколясках. Уклон таких пандусів має бути 6 %, максимум 8 %. На територіях загального користування ширина пандусів повинна забезпечувати проїзд двох інвалідних колясок. Відстань між поручнями пандуса має бути не менше 1,6-1,64 м. Пандуси слід обладнувати подвійними поручнями – на висоті 0,7 м (для дітей та інвалідів на кріслах-колясках) та 0,9 м. Пандуси мають бути обмежені з двох боків бордюрами заввишки 0,05-0,1 м для запобігання виїзду крісла-коляски за межі робочої поверхні.

У разі влаштування подовженого пандуса слід переривати його горизонтальними площадками завширшки 1,2 м через кожні 6-9 м. У виключних випадках, наприклад, за браком місця, при корпусах спеціалізованих санаторіїв або лікувальних закладів, можливе улаштування гвинтових пандусів. Довжина маршу прямого пандуса та внутрішній радіус гвинтового залежить від величини уклону, а саме: чим більший уклон, тим менше відповідно довжина маршу та зазначений радіус (рис. 1.4). З метою запобігання утворенню льоду (полою) в зимовий період сходи та пандуси в міському середовищі рекомендується обладнувати вмонтованими електричними пристроями для підігріву.

Входи у підземні переходи належить забезпечувати пандусами для пересування інвалідів на кріслах-колясках (рис. 1.5-1.6).

При диференційованій організації автомобільного та пішохідного руху у двох рівнях бажано розміщувати території для пішохідного руху на нижньому рівні (рівні землі). Якщо пішохідний простір розташовується на іншому рівні, то пішохід змушений долати значні перепади висот (наприклад, в місцях підземних чи надземних переходів). Для звичайних пішоходів влаштовуються сходи та ескалатори. Для інвалідів на крісел-колясках необхідне влаштування пандусів з уклоном 8 % (але не більше 10 % при перепаді 0,2 м і менше).

Влаштування засобів вертикального транспорту (ліфтів, підйомників тощо) необхідне для користування ними людьми похилого віку, людьми незрячими, на милицях та інвалідами на кріслах-колясках без сторонньої допомоги, а також особами з дитячими колясками.

Похилі ліфти, що рухається по похилій площині. Для забезпечення можливості досягнення підземних переходів та перонів метрополітену інвалідам на кріслах-колясках раціонально застосування похилих ліфтів. Вони розміщуються, як правило, поряд (паралельно) зі сходами (рис. 1.7).

Підйомники. Доповненням до існуючих підземних та надземних переходів можуть бути підйомники з кабіною чи без неї. Їх використання в сучасних умовах обмежено випадками, коли різниця рівнів становить більше як 2,0 м. В майбутньому технічні можливості зможуть